WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Марія Заньковецька (наукова робота) - Реферат

Марія Заньковецька (наукова робота) - Реферат

не-згладимого горя, цей справжній народний "плач" замість якої завгодно декламації - завжди фальшивої і театральної... Новий світ страждань відкривався передо мною...
Виплакавшись, підвела голову, присіла, дивиться навколо очима, що бачать тільки смерть,- і враз помітила, я її безумна Офелія, в своїх руках пучечок трапи. Похитала головою на знак згоди і примирення зі смертю.
- Так... розцвітуть квіточки... (Перебирає травичку і паче кидає в ріку.) Жовтенькі... Червоненькі... Голубенькі... Всякі... (Пучечок випав з рук.) Як тихо... Як хороше... А про життя її думати не хочеться. Знову жити? (Підвелась трепетна, пройшла обережно кілька кроків.) Ні, ні, не треба... Недобре... (З жахом, ледве чутно.) А спіймають мене (відступає спиною до берега) та повер-нуть додому силоміць... Пі. (Біля самої кручі знову зметнула білими руками-крилами і крикнула радісно, мов у свято визволення з неволі):
- Друже мій! Радість моя! Проща-а-а-й!..
І дзвінка луна повторила: "а-а-й..."
Заньковецька опустилась на горбок, потроху приходячи до пам'яті. Очі померкли, обличчя мокре від сліз... Підвела голову і зустрілась очима з Садовським, який вибіг з кабінету на перші її слова і закам'янів па порозі, дивлячись з захватом. Він був приголомшений, на його суворому обличчі сльоза проклала мокрий слід.
Марія Костянтинівна немов прокинулась і заговорила суворо:
- Чого ти тут стояв? Тобі це нецікаво... І з образою одвернулась, ховаючи обличчя, мокро від сліз.
- Ну-ну, не сердься... Не сердься...-сказав він трохи хрипким голосом, підійшов до неї, міцне поцілував її в руку і в чоло.
- Будеш грати Катерину... Даю тобі слово. Нехай-по трохи каса збільшиться... Будемо грати. Там і мені робота знайдеться.
Ми розійшлися на світанку. Ранок зустріли над кручами Дніпра, в саду колишнього Купецького зібрання. І багато говорилось хороших слів.
На жаль, поставити "Грозу" не довелось. Стороння сила втрутилась - і незабаром Марія Костянтинівна вийшла з трупи Садовського, з яким у леї були зв'язані кращі роки життя і творчості.
Що ж було особливого в тому фрагменту ? Насамперед, образ Катерини дихав справжнього народністю: бурхлива, непокірна стихія знайшла свій яскравий вияв у кожному пориві, в кожному прояві великих і глибоких пере-живань. У такому зразку почувалась незламна воля. Ця Катерина йшла назустріч смерті в ім'я торжества життя. Не для себе, то для інших, яким уже легше буде йти, коли захитались вікові стіни жіночої неволі, її прощальні слова "Друже мій, радість моя, проїдай" звучали як заклик: хто хоче жити, борись, як боролась я...
Палаючі очі перед останньою миттю життя і були само тим "променем світла", про який писав Добролюбов. Л нам довелося бачити на своєму віку багато яскравих Катерин, але нічого рівного цьому "чуду" я не бачив... Бачив я й жахливе. Це була Катерина в зображенні А. Кооиен в Камерному театрі, Катерина, виліплена з уламків героїнь Метерлінка. Якась Венера, Мадонна на волзьких кручах. Втім і Волга нагадувала казкову Стікс - ріку, па якій Харон перевозив душі померлих на той світ. Для Заньковецької Катерина могла бути вершиною її творчого сходження від Наталки, після сорока інших, створених нею образів, відзначених диханням генія,- до завітного образу, в якому передсмертний стогін виростай у переможний заклик до життя.
