WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Образи і символи смерті в культурі - Курсова робота

Образи і символи смерті в культурі - Курсова робота

соціологічні частини біологічний континуум дорослішання,у такий спосіб довершуючи розрив, який не дає змоги сформуватися класові молодих, і встановлюючи абсолютний контроль над правом входження у дорослий світ. Ця операція здійснюється шляхом випробувань і знущань, кульмінацією яких служить церемонія смерті-воскресіння, коли дитина, що стає чоловіком, дістає нове ім'я і стає новою особистістю. Так класова влада зміцнюється під прикриттям грандіозної міфологічно-космологічної процедури, в якій беруть участь духи й боги .
Магія, міф і ритуал наділені тут такою правдоподібністю і такою силою переконливості в плані їх наказів і заборон, що придушення і покарання часто стають зовсім непотрібними.
отже, усе вказує нам, що усвідомлення смерті, яке з'являється у sapiens'a , створюється взаємодією об'єктивної свідомості, яка визнає факт смертності, і свідомості суб'єктивної, яка стверджує якщо не безсмертя, то, принаймні, можливість трансформації. Ритуали, які стосуються смерті, одночасно й висловлюють травму, що викликається ідеєю знищення, й пом'якшують, і заклинають її. Похорон - у всіх відомих нам суспільствах sapiensiv - відображає одночасно і саму кризу, і подолання цієї кризи і з одного боку муки відчаю, з другого - втіху надії. Все, таким чином, підказує що смерть спостигає homo sapiens'a як непоправна катастрофа, що віднині він буде носити в собі особливе занепокоєння, острах життєвою проблемою, яка обтяжує життя. Однаковою мірою все підказує, що людина ця не просто не просто відмовляється від смерті, вона спростовує її, переборює, розв'язує у міфі і у магії.
Та справді глибоким і фундаментальним виявляється не просте співіснування цих двох свідомостей, а їх тривожне життя в єдиній двоїстій свідомості: хоча дві ці свідомості дуже по-різному комбінуються між собою у різних індивідів, у різних суспільствах (як і життя різною мірою насичене смертю), жодну з них не усуває до кінця інша, і все відбувається так, ніби людина щиро намагається сама себе обдурити, ніби вона - істерик, за давнім клінічним визначенням, який перетворює в об'єктивні симптоми те, що йде від його суб'єктивних тривог.
Отже, між суб'єктивним і об'єктивним баченням існує розрив, який смерть перетворює на справжню прірву, заповнювану міфами, ритуалами іншого життя, що врешті-решт здійснюють інтеграцію смерті. Sapiens, таким чином кладе початок дуалізму суб'єкта і об'єкта, їхньому нерозривному зв'язку, а за разом - їхньому непереборному розриву, який пізніше у тисячі способів намагатимуться перебороти всі релігії й філософії. Людина вже, фактично, відмежовує свою долю від природного фатуму, переконуючи себе, що продовження життя підвладне природним законам подвоєння й метаморфози. Виходить, що в ній збагачена об'єктивність інтерферує із збагаченою суб'єктивністю, оскільки обидві вони відповідають прогресу індивідуальності.
Як пише Морен: " Справді, потрібна найсильніша особистісна присутність, аби індивідуальність померлого продовжувала жити серед живих; треба, щоб афективні інтерсуб'єктивні зв'язки були надто інтенсивними, аби зберігатися навіть після смерті; треба, щоб виробилось і розвинулось, як новий епіцентр, усвідомлення смертельного розриву - точка сходження об'єктивного утвердження смерті й суб'єктивного утвердження індивідуального безсмертя."(14;112)
Так, вторгнення смерті виявляється sapiens'a вторгненням одночасно істини і ілюзії, тривоги й упевненості, об'єктивного знання й нової суб'єктивності, а перш за все - їх амбівалентного зв'язку. Воно сприяє подальшому розвитку індивідуальності й утворює новий антропологічний розрив.
Як вже було сказано, смерть постигає homo sapiens'a як непоправна катастрофа, яка викликає в нього особливі занепокоєння, страх.
Існує тваринний неспокій, який пов'язаний із пильністю і продовжується за наявності щонайменших ознак небезпеки. Як вважає Морен:" Пильність у людини значно більш розвинена ніж у приматів, і власне людський неспокій меншою мірою пов'язаний з безпосередньою небезпекою і більшою мірою - з появою свідомості, а отже, усвідомлення смерті"(14;115).
Просторове дистанціювання дасть змогу тепер уявити навколишній світ як "відсторонений"; часове дистанціювання, зі свого боку, змусить відкрити світ як незворотній процес, а заразом - і усвідомити невідомість майбутнього. Просякнуте неспокоєм усвідомлення цього подвійного дистанціювання збігається із усвідомленням смерті, яке доповняльно визначає і поглиблює його. Свідомість смерті виникає тоді, коли є знання про смерть як об'єктивний, передбачуваний феномен (момент якого, проте, непередбачуваний ), а також суб'єктивне усвідомлення цього феномена. Така свідомість у всіх відомих архаїчних суспільствах, вона з'явилася ще у неандертальця. Дуже раннє усвідомлення смерті дитиною і поява у неї антропологічного неспокою підтверджує для нас їх фундаментальний характер. І справді, стресове, трагічне переживання смерті виникає у шести-семирічному віці, тоді ж, коли й ідея зв'язку між смертю і втратою індивідуальності.
Цей подвійний розрив - смерті і невпевненості - очевидним чином заповнюється за допомогою міфа, магії, релігії, афективної співпричетності, належності до соціального, колективного буття і, звичайно ж, усіх видів повсякденної діяльності. Проте завжди стримуваний людський неспокій, який, одначе, ніколи не зникає, буде підсилюватися соціокультурним розвитком sapiens'a, котрий неминуче потягне за собою заборони і пригноблення. Неспокій стимулює і підтримує міфи, магію, релігію, які урівноважують надмірну відмежованість від світу, надто велику невизначеність часу, надто сильну занепокоєність смертю.
Отже, -" Уявлення неандертальців про смерть, які констатувалися вже давно, однак антропологічно не інтерпретувалися відповідним чином через одновимірний погляд на людину розумну, являють собою істинне одкровення, що проливає ні з чим незрівнянне світло на відмінності між sapiens'om і його попередниками, та й надалі постійно висвітлює природу людини, - у тому розумінні, що виявлений мною тут надзвичайно важливий вузол значень поєднаний з остаточним розвитком мозку гомінід і навіть, власне з формуванням мозку sapiens'a. " (14;121)
Зрозуміло, що все вище сказане не з'явилося на світ у неандертальця одномоментно. Цілком можливо, що деякі з цих рис зародились в homo erectus. Вони могли почати викристалізовуватися або починаючи з притаманного м'ясоїдним гомінідам канібалізму, який наповнився афективними значеннями у зв'язку з поїданнями родича або ворога (присвоєння доблестей померлого), або виходячи з двоїстої і суперечливої турботи про те, щоб позбавитись трупа (у зв'язку з розкладом) і зберегти коло себе любого покійника (збереження кісткових тканин), - або ж, з рештою, за відправну точку могло правити повернення померлих у сновидіннях.
"Як можна не помічати, що найбільш біологічні явища - секс і смерть - у той же час більше за все насичені символами культури?.. Людина за своєю природою
Loading...

 
 

Цікаве