WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Марія Заньковецька (наукова робота) - Реферат

Марія Заньковецька (наукова робота) - Реферат

Костянтинівни. Поряд з такими образами, як Наталка, Галя, Софія,
стоїть і одухотворена "Тополя" - творчий дар геніальному "батькові" від його геніальної дочки.
Озираючись назад, на далекі роки, коли так хвилювали перші вистави, почуваєш, що багато чого зав'яло, засохло, як квітка, забута в старій: книзі життя. І тепер оживають лише найяскравіші, неповторні сцени, а іноді навіть лише окремі моменти.
Недавно ми дивилися "Доки сонце зійде..." в постановці театру ім. Франка-і гостро згадали крик Оксани - Заньковецької, коли парубки обрізали в неї дівочу косу. Це був крик смертельно раненого, нібигострий ніж встромився в само серце... Так воно й сприймалося, адже справа йшла про знеславлену дівочу честь, про ганьбу, рівнозначну смертному вирокові... Чутливе, чисте в усіх своїх помислах дитя, яке мріяло про радості світлі й любов, обернулося в "покритку". Так розуміла актриса цю образу і такими барвами -сльозами і кров'ю - донесла її до чутливого глядача. Того ж вечора, коли я дивився цей спектакль у нові/і постановці., з повним переконанням відчув, оскільки права була Заньковецька, виступаючи після цієї п'єси у веселому життєрадісному водевілі... Хоча б навіть у такому, як етюд "По ревізії" Кропивницького. Життєрадісна мальовнича Пріська. яка насмішить тебе гострим словом, порадує веселою пісенькою, іскристим сміхом; ніби сонячним променем відгонить смуток, і глядач, паче після склянки пінистого вина, виходить з театру бадьорим і життєрадісним. І Пріська примушувала глядача забути Оксану. В нам'яті залишався тільки її неповторний гострий крик.
Та коли тут був крик відчаю, смертельної образи, то в "Наймичці" крик Харитини, коли за нею женеться Рухля -шинкарка,- зовсім інший. Це крик самозахисту, щоб люди почули, та її сама шинкарка злякалась цього крику і швидко сховалась до корчми. Заньковецька не любила повторювати себе навіть у тому випадку, коли драматурги користувалися вже готовими прийомами. Особливо в фіналах драм, які звичайно кінчалися смертю героїні: "Падає мертва".
Покапати на сцені "смерть" зовсім не так просто.
І питання про то, "як умирати", е для актора дужо відповідальнім і показовим, як і для всякого майстра образотворчих мистецтв.
Чудовий російським актор И. Орленєв мав нахил до натуралізму, який з особливою яскравістю проявився у фінальній сцені Освальда з "Привидів" Ібсена. Вій створював клінічну картину: в нього погасали очі, перекошувалося обличчя, відвисала щелепа, з кутків рота котилася слина, і паралізований язик даремно намагався вимовити яке-небудь слово... Це виходило за межі мистецтва, хоча клінічно й було вірно.
Що стосується "умирання" Заньковецької, то його можна уявити, порівнюючи з тим, як "умирали" знамениті артистки: Сара Бернар і Елеонора Дузе.
Сара Берна і умирала в тому ж умовно - романтичному французькому стилі, якого вона дотримувалася взагалі в своїй грі. В останній сцені з "Дами з камеліями" вона промовляла фрази в наспівному стилі, властивому акторам театру "Французької комедії". Вся в пишному мереживі, наче зіткана з морської піни, на смертному "ложі"; то нагадує саркофаги, вода поступово знижувала силу звука, скорочувала рухи рук, пальні яких непомітно для глядача розправляли .складки сукні, і потім з останнім наспівним шепотом, з останнім коротким зітханням оберталася в пишну мармурову статую, яку можна бачити і Із старовинних храмах Парижа, і. на паризьких кладовищах.
Все це, звичайно, дужо театрально... її худіша, її характерні гострі риси обличчя, застиглі хвилі мережива і саркофаг замість постелі - все відповідало заздалегідь детально продуманому рисунку.
Елеонора Дузе була ближча до життя. Але й вона, після "смерті" зоставалась "красивого" - в цьому була її мета. І руки - одна па грудях, друга витягнута вподовж тулуба, і пишне волосся, що злегка здибилося набік, і спокійно - застигле, красиве обличчя з легкою усмішкою па злегка відкритих устах.
Це також було театрально - красиво, вірніше сказати - ЖИВОПИСНО.
Марія Костянтинівна не думала про саркофаги, по думала про то, щоб її героїня і після смерті зоставалася "красивою". Вона "умирала" відповідно до обстановки, де їй належало "умерти". Залишаючись у межах реалізму, прий-нятого у пас в мистецтві "передвижників", не впадаючи в грубий натуралізм, вона й умирала на сцені у тій же художній правді, якою керувалася в своєму мистецтві взагалі. Маленький клубочок, лицем до землі, права рука відкинена кудись уперед... Пальці стиснуті. Ба обличчі відбиток спокою.
Це те, що Рєпін хотів відобразити на полотні.
Коли у неї питали, звідки вона взяла це,- артистка відповідала:
- У себе в Заньках. Там умирали просто, тихо, наче йшли відпочивати після важкого життя...
Такою "відпочиваючою" ми бачили її осіннього дня 1934 року, коли нам сповістили про її смерть...
Хтось приніс гілку дикого винограду - багряне його листя злегка прикривало біломармурове чоло... Вона паче заснула в царстві осінніх квітів, які вона так любила... Ми дивилися і згадували: ось такою ж ми бачили її і на сцені... Без готики, без ренесансу - в правді життя.
Згадувалася смерть Олени в п'єсі "Глитай". В репертуарі Заньковецької ця важка роль з'явилася вже .в перші роки її роботи на сцені. А скільки дивовижних сцен у наростаючому драматизмі від дії до дії! Якими тонкими сітями обплутав її підлий лиходій Бичок! Не забудеться сцена розлуки з Андрієм, який повинен був надовго залишити свою любиму дружину, щоб вибитися з боргів... Зрадництво п'яниці-матері, підроблений "лист" від чоловіка... Відчай... І страшна сцена - "бунту"...
"Геть сльози з очей, геть смуток..." Вона вирішила помотатися на чоловікові за уявну зраду... Вона продає себе, свою честь, свою любов мерзенному "павукові".
Сцена цього падіння неповторна. Склянка з вином дзвенить на зубах. За нею - Друга, третя. Ось вона, п'яна, І в дорогих перснях, святкує день своєї загибелі... Все як у маренні. І, зовсім збожеволіла, змішуючи сльози із { сміхом, вона кричить до матері:
- Мамо, пора молодим князю і княгині постіль слати... Ха-ха-ха!
Страшне це "весілля". Т коли "павук" намагається її обняти, вона, п'яна й збожеволіла, відкидається.
- Ох, гидко мені! Де пляшки ?-і знов зуби дзвенять по шпиці пляшки... І, знесилена, валиться додолу.
Таких сцен ще по бачено було в театрі. Такого заціпеніння глядачів, навіть після завіси, тож не запам'яталось... Могутній, пристрасний, грізний талант! Які ще перспективи у нього попереду?-так думалося в ті далекі роки.
А попереду що страшніші сцени божевілля, хвилинного просвітління і знову глибокого падіння в безодню. Чи не переступила вона грані помсти ? Чи не одуматися ? Але ж звідки взяти сили, коли все втрачено: і сором, і совість, і честь. В затемненому мозку все переплуталось. То раптом замість мерзенного "павука"
Loading...

 
 

Цікаве