WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Первісна культура - Реферат

Первісна культура - Реферат

оновлення, дозволяють уникнути нагромадження напруги та регенерують свій соці-альний склад за допомогою церемоній ініціації. Опис та аналіз первісної культури доводять, що в поведінці людини здобуття їжі, розмноження та самозахист нероздільно пов'язані. Життя збирача й мисливця було примусовою грою із жорстокими правилами, яка регулювалася цими трьома основними функціями людської поведінки. Саме в цих рамках людина, чий інформаційний розвиток (сприйняття чуттєвими органами різних подразників, їх оцінка та використання) був орієнтований переважно на зовнішнє середовище, тобто на природу, за допомогою розумових здібностей цілеспрямовано вдосконалювала свою поведінку.
Іншою особливістю первісної культури є її синкретичний характер, який втілився в тотемізмі. Справжня фундаментальна риса цієї культури полягає в тому, що вона ідентифікує общину та її членів із тваринами, які потрібні для харчування, з тотемними тваринами. Фундаментальне положення тотемістичного світогляду за своєю суттю грубо натуралістичне ("людина є тим, що вона з'їдає"), являє собою закон тотемізму, що виявляється і в класовому суспільстві. Можна сказати, що "ідеологічна" ідентифікація з тотемними тваринами є виразником факту нездатності первісних людей за допомогою раціональних засобів праці визначити ірраціональну поведінку об'єкта праці й тварин, тому вони намагалися компенсувати це ілюзорно-магічними засобами. Грубий натуралістичний зміст цієї форми такий: перетворення тварини в людину й наступна трансформація людини у релігійний фетишизм на значно вищому рівні.
Дійсно, магічний тотемізм як ідеологічний виразник обмеженості практики (котра лише спонтанно породжувала стихійно-матеріалістичну орієнтацію свідомості)' та нерозвинутість суспільних відносин є ілюзорно-компенсаторними засобами освоєння дійсності, "опіумом" суспільства, попередньою стадією релігії. Розглядаючи концепцію Дж. Фрезера, згідно якої магія не є релігією, а близька до науки, можна зробити висновок: напочатку магічний тотемізм був недиференційованим середовищем культури, містив у собі не лише науку, а й мораль, мистецтво слова, а також магію зображення, що існує завдяки естетичному, потім відбувається його перетворення в ряд відносно самостійних, буденних і спеціалізованих сфер культури.
Третя особливість первісної культури полягає в тому, що вона є культурою табу (заборонів). Звичай табу виник одночасно з тотемізмом і являв собою важливий механізм контролю та регулювання соціальних стосунків. Статево-вікове табу регулювало статеві зв'язки в колективі, харчове табу визначало характер їжі, призначеної, вождю, воїну, жінці, дітям...Інші табу були пов'язані з недоторканістю житла, джерела вогню, з правами та обов'язками окремих категорій членів племені. Певні речі, в тому числі й їжа, що належали вождю, також були піддані табу. Досліджувачі (Дж. Фрезер, Л. С. Васильєв та ін.) наводять приклади, як сприймалося порушення табу.
Так, один з новозеландських вождів високого рангу й великої святості покинув край дороги залишки обіду, які підібрав і з'їв член його племені. Коли простолюдина повідомили, що він з'їв залишки трапези вождя, він помер в муках і стражданні. Подібних прикладів можна навести немало, і всі свідчать про те, що порушення священних табу призводило до смерті порушника. "Божественна особа є джерелом як благодіяння,так і небезпеки, її слід не тільки поважати, а й остерігатися. Священний організм вождя настільки тендітний, що може розладнатися від найменшого дотику, але він містить у собі і такий потужний заряд магічної та духовної сили, розряд якого може мати фатальні наслідки для кожного, хто дотикається до нього Через це ізоляція боголюдини необхідна не лише для її особистої безпеки, а й для безпеки інших. Божественна особа подібна вогню. Дотримуючись належних заборон, з неї можна добитися багато корисного, але, необачно доторкнувшись або зневаживши кордонами, можна спалитися, вона губить порушника. Тому вважалося, що порушення табу накличе згубні наслідки: "злодій встромив руку в божественний вогонь, який охопить його й пожере на місці"- пише Дж.Фрезер у "Золотій гілці". До цього слід додати, що у первісних народів, окрім вищезгаданих, діяло ще одне табу - табу на прогрес, новації, розвиток.
