WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Софійський собор - видатна пам’ята доби Київської Русі - Реферат

Софійський собор - видатна пам’ята доби Київської Русі - Реферат

був вихід на галереї другого ярусу і далі-на гульбище, розташоване над одноповерховими зовнішніми галереями собору. Після перебудов кінця 17-початку 18 століття на місці галерей другого ярусу і гульбищ виникли нові закриті приміщення-бокові вівтарі. Тепер тут розміщені виставочні зали. На стінах залів є зондажі кладки. Вони розповідають про первісні архітектурні форми, зокрема в південному залі відкриті сліди хрестових склепінь, що в давнину перекривали галереї другого поверху.
ДЗВІНИЦЯ
Висока дзвіниця домінує над територією Софійського заповідника. Спорудження її зі східного боку собору було продиктоване топографією міста, яка склалася історично,-наявністю Софійської площі(нині площі Богдана Хмельницького)
Дзвіниця була першою кам'яною спорудою, збудованою на подвір'ї Софійськогомонастиря після пожежі 1697 р. Її споруджено в 1699-1706 рр. У 1709 р. біля стін дзвіниці відбулась урочиста зустріч переможців Полтавської битви на чолі з Петром І, тому її часто називають Тріумфальною.
Спочатку споруда була триярусною. Архітектор дзвіниці невідомий. У документах збереглося лише ім'я "кам'яних справ підмайстра" Сави Яковлєва, який брав участь у будівництві.
Невдовзі після закінчення будівництва верхні яруси її внаслідок землетрусу почали руйнуватися. В 1744-1748 р. дзвіницю відбудовано під керівництвом відомого петербурзького архітектора Й.Шеделя. Два верхніх яруси було розібрано і замість них споруджено нові. Над виконанням ліпного декору фасадів працювали талановиті українські майстри з Жовкви Іван і Степан Стобенські. Нова дзвіниця теж була триярусною. Її вінчав барочний купол з високим позолоченим шпилем.
До початку 19 ст. дзвіниця дуже занепала, а в 1807 р. від удару блискавки згорів її купол, який було відновлено в 1812 р. у нових архітектурних формах. До середини 19 ст. у зв'язку із забудовою прилеглої території Києва багатоповерховими будинками, дзвіниця стала втрачати домінуюче положення в ансамблі площі. Тому в 1851-1852 рр. за проектом архітектора П.Спарро було надбудовано четвертий ярус дзвіниці з дерев'яним куполом грушовидної форми, вкритим позолоченою міддю. У такому вигляді ця архітектурна пам'ятка збереглася до наших днів.
У 50-х і 70-х роках 19 ст. дзвіниця капітально ремонтувалась, оновлювалась позолота купола.
Висота дзвіниці-76 м. Її композиція пірамідальна: чотири архітектурних об'єми поступово звужуються догори і завершуються куполом.
Особливий інтерес становить архітектурний декор фасадів дзвіниці. Ярусність композиції підкреслена карнизами складного профілю. Плоскі пілястри, які членують фасади по вертикалі, посилюють стрункість споруди. Всі стіни дзвіниці вкриті соковитим, багатим ліпленням. Скульптурний декор вражає пишністю і різноманітністю мотивів. Тут вільно поєднуються маски, головки купідонів, двоголові орли, медальйони, листя аканта, виноградні грона, букети і гірлянди квітів. Особливим багатством відзначаються архітектура і ліпний декор першого ярусу дзвіниці, які свідчать про великий вплив української народної творчості. На фасадах третього ярусу в прямокутних рамах вміщені скульптурні зображення князя Володимира Святославича, апостола Андрія Первозванного, апостола Тимофія і архангела Рафаїла.
Розчленованість фасадів дзвіниці декоративними нішами різної форми, насиченість архітектурним декором створюють багату гру світла і тіні, що надає споруді особливої мальовничості.
У другому ярусі зберігся дзвін, відлитий у 1705 р. талановитим київським майстром Афанасієм Петровичем. Він прикрашений багатим рослинним орнаментом, який широким фризом охоплює шийку дзвона і тонкою стрічкою проходить по його нижньому краю. Вага дзвона - близько 13 тонн.
Початкове забарвлення дзвіниці було поліхромним: яскраво і барвисто пофарбовані ліпні зображення на синьому кобальтовому фоні нагадували твори народного декоративного мистецтва. Після перебудови у 18 ст. фасади споруди дістали двоколірне забарвлення, яке зберігається до наших днів. Біле ліпне оздоблення на бірюзовому фоні в поєднанні з золотом купола має вигляд свіжий, урочистий і ошатний.
Софійська дзвіниця-яскравий взірець українського зодчества 18 ст. Своєю святковою архітектурою вона виділяється серед навколишніх споруд і прикрашає загальний силует міста.
Б У Р С А
Будинок бурси розташований на північ від Софійського собору. Його зведено в 1763-1767 рр. архітекторами М.Юрасовим і П.Паповим. Спочатку будинок споруджували як монастирські келії і до 1786 р. в ньому жили ченці. Після закриття монастиря до 1917 р. в колишніх келіях містилась Софійська духовна школа-бурса. В період 1825-1838 рр. за митрополита Євгенія Болховітінова будинок було зайнято під митрополичі покої.
Бурса являє собою великий двоповерховий прямокутній будинок, витягнутий зі сходу на захід на 107,75 м. Під ним є великий підвал, який через нахил території на схід переходить у високий цокольний поверх.
Головний південний фасад, звернений до собору, має два ризаліти, які виділяють середню частину фасаду; в центрі його розташований головний вхід у будинок.
Зовнішні стіни бурси розчленовані вертикальними пілястрами і завершуються складним багатоуступчастим карнизом. Розташування пілястрів і згруповані між ними віконні прорізи надають фасадам своєрідного ритму. Звичайно пілястри і лопатки були не тільки декоративним, але найважливим конструктивним елементом: вони найчастіше застосовувались в тих місцях, де була необхідність у забезпеченні міцності стін.
Особливий інтерес являє обрамлення вікон бурси і ліпний декор у верхній частині пілястрів. Тут відчувається сильний вплив російської архітектурної школи 18 століття.
У 19 ст. у зв'язку із зміною функціонального призначення приміщення бурси не раз перероблялось: з північного боку було зроблено велику прибудову, яка змінила внутрішнє планування, перед ризалітами на південному фасаді зведено тамбури, порушено початковий ліпний декор стін.
У 70-х роках нашого століття проведено реставрацію бурси, її фасади відновлено у формах 18 століття.
БРАТСЬКИЙ КОРПУС
Братський корпус (колишні монастирські келії) розташований на північний захід від Софійського собору. Будинок споруджено в 50-і роки 18 ст. Спочатку він був одноповерховим (з відкритими галереями на західному фасаді). У 60-ті роки 18 ст. над корпусом зведено другий поверх, а в 19 ст. із західного боку прибудовано двох"ярусну дерев'яну галерею. На початку 20 ст. споруду було значно перероблено, особливо сильно спотворено її внутрішнє планування й архітектуру.
У 1970-х рр. братський корпус реставровано. Відремонтовано фасади, відбудовано дерев'яну галерею, внутрішнім приміщенням першого поверху повернуто архітектурні форми 18 ст.
Нині Братський корпус являє собою двоповерховий прямокутній у плані будинок, витягнутий по осі північ-південь. Внутрішнє планування
Loading...

 
 

Цікаве