WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Теорія фольклору - Реферат

Теорія фольклору - Реферат

художній системі твору значення образу калини передано мовностилістичними засобами: коли долю калини змальовують дієслова з прямим значенням, то дівчини - із складнішою семантикою - це мовна метафора ("повінчали") і дієслово у складі фразеологізму. Підсумовує ж паралелізм строф повний повтор рядка "Така доля моя!", що утворює рефрен.
Але ж пісня має і третю строфу, яка, проте, не робить з неї якийсь відповідник силогізму, бо продовжує тему дівчини за допомогою вже інших образів:
Чи не було річеньки утопитись мині?
Чи не було кращого полюбитись мині?
Були річки - позсихали;
Були кращі - повмирали:
Така доля моя!
(Куліш, 2. С. 243-244)
Паралелізм перших двох рядків тут, на перший погляд, суто синтаксичний: у паралельні конструкції оформлено два такі, що зіставляються, можливі для ліричної героїні виходи з ситуації, метафорично переданої в першій строфі і прямо - у другій. Проте наступний двовірш складає вже явний "психологічний паралелізм": річки несподівано, але доречно, тобто в річищі поетичної традиції (вода, що втамовує спрагу - символ кохання), прирівнено до козаків, що до них дівчина приглядалася, мріючи про щасливий шлюб, і це зіставлення майстерно підтримано фонікою. Тепер слухач (при повторних виконаннях, зрозуміло) осягав й глибину "психологічного паралелізму" перших двох рядків строфи, де "утопитись" водночас вказує й на можливу розв'язку нещасливого заміжжя, і на вимріяну пристрасність нездійсненого кохання.
Починалася пісня "тихесенько", другий рядок співався вже "голосніше", інтонація її теж мала передати тужливість роздумів ліричної героїні.
На відміну від цього шедевру, у творах посередніх, де поети-співці не піднімалися до такого рівня поетичної досконалості, прийом "психологічного паралелізму" відчутно формалізується. Ось приклад з пісні, в якій цей процес тільки почався:
В саду вишенька
Вкоренилася.
Дівка з парубком
Посварилася.
(Грінченко, 3. С. 251)
Єдине, що семантично пов'язує перші два рядки з двома наступними, - це "вишенька" як символ дівчини, але "дії, рух" (О. М. Веселовський) вже майже не співвідносяться (хіба що з'являється натяк на норов дівчини?). Дуже популярна в XIX ст. формула "природної" частини "психологічного паралелізму" "Пливе щука з Кременчука" утворює багато прикладів вже остаточного "закам'яніння" прийому, як оцей:
Ой пливе щука з Кременчука,
Да пливе вона стиха.
Ой хто не знає женихання,
Той не знає лиха.
(Куліш, 2. С. 251)
Інколи ж перша частина "психологічного паралелізму" в загальному контексті твору набуває нового, переосмисленого значення. Ось випадок, який свого часу привернув увагу М. В. Гоголя:
[Й]шли корови із дуброви, а овечки з поля.
Виплакала карі очі, край милого стоя.
Письменник вірно пояснює, що замість "фрази: "був вечір" тут говориться про те, що буває увечері" ("Про малоросійські пісні"). Але можливо, що тут окрім обставини пам'ятного для ліричної героїні побачення, вказано й на багатство родини її, що не дозволяє побратися з "милим".
Іншу трансформацію цього прийому можна побачити в пісні, де спочатку змальовано "білу березу", а потім виявляється, що під нею "дівчина стояла", або в цьому жартівливому перетлумаченні його у "реалістичне" порівняння:
На городі бузина така біла, як і я,
Хто йде, не мине, поцілує мене.
(Чубинський, 5. С. 9)
Взагалі у записах XIX ст. багато жартівливих паралелізмів на кшталт: "На вгороді будяк, ¦ Полюбив мене дяк..."; "Казала мати кури скликати... ¦ - Казала мати хлопці скликати...") та ін. Деякі з них з формального боку відповідають канону, а ось зміст мають гротескний, наприклад:
Котилися вози з гори,
Поламали спиці.
Питалися жонатії,
Де тут вечорниці.
(Грінченко, 3. С. 348)
Літературознавець побачив би в цих останніх прикладах феномен, описаний колись "формалістами": заяложений, "автоматизований" прийом пародіюють, що згодом зовсім його відкинути. Але ж це фольклор, де діють інші закони творчості, і "психологічному паралелізму" його заяложеність не завадила могутньо стимулювати творчі потенції складачів коломийок і частівок.
Одна з поширених форм цього прийому, т. зв. "заперечний паралелізм" (інколи його називають "слов'янською антитезою", хоч зустрічається не лише у слов'ян), на думку О. М. Веселовського, в українській пісні "менше розвинувся, ніж у великоруській". Це спостереження вимагає статистичної перевірки. У XIX ст. "заперечний паралелізм" зустрічається в ліричних та весільних піснях; навіть у консервативніших з погляду поетики епічних жанрах він зберігає свої позиції, а в баладі знаходимо часом і "подвоєння" його:
То не хмара вгорі зашуміла,
А в козака шабля задзвеніла:
Не в городі маківка бриніла, -
То в Марусі головка злетіла.
("Серед сад зелений стежечка лежала...")
В одному з варіантів думи "Втеча трьох братів з Азову" знаходимо подібну конструкцію, де перший рядок відтворює не тільки вигуки яничарів, що наздогнали втікачів, а й тупіт їх коней та звуки сутички:
То вже не сизі орли заклекотали,
А то ж турки-яничари бідних двох козаків та коло могили хапали
Постріляли їх і порубали.
Варіанти тієї ж думи знають і форму вже переосмислену, де порівняння, мабуть, немає зовсім:
Із города із Азова не великії тумани вставали,
Три брати рідненькі із города із Азова утікали.
Зрозуміло, що втікачі з "великими туманами" не зіставляються, а йдеться про обставину, яка сприяла втечі.
Реалізацію в українській пісні наступного способу поетичної організації фольклорного тексту, "прийому ступінчастого звуження образів" (Б. М. Соколов), ми вже розглядали (7.1). На думку Г. Л. Венедиктова, "за прийом Б. М. Соколов видає тематичний шаблон епохи, що осмислювала світ метафізично (ступінчасто) та ієрархічно", а сам вбачає тут "шлях чуттєвого намацування" 25. В українських піснях таке "звуження" інколи стає засобом іронії - як, наприклад, у жартівливій пісні, де козак відмовляється ходити до дівчини, бо в неї "мати лиха". Коли ж дівчина запевняє, що матері не буде вдома, "лихим" виявляється батько, і такими ж послідовно "брати", "сестри", "собаки", "кішки" і, нарешті, "миші". Ось тут вже дівчина вибухає:
Коли мишей боїшся,
На воротах повісься!
(Чубинський, 5. С. 1206)
Частіше маємо поетичне осмислення ієрархії низки явищ. Поширеною є, зокрема, демонстраціяетичного принципу, за яким "милий" або "мила" для людини в скруті надійніші, ніж кровні родичі: козак потопає, батько, мати, брат, сестра неспроможні його врятувати, а "мила" врятує; "удову" захоплює в полон татарин, родина не допомагає, а "милий" викупляє і т. п.
Далі розглянемо групу однотипних явищ народної поетики, що їх Г. Л. Венедиктов називає "прийомом типізації часу (моменту), простору, об'єкта і суб'єкта". Прийом "типізації часу (моменту)" в українському фольклорі зустрічаємо щонайменше у двох формах. Перша з них - застигла, є власне епічною формулою часу, якою, наприклад, починається дума "Хмельницький і
Loading...

 
 

Цікаве