WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Теорія фольклору - Реферат

Теорія фольклору - Реферат

К. Кьонгас Маранди стосується і текстів нефольклорних, як от, наприклад, молитви, присяги, серенади - які тільки "наміри" не пов'язані бувають з ними! А головне, воно непридатне вже тому, що фольклор визначається ознакою, для нього якраз і неспецифічною. Адже для фольклору як такого не має принципового значення, записують його чи ні - в усякому разі для того природного, що існував до винайдення писемності та до появи фольклористів.
Взагалі ж міркування дослідниці суголосні концепціям представників так званого "контекстуального" напрямку в американській фольклористиці (Д. Бен-Амос, А. Дандіс, Р. Джорджес). Так, Р.Джорджес пропонує розрізняти власне фольклорний текст як "єдність звуків і рухів" та "автономний об'єкт", що утворюється, коли фольклорист цей текст фіксує; фольклор він розглядає як явище "соціальної поведінки та буття людини" 10. Для Д. Бен-Амоса фольклор це "артистичне спілкування у малій групі" 11, визначення це доводиться визнати однобічним і дуже обмеженим, бо воно не відповідає, наприклад, хоч би контексту виконання епосу, зафіксованому у тюркських народів.
На іншому напрямі шукав глибинну ознаку фольклору російський фольклорист та етнолог К. В. Чистов. Він порівняв схеми комунікативного акту в фольклорі та літературі, використавши для цього класичні поняття теорії інформації (див. Мал. 1).
S M R
Мал. 1. Загальна схема передавання інформації
Тут S - суб'єкт інформації, або той, хто передає; R - реципієнт, об'єкт інформації, або той, хто її приймає; M - матеріальний посередник (медіум) між S та R, засіб передавання інформації; - "зворотній зв'язок".
Схеми "літературна" та "фольклорна" виявили значні відмінності (див. Мал. 2). У першій автор (S), створивши "матеріально закріплений текст" (M), саме через нього передає естетичну інформацію читачам (R1, R2 ... Rn). Усі творчі імпульси вигасають "на полюсі сприймання". У випадку "зворотного зв'язку" читачеві дуже важко довести своє враження від твору до його автора, навіть якщо це П. Загребельний - що вже казати про Шекспіра або Сковороду! Це, за К. В. Чистовим, комунікація "технічного типу".
(S1) (S2.1)
? ?
R1 R1 R2.1
? ? ?
S ?M? R2 (R)S ? R2 (S2) ?R2..3(S2..3)?R2.т(S)2.n)
? ? ?
R3-8 Rn R
(Sn) (S)
Мал. 2. Комунікація в літературі. Мал. 3. Комунікація у фольклорі.
Зовсім іншу картину бачимо на другій схемі (Мал. 3). Можна уявити собі, що тут зображено розказування казки. Казкар звертається до слухачів безпосередньо, і "зворотний зв'язок" миттю замикається на ньому самому: "Виконавець (особливо, коли мова про жанри, що припускають текстову імпровізацію) може змінювати (коректувати) зміст і структуру тексту і позатекстових елементів у залежності від поведінки (реакції) слухачів під час виконання" 12. Затухання творчих імпульсів у слухачів не обов'язкове: хтось з них зможе у майбутньому переповісти казку, і схема у цьому напрямі спроможна галузитися нескінченно. Проте й сам казкар не є творцем казки (як письменник свого роману), отже раніше він сам був її слухачем (R), а це означає, що схема галузиться і у напрямі минулого. Це "природний" тип комунікації, використання котрого і є головною ознакою фольклору.
Корисна праця К. В. Чистова розкриває цікавий аспект вивчення комунікації у фольклорі (див. ще, зокрема, розвідки піонера таких досліджень Р.Джорджеса (США), а також європейських фольклористів, як Й.Єх, В.Й.Онг і Р.Шенда 13). Але К. В. Чистов, на жаль, не відповідає на питання, чому все ж таки навіть тоді, коли письменник використовує "природний" тип комунікації, читаючи, наприклад, свою новелу перед аудиторією, а казкар - "технічний" (записуючи на прохання збирача свій репертуар, к приміру), перший залишається у сфері літератури, а другий - фольклору? Корисно також нагадати, що й за ознакою наявності / ненаявності M фольклор і література не можуть бути протиставлені абсолютно: казкар і його слухачі також користуються хоч і біологічним, але теж досконалим технічним засобом комунікації; подарувала нам природа й відповідник M як засобу закріплення тексту - пам'ять.
Саме "буття творів виключно у пам'яті" вважає за головну та визначальну особливість фольклору російський епосознавець С. М. Азбелєв. Він нагадує, що протягом століть єдиною формою "матеріального буття фольклорного твору" було "зберігання його пам'яттю в "закодованому" вигляді. Для його сприймання необхідно, щоб хтось відтворив твір по пам'яті. Ланцюг відтворень по пам'яті залишається природною формою використання фольклору, при цьому зовнішнє існування твір має лише в момент виконання..." 14. Спостереження С. М. Азбелєва дуже привабливі, але ніхто ще не довів, що фольклорний твір інакше "згортується" перед консервацією його в пам'яті та інакше видобувається звідти, ніж твір літературний. Згадаємо, що безліч дітей змушені заучувати вірші в школі, що були випадки, коли письменники у в'язницях створювали свої тексти, користуючись виключно пам'яттю, але ці факти аж ніяк не наблизили тексти, що заучувалися, як в усній традиції, до творів фольклорних.
1.3. Відмінності фольклору від літератури та музики новоєвропейського типу: Соціологічні, у "творчому кодексі", у функціонуванні твору
Далеко не вичерпаними залишаються можливості, що їх відкривають для з'ясування специфіки фольклору зіставлення його з найближчими царинами духовної діяльності людини - з літературою та професійною музикою останніх трьох сторіч. Звернувшись до них, домовимося - у відповідності до традиції таких зіставлень - не виходити за межі XIX ст., коли в Україні протистояння фольклору і "високих" форм словесної та музичної культури було найчіткішим. Воно дещо розмите у XI-XV ст. за рахунок середньовічного характеру літератури та відчутно послаблене після 1917 р. - частково внаслідок демократизації літератури та успіхів програм Лікнепу, а з 30-х рр., після колективізації та голодомору, що призвели до руйнації традиційної селянської культури, і через деформації у самому фольклорі.
Оскільки під літературою маємо на увазі лише літературу художню, зрозуміло вже, мабуть, що фольклор від неї - так само, як і від "високої" музики - відрізняє необов'язковість естетичної функції.
Наступне протиставлення (або детермінація) має характер соціологічний. Якщо фольклор обслуговував нарід (у значенні не нації, а "трудящих мас" її), то література - панівні класи суспільства, а також церковників, інтелігенцію. При цьому український фольклор - на відміну, наприклад, від німецького - це фольклор головним чиномселянський. У XIX ст. з селян, насамперед, виходили й такі професіонали фольклору, як кобзарі,
Loading...

 
 

Цікаве