WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культура стародавнього сходу - Реферат

Культура стародавнього сходу - Реферат

Стародавнього Єгипту - це "Тексти пірамід", "Тексти саркофагів", "Книга мертвих", "Пісня арфіста", "Бесіда розчарованого зі своєю душею", написані древньоєгипетською мовою, яка стала мертвою на початку нашої ери. На зміну цій мові прийшла коптська, котра проіснувала близько 17 віків, перш ніж теж стати мертвою. У наш час вона зберіглася лише в культовому вжитку єгипетських християн-монофізитів.
У 1799 р. у місті Розетта (Єгипет) під час експедиції Наполеона французький інженер Бушар знайшов "розетський камінь" з древньоєгипетськими письменами, які розшифрував його співвітчизник Франсуа Шампольон.
Єгиптяни залишили людству винайдений ними папірус, монументальну кам'яну архітектуру, піраміди (одне з небагатьох чудес світу, що збереглося до наших днів). Про піраміди єгипетське прислів'я стверджує: "Все у світі боїться часу, а час боїться пірамід". Збереглися також скульптурний портрет, ідея художнього канону, викладена в тексті "Розпорядження для стінного живопису і канон пропорції", математичні та астрономічні знання тощо.
На Схід від Єгипту в міжріччі Тигру і Євфрату виник ряд державних утворень: Шумер, Вавілон, Ассірія. Відомі такі шумерські міста-держави, як Аккад, Шуруппак, Ур та інші. Багато джерел свідчить про неабиякі астрономічні й математичні досягнення шумерів. Проте найвагомішим їхнім внеском у скарбницю світової культури залишається "Сказання про Гільгамеша", епічного героя, який, борючись з численими ворогами і перемагаючи їх, пробуючи свої сили і переживаючи радість буття, вирішує "прокляті питання" про сенс життя, призначення людини, сутність смерті.
Дещо пізніше на цій території виростає Вавілонське царство. Державний лад Вавилону відрізняється від древньоєгипетського меншим значенням жерців як апарату управління, зрошенням і сільським господарством у цілому. Тут не склалася кастова організація жерців. Значним впливом користувалися військові, а також царська придворна бюрократія.
Вавілон залишив цікаву юридичну пам'ятку "Закони царя Хамураппі", в якій була зроблена спроба узагальнити досвід функціонування східної депотичної держави. Вавілонський політичний режим являв собою зразок теократії, єдності світської і релігійної влади, яка знаходилась у руках деспота. Викликають інтерес архітектурні ансамблі, рельєфи, скульптурні зображення Вавілону.
Ассірійська держава, яка відзначалася занадто (навіть для того часу) мілітаризованим характером, разом з тим залишила і ряд цікавих пам'яток культури, серед яких рельєфи, що відтворюють сцени полювання, скульптурні зібраження крилатих биків, архітектурні ансамблі, а також і одне з чудес світу, що дійшло до наших днів, - висячі сади Семіраміди. Ассірійським зображенням властивий крайній реалізм, що доходить інколи до натуралізму.
На північний захід від Межиріччя вузькою смужкою між Середземним морем і Ліванськими горами, між Сінаєм і Йорданом простяглася Палестина, маленька земля, яка зіграла велику роль у світовій історії та культурі. Географічне положення Палестини забезпечувало надзвичайну різноманітність культурних, економічних і політичних впливів, оскільки країну оточували Єгипет, Фінікія, Ассірія, Хетське царство. Значний вплив на Палестину мала також Кріто-Мікенська цивілізація.
