WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Звичаї та обряди на Україні - Реферат

Звичаї та обряди на Україні - Реферат

вівцю, яких пригощали. Поширеним було повір'я, що худоба у цей вечір розмовляє між собою: може поскаржитись Богові на свого господаря.
"Дідух"
Після обходу урочисто заносили до хати необмолочений пшеничний чи житній сніп, що спеціально зберігали від часу обжинків. Його ставили на найпочесніше у хаті місце - під образами. Ялинка, прикрашена іграшками, увійшла в наш побут значнопізніше. Спочатку її ставили в містах, а лише згодом - по селах. Та прикрашений васильками і калиною різдвяний сніп нам рідніший: він - не лише символ достатку, а уособлення пам'яті про наших предків. Недаремно в народі цей святковий сніп називали "дідом", "дідухом", "колядою", "колядником".
Сніп був бажаним "гостем родини". Чи не від імені цього святкового снопа господар, переступаючи поріг дому, звертався до присутніх: "Віншую Вас із щастям, здоров'ям, з цим Святим вечором, щоб ви у щасті й здоров'ї провели ці свята і наступних діждали від нині за рік, доки нам Пан Біг визначив вік".
Слідом за ним вносили до хати в'язку соломи ("діда") і сіна ("бабу"). Господар розкидав солому по хаті, а діти "мекали", "бекали", "квакали", пританцьовуючи по ній. Наслідування звуків свійських тварин та домашньої птиці мало забезпечити щедрий приплід худоби у прийдешньому році.
Потім господиня готувала стіл до вечері: насипала жменю пшона, клала по кутках зубці часнику, грудки цукру, стелила сіном ("бабою"), застеляла святковим обрусом. Лиш тоді ставила на стіл святковий хліб ("калач", "карачун", "Василя"). Поруч з калачем засвічували свічку. Тим часом господар набирав у миску по ложці кожної страви і йшов надвір. Тричі кликав він до вечері то вовка, то мороза, то горобців, то злих вітрів, то чорні бурі. А потім "радив" їм не показуватися до його господи і на поле протягом цілого року. Помолившись і згадавши усіх покійних родичів, сідали до столу. Своєрідним сигналом до вечері була поява на небі першої зірки, яка сповіщала людям про велике чудо - народження Божого дитяти. Під час родинної трапези всі мусили зберігати урочистий спокій: не галасувати, не човгати під столом ногами, щоб не дратувати невидимі душі присутніх на вечері покійних предків. Для них спеціально набирали в миску по ложці кожної страви і ставили її на підвіконня. Важливу роль під час урочистої вечері відігравала свічка, яка н цю ніч горіла на святковому столі. Подекуди на Свят-вечір запалювали свічки і на могилах своїх родичів. Ця традиція прийшла до нас разом з християнством. Хоч у давнину робили ще інакше - спалювали на подвір'ї в'язку соломи. У Карпатах ритуальний вогонь аж донедавна запалювали перед обходом двору. Дотримувались цього звичаю і в інших районах України, хоча протягом віків його ритуальне значення частково втратилося. Все ж у культі вогню відображено турботу живих про своїх покійних предків. Чим більшою і щирішою була ця турбота, тим швидше родина могла сподіватися кращого врожаю пшениці, більшого приплоду худоби, щасливого заміжжя молодих, надіятися на міцне здоров'я всіх членів родини.
Коляд, коляд, колядниця...
Цей одвічний мотив родинного благополуччя тісно пов'язувався з обрядом колядування. Як відомо, діти і дорослі окремо колядували. Якщо діти починали обходити хати з колядою вже від Свят-вечора, то старші колядники - тільки з наступного дня. Парубочі ватаги колядників ходили з великою "звіздою", дівочі - з ліхтарем, що нагадував місяць. Гурти колядників супроводили переряджені: "коза", "дід", "баба", "циган" та ін.
Підлітки ходили з вертепом; окремо, особливо в західних регіонах України, ходили з колядою й статечні господарі - збирати на церкву. Отже, у різних місцевостях це дійство відбувалося по-різному. Мали свої особливості колядки, які вирізнялися за походженням. Умовно їх можна поділити на дві групи - народні й церковні. Для першої групи найбільш характерні хліборобські мотиви. В них оспівується дбайливий і розумний хазяїн, у якого незліченні череди корів чи отари овець. У нього сам Господь сидить при вечері. Святі допомагають засівати добірним зерном його щедру ниву. А його жінка - найкраща, дуже роботяща, дає лад усьому господарству. Такими колядками величали господаря та його дружину. В колядках для парубків переважали мисливські та військові мотиви. Про золоті перстні, старостів, дівочу красу і вірність, щасливе кохання колядували дівчатам. Це розмаїття мотивів колядок, адресування їх персонально кожному членові родини вирізняє саме український обряд колядування.
До числа найдавніших належать українські колядки, в яких побутували казково-фантастичні мотиви. У колядках, що виконувалися під час Різдвяних свят безпосередньо у церквах, переважали біблійно-релігійні мотиви з оспівуванням народження Божого дитяти, страждання і мук Богородиці тощо. У Карпатах першу групу називали старосвітськими колядками, другу - христосанками.
Колядники в Україні завжди сприймалися як "гості здалеку", що приходили до хат з хащів, темряви, добиралися через ріки по хистких містках. Вони несли радісну звістку про всяке благополуччя тим, кого відвідували, їх прихід сприймався за типом послідовних парних протиставлень "звідси - сюди": з темряви - до світла, з холоду - до тепла. Деколи в колядках йшлося про переправу через річку (вода у світоглядній традиції українців, як і в багатьох інших народів, розділяє "цей" та "інший" світи, є пограниччям життя і смерті); перерядженими стають після покриття обличчя сажею або одягання маскд, що у багатьох народів є знаком перебування у "країні мертвих". Отже, і колядники - пришельці з "іншого" світу, світу померлих.
Колядники і переряджені - живе втілення давно померлих предків, авторитет яких був незаперечним. Вони визначали норми родинних стосунків, навчали вирощувати злаки, випікати хліб і т. ін. Свій прижиттєвий досвід вони зберігали й після емері і, отже, залишали за собою право впливати на всі сфери земного життя.
На підставі родинних зв'язків, що існують між живими і мертвими, тобто тими, що "відійшли", складалися відповідні форми стосунків. Одна з них - уявне або символічне запрошування покійних предків на родинну трапезу та їх своєрідне "частування" під час урочистої вечері на Свят-вечір. Друга форма - сприйняття колядників як живого втілення покійних предків та щедре їх обдаровування. Третя форма - ритуальне годування худоби-полазника як предків у подобі тварини. В українській обрядовій традиції худобу замість першого відвідувача дому вводили не лише на Введення, перший день Різдва, а й на Новий рік чи Василія (14 січня). Завівши до хати вівцю, теля чи лоша, господар начебто від їхнього імені вітався з усіма домашніми, на що ті відповідали побажанням достатку і всіляких гараздів. Але основне полягало у щедрій ритуальній годівлі чотириногого відвідувача стравами від святкової трапези. Усе це - різні ступені одного і того ж
Loading...

 
 

Цікаве