На це слід звернути особливу увагу, адже з подібними табу пов'язані явища альтернативності та багатоваріантності світової історії, різноманітність культур. Таким чином, табу блокують найсильнійший інстинкт самозбереження і паралізують потребу людини в новаціях соціально-економічної сфери. Це з найбільшою "класичною" ясністю проявляється на стадії первісного розвитку людства.
Значущість культури в життєдіяльності людини визначається її нерозривним зв'язком з такою фундаментальною проблемою людського буття, як смисл життя. Адже людина, напротивагу іншим живим істотам, знає, що вона смертна, і цьому знанню зобов'язана культурі. Саме культура завдяки об'єктивації усвідомлення смерті є джерелом екзистенціального страху-страху перед небуттям. Однак це ще не все, бо ж культура не лише породжує екзистенціальний страх, а й намагається його нейтралізувати одним із засобів нейтралізації є релігійно-міфологічне світорозуміння.Поняття вічності й напевне залежне від нього поняття сакрального (священного) осмислення (надання смислу) смерті - це основні засоби подолання почуті страху перед небуттям. Кожна культура має церемонії поховання, ідеї вічного існування, пов'язані між собою. Людське життя уявляється як епізод, а ритуал поховання- як вікно у нескінченність. Трансформувавши похорони людини в сакральну церемонію, культура інститує екзистенціальний страх, об'єктивує його. Засвоєння індивідом невідхильності смерті, як правило, починається, вже з дитинства: процес поступового введення, смеріті до структури життя є одночасно й процесом каналізацій- страху перед небуттям.
Археологія твердинь, що похоронні церемонії були притаманні вже неандертальцю. Навіть йому - зовсім примітивній людині - були знайомі прояви "фундаментальної турботи" про посмертне існування. Тому неандерталець розміщує своє існування у плані кінцевості й вічності, тобто в плині часу. В певному розумінні можна погодитися з думкою англійського релігіознавця С. Брен-дона, що релігія виникла завдяки усвідомленню часу людиною, що її реакція на час грунтувалася на різних типах сприйняття, в тому числі й обожненні часу. Адже релігіядопомагає людині подолати почуття страху перед смертю, впоратися з емоційним переживанням незворотності реального часу. Таким чином, релігія зі своїми ритуалами, обрядами й картиною світу пропонує людині вічне життя в "іншоїму" світі, пояснюючи смерть як перехід до безсмертя, надаючи сенсу життю й формуючи цим почуття безпеки в перипетіях швидкоплинного часу.
Для нашого курсу істотним є те, що альфою і омегою міфолого-сакраліьного світогляду, притаманного первісним, архаїчнимі суспільствам, є ритуал. "Через його призму розглядується і природа, і соціальне буття, оцінюються ті чи інші об'єкти, а також вчинки та дії людей". Адже ритуал переживається як безпосередня дійсність, він актуалізує глибинні смисли існування.
Ритуал домінує в міфологічну або "космологічну" епоху, в текстах якої головна увага приділяється боротьбі впорядковуючого косімічного початку з деструктивною хаотичною стихією. Ритуал був головним засобом оновлення світу, мав на меті забезпечення безперервності його існування, а значіть, гарантій виживання колективу в екстремальних умоваїх. Саме ритуал дарує переживання цільності буття й цільності знання про нього, усвідомлення як блага буття й відсилку до ідеї божественного носія
Loading...

 
 

Цікаве