Скотарські племена Палестини, семітські за походженням, дотримувалися норм іудоїзму, послідовно монотеїстичної релігії, котра так і не стала світовою внаслідок своєї етнічної замкненості. Це була і є типово національна релігія, що пов'язувала свою догматику з одним народом, обраним богом. Палестинська культура пережила значний вплив Стародавнього Єгипту внаслідок єгипетського полону, влади єгипетського фараона, звільнення від якої іудейському народу коштувало значних зусиль і жертв. Катострофічні наслідки мало ассірійське вторгнення, з яким пов'язана поява іудейської діаспори, а також перське панування. Згодом Палестина увійшла до складу елліністичної імперії Селевкідів, а пізніше стала римською провінцією - Іудеєю.
Особливо драматично склалася історія Палестини під час римського панування. У III ст. до н.е. римський полководець Помпей захопив Сірію, а потім, скориставшись внутрішньою боротьбою в Іудеї, ввів туди війська і захопив Ієрусалим. У кінці I ст. до н.е. Іудеєю правив цар Ірод, який, прагнучи нав'язати своїй країні античну культуру, будував храми в грецькому і римському стилі, а також зводив багатоповерхові і багатоквартирні будинки (інсули).
Після смерті Ірода в Іудеї спалахнули повстання. Намісник Риму в Сірії Квінтелій Вар розгромив повстанців у Галілеї і на півдні Палестини, розіп'явши на хрестах 2000 чоловік. Ці події викликали в країні неоднозначні реакції, зокрема, виникли різні секти: саддукеїв, ортодоксів Біблії, які водночас терпимо ставилися до римлян, фарисеїв, котрі визнавали воскресіння мертвих і загробне життя, зелотів, що вступали за активну боротьбу з римлянами. Приблизно в цей же період виникає і "Кумранська община ессеїв". Її прибічники називали себе "ейвонім" (злиденні), "сини світу" і т. п. Їхнє вчення зводилося до дуалізму добра і зла, віри в боговибраність "синів світу", кінець світу та прийдешнього месію.
На чолі общини стояв "учитель праведності", котрий після смерті, як правило, канонізувався. Після другої світової війни знайдені письмові джерела про кумранітів - "Рукописи Мертвого моря". Кумраніти були посередниками між ортодоксальним іудаїзмом і християнством. Саме в них ідея обраності цілого етносу вперше замінюється ідеєю обраності індивідуальності, де національний момент знімається.
Найбільша пам'ятка світового значення, шедевр культури древньої Палестини - Біблія. Вона, як відомо, складається зі Старого Заповіту і Нового Заповіту. Старий Заповіт складається з трьох великих циклів: Тора, або П'ятикнижжя - п'ять хронікально-законодавчих книг, нібито написаних Мойсеєм; Пророки - розділ, до якого входять давні релігійно-міфологічні хроніки - Книга Ісуса Навина, Книга Суддів Ізраїлевих, Книги Самуїла і Книги Царств, а також пророчі твори, які приписуються Ісаї, Ієремії, Езекліїлю та ін., а також "малим пророкам"; Писання - зібрання текстів різних жанрів (гімни, збірники афоризмів, повчальні повісті, лірична поема "Пісня пісень", хронікальні тексти).
У цих книгах вражає внутрішня суперечливість, яка, однак, не порушує їх літературної цілісності: парадоксальна єдність релігійно-племінної виключеності та вселюдської широти. Наприклад у Книзі Ісуса Навина описується виключно етнічний Бог, а у пророка Амоса богам надані абсолютні, загальнолюдські риси. В одних текстах - войовничі заклики, а в інших, як в Ісаї, вимога "перекувати мечі на орала". Книга Ездри суворо засуджує міжнаціональні шлюби, а Книга Рут робить такий шлюб предметом вихваляння. Основний зміст П'ятикнижжя - це релігійно-юридичні норми, які маютьрегулювати життя людини і народу.
У всіх міфологіях світу відбивається потреба у вищій санкції: виведення людських законів із вселенських. Необхідне Начало - Природне й Етнічне, саме тому і П'ятикнижжя відкривається двома сповідями: 1) Книга Буття (Генезис); 2) Книга Виходу. На початку Книги Буття описують шість днів творіння. З водної пучини, над якою снувався морок, було створено небо і землю. Все твориться актом волі,
Loading...

 
 

Цікаве