WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Первісна культура - Реферат

Первісна культура - Реферат

цього блага. "Сфера ритуалу-це особливий світ, уже не людський, а божественний". Головне, що в основу ритуальної діяльності людини покладено принцип наслідування явищам природи, які відтворювалися шляхом відповідних ритуальних символічних еквівалентів. Ритуал виступав у космологічну епоху основною формою суспільного буття людини їй головним втіленням людської здібності до діяльності. З нього, зрештою, розвинулися виробничо-економічна, духовно-релігійна та суспільна діяльності.
Характерно, що ритуал містить інформацію про закономірності природи, набуту в ході спостережень за біокосмічними ритмами; завдяки ритуалу людина архаїчного й традиційного суспільства відчуває себе нерозлучно поєднаною з космосом і космічними ритмами. В епоху архаїки людина осягала безмежну діалектику, логіку космосу (логіку розвитку космосу, універсума). Це стало можливим завдяки узагальненню досвіду практики, соціального життя як вищої форми прояву закономірностей космосу.
В архаїчному ритуалі тісно переплелися молитва, спів і танок. У танкові людина уподоблювалася різним явищам природи, щоб викликати дощ, ріст рослин, поєднання з божеством. Постійна психічна напруженість, викликана непевністю долі, ставлення до ворога чи божества, призводила до специфічного збудника руху, що й знаходив вихід у танку. Танцюючі учасники ритуалу були натхненні усвідомленням своїх задач і цілей, наприклад, танок шамана повинен був забезпечити контакт з духом хвороби, танок на честь тотемів мусив приносити родові благополуччя, воїнський танок-підсилити почуття сили й солідарності членів племені. Не заглиблюючись у до-сить цікаву проблему сакрального танку, відзначимо, що в архаїчних культурах його суть полягала не тільки в ритуальному уявленні змісту міфу, а й у розрядженні психофізичної напруженості (досягненні катарсису), викликаної дисгармонією, непевністю життєвої ситуації. Для міфопоетичного світогляду космологічної епохи характерна тотожність макро- та мікрокосмосу, світу й людини. На цей зв'язок указує й знайдений останнім часом найглибший паралелізм між космогонією та ембріогонією, відповідно між ідеями космології та ембріології в різних і численних міфоепічних традиціях.
Загалом істотно те, що в ритуалі брали участь усі члени колективу, він активізував усі засоби, що знаходилися в розпорядженні людини, пізнання, відчуття й переживання світу - зір, слух, нюх, дотик, вкус, почуття й розум. У ритуалі відбувається соціалізація почуттів і ментальних можливостей завдяки внутрішньо-ритуальним "діям" й відповідним їм знаковим протосистемам, з яких пізніше виникають мистецтво, наука, філософія як інституалізований світогляд.
Нагромадження знань про первісну та традиційну культури свідчить про важливу роль міфу вжитті людини прадавньої епохи її існування. У живописній творчості людини кам'яного віку значними є дві головні функції давнього міфу - освоєння простору та часу. Це означає, що від початку існування культури її зміст визначається міфом, що виступає як опис, засіб пізнання світу. Міф органічно пов'язаний з фундаментальним стремлінням людської творчості до оволодіння й подолання простору та часу. Коли давня людина вкривала стіни печери, поверхню скель або глиняних посудин різними зображеннями, вона у своїй свідомості освоювала простір і час.
Відомо, що зміст культури являє собою продукт творчої діяльності у своїх різних виявах. Також відомо, ще будь-яка діяльність формує систему поведінки й водночас сама організується цією системою. Це означає, що культура загалом може бути описана і термінами етології. Різноманітна система поведінки людини своєю пара-доксальністю виділила її з навколишнього середовища, дозволила вийти з стану повної підкореності природі й створити універсальний канон свого буття, що враховує біологічний, соціальний та ідеологічний аспекти. Праці з етології тварин та людини свідчать, яку важливу роль відіграє поведінка у формуванні ритуалів.
Система ритуалів у значній мірі відтворює в модифікованій формі певною мовою систему поведінки. Ця етологічна система породжує систему міфу як певну універсальну систему, що визначає орієнтацію людини в природі та суспільстві. В системі міфу утверджується та обґрунтовується уявлення людини про навколишній світ, піднімається багато фундаментальних питань утворення світу. С. Токарєв та
В. Мелетинський пишуть у "Міфах народів світу": "Нездатність визначити різницю між природним і надприродним, байдужість до протиріч, слабкий розвиток абстрактних понять, чуттєво-конкретний характер, метафоричність та емоційність-ці й інші особливості первісного мислення перетворили міф у досить своєрідну символічну (знакову) систему, в термінах якої відтворюється й описується весь світ".
В даний час виявляється великий інтерес до прадавньої міфології, магії та шаманізму. Не випадково у фокусі філософських досліджень Заходу сьогодні опинилися ненаукові форми знання й свідомості. Це пов'язано з ростом негативного ставлення до сцієнтизму та пошуками альтернативних світоглядницьких орієнтацій. Епістемологи та релігіознавці піддають аналізу шаманізм та магію, причому перші звертаються до них, щоб надати науці "людського обличчя" шляхом відшукання в ній рис ненаукового мислення та слідів людських інтересів і цінностей, а другі розглядають магію як своєрідний тип раціональності. У новітній західній філософії виявляється релятивістська тенденція до зближення науки та ненаукових форм світогляду.
Так, у творі англійського вченого У. Разерфорда "Шаманізм. Основи магії" описуються дії шамана, його магічні танки, екстаз і транс. Члени племені, які зібралися навколо вогнища, "спостерігають", як душа шамана начебто покидає тіло й прямує в мандри у захмарну висоту. Цю картину, на думку автора, і нині можна побачити в окремих африканських тапівнічних племенах. Магія полишила помітний слід у культурі месопотамської цивілізації, даосизму, зороастризму, в ісландських сагах, давньогрецьких міфах, полінезійських повір'ях на величезному просторі від Арктики до Австралії.
"Мистецтво" шамана, його лікувальні зілля та й увесь досвід залежать від локальних етнічних та географічних умов. Етимологічне термін "шаман" походить від поняття "знання" в індоєвропейських мовах: шаман - "той, що знає". Антропологи підкреслюють, що шаман означає "володар духів", релігіознавці пов'язують шаманізм з ідеєю надприродного, з анімізмом і тотемізмом.
Світогляд шамана, за У. Разерфордом, визначається органічним сприйняттям природи. "Він існує не як щось відокремлене, а як динамічна частина біосфери, що ставиться до цілого так, як його власні органи ставляться до його тіла". Але з цього витікає метафоричне уявлення природи як людського тіла, живої істоти, функціонування якої походить від дії кожної його частини. Подібні ідеї можна прослідкувати в індуїстському та буддистському понятті дхарми, даосизмі, "космосі" стародавніх греків. Уявлення про Всесвіт як про космос є тією віссю, навколо якої побудовано весь світогляд шамана. Космос же як упорядковане й збалансоване ціле передбачає джерело організації - так виникає ідея "Великого духа", перший крок на шляху до монотеїзму. Для досягнення обителі "Великого духа" шаману необхідна ланка, яка з'єднує світ людей та небесну вишину. Такою ланкою й виступає священна гора (Синай, Олімп, месопотамські зиккурати, давньоєгипетські піраміди, ацтекські храми Сонця або світове дерево (Іггдразиль у скандінавів) та ін.).
Для розуміння структури магічного універсуму важливе значення мають магічні числа, наприклад "сім", незалежно від того, стосуються вони зірок чи смертних гріхів, небесних сфер або ж чудес світу.
Loading...

 
 

Цікаве