Замість цього в репертуарі великої актриси з'явився образ "маленької страдниці великого міста" у п'єсі Шніцлера "Забавки". Тут теж ми побачили чудо перетворення "маленької драми" на "велику трагедію маленьких людей". Але не для цього треба було пройти великий шлях, вкритий трояндами і колючками.
А Катерина й була останньою колючкою, яка дужо боляче ранила багато вистраждало серце.
Вихід Заньковецької із театру Садовського в 1909 році, по суті кажучи, був взагалі виходом із театру, з яким зв'язана була краща пора її життя. Правда, це був не перший відхід "па покій", але він був останнім.
І знов - Ніжин, як і в 1905 році, після розчарування від подорожі до Галичини, де український театр ледве животів. І знов Марія Костянтинівна в колі молоді, яка прагне припасти до джерела живої води. Знову гурток аматорів, з якими була поставлена п'єса "Лісова квітка", знову "Наймичка", яка воскресила далекі дні юності/ Це відноситься до 1912 року. А 1914 року в тому ж Ніжині Заньковецька виступав в п'єсі "Суєта" в ролі Тетяни Барильченко.
Місцевий рецензент писав:
"Особливо чудово був переданий момент переживань Тетяни в її тісному й незвичному вбранні, коли вона, щоб заспокоїти чоловіка, з незрівнянним юмором сказала: "уже мені не давить",- слона, які потонули у вибухові сміху всіх глядачів..."
Так, вона могла й розвеселити. Для цього у мої була в минулому Цвіркунка в "Чорноморцях", і Пріська в "По ревізії", і Устя в "За двома зайцями".
- Дозвольте,- враз несподівано згадувала Марш Костянтинівна, коли я мав добрий, але не здійснений намір зробити повний список ролей, в яких їй доводилось виступати, і коли, здавалося, все головне вже було записано,- а в Ростові я співала Оксану в "Запорожці за Дунаєм"...
Вписали і Оксану... А потім пригадалося, що у водевілі "Ямщики" вона чудово зіграла роль хлопчика Стьонки ... Так ми і не закінчили нашого реєстру. По збираємось закінчувати його й тут. Гадаємо, що головне, про що треба було сказати, ми сказали. І про сльози і про радості.
Основними етапами мандрівного життя Марії Костянтинівни після вступу її в 1882 році на сцену, можна вважати :
Трупа Кропивницького (1882 р.), трупа Старицького (1883-1886 рр.), товариство Кропивницького (1886 р.), трупам братів Тобілевичів і Старицького (1890 р.), трупа Найди (1891 р.), товариство Старицького (1892 р.), антреприза Садовського (1893-1903рр.), трупа Волика (1903-1905 рр.), гастролі в Західній Україні (1905 р.), Заньковецька організовує у Ніжині групу аматорів (1905-1906 рр.), антреприза Садовського (1906-1910 рр.), в Ніжині Марія Костянтинівна організовує ще один гурток молодих акторів (1910-1914 рр.), товариство М. Заньковецької, Саксаганського й Мар'яненка (1915 р.), українська трупа під керуванням М. Заньковецької (1918 р., Ніжин), Державний народний український театр (1919- 1921 рр.) і театр ім. Заньковецької (1922 р.). Далі - знов Ніжин, а з 1926 року - відпочинок у родині Воликів-Адасовських... Так проходили роки великого життя!
- Ноги підломлюються,- говорила вона з тихою скорботою...
А невгомонне серце кликало й рвалось до творчості, до служіння рідній землі, рідному народові...
Виступ в "Суєті" в ролі Тетяни дав Марії Костянтинівні підставу не без гіркої печалі записати в своїй незакінчений автобіографії:
"Тепер я перейшла на амплуа комічних і драматичних ста рух..."
Ні, амплуа у неї було зовсім інше: правда про жіночу долю. В цьому "амплуа" вона пройшла перед тисячами і тисячами очей

 
 

Цікаве

Загрузка...