WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Теорія фольклору - Реферат

Теорія фольклору - Реферат

естетичних ознак характерна для жанрової системи (мова про "художню систему" окремого жанру - С.Р.) в цілому, але вона не обов'язково повинна з точністю і повнотою відтворюватися в кожному конкретному тексті. У багатьох випадках справа обмежується лише частиною ознак. Внаслідок цього склад жанру не є однорідним. Жанровій системі в ньому буде повністю відповідати якесь основне ядро творів, а в ряді інших творів вона може проявлятись не так різко, бути більш розпливчастою" 4. Цьому явищу теж можна підшукати природну аналогію - наприклад, у виході на поверхню землі якогось металу, де є головна жила і є викиди периферійні, в яких метал розплавлений разом з породою. Варто тут пригадати й спробу Д. Бен-Амоса в есе "Жанри фольклору " (1976), перейти "від умовного погляду на жанри як на статичні категорії до інтерпретації їх як способів комунікацій" 5 .
Своєрідність жанрового поділу у фольклорі й обумовлює парадоксальну закономірність, за якою в кожній спробі науково-об'єктивного структурування жанрів закладено й невідповідність, точніше неповну відповідність її реальному стану речей. То ж, може, взагалі відмовитися від таких спроб? Писав же, хоч і напівжартома, К. Обенауер: "Діти знають, що воно казка" 6... Проте німецького фольклориста бентежило інше ускладнення - існування в усній традиції жанрових угрупувань, що охоплюють значно більшу сукупність фольклорних творів, ніж це передбачено викладеним вище розумінням жанру. Справді, в певній перспективі "казка" взагалі нібито й не існує, проте є конкретні її жанри: в українському фольклорі - казка чарівна, про тварин та ін.
Щоб вийти з цього нового ускладнення, доводиться ввести науковий відповідник отій казці взагалі - "казкову прозу", і це вже буде вид як сукупність творів, ширша за жанр. У свою чергу, "казкова проза" є складовою часткою ще ширшої сукупності - "усної прози". Це вже рід як максимально широке поняття жанрової класифікації фольклору. Із сказаного випливає, що разом з більшістю фольклористів ми притримуємося думки, що кращої основи для класифікації жанрів у фольклорі, ніж класичний Арістотелів поділ, не знайти. Основи скоріше умовної: адже Арістотель мав на увазі лише літературу, і тому полишив за межами своїх міркувань не лише згадану "усну прозу", а й голосіння, замовляння, дитячий фольклор; навіть такий важливий для себе жанр, як міф, він розглядає тільки як сюжетний матеріал для трагедій (II, 13-14).
Пізніші теоретики віднесли літературні відповідники "усної прози" до епічного роду, а за ними, намагаючись зберегти Арістотелів поділ, пішли й деякі фольклористи. Єдине виправдання для цього - той факт, що в новітній літературі роман - від "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" Панаса Мирного до "Улісса" Дж. Джойса - виконує інколи певні функції епопеї. Як справедливо зазначає петербурзький фольклорист Д. М. Балашов, генетичні студії свідчать, що літературна "художня проза не народилася з епосу. Скоріше за її виток можна прийняти казку, легенду, історичний чи родовий переказ, тобто ті жанри, котрі оминув свого часу Арістотель" 7. Отже, ми дотримуємося погляду, що "усна проза" - це специфічно фольклорний, "позаарістотелівський" рід. Арістотелеву ж епосу, в "Поетиці" представленому поемами Гомера, у фольклорі відповідає епос мелічний - у нас думи, балади, історичні пісні, оповідні "псальми" тощо.
До ліричного роду в українському фольклорі належать жанри ліричної пічні та монострофи (коломийки та ін.). Складніше з "драмою". Найяскравіший твір української "народної драми", так звана "вертепна драма", виникла поза фольклорною традицією і тому має розглядатися як явище літературно-фольклорних зв'язків (див.: 2.9). З творами "театру людей" справа не краща: тут до справжньої усної традиції належать лише напівімпровізовані "п'єски", що виконуються під час календарних обрядів. Але ж і в "Поетиці" "драму" трактовано як літературний рід, що походить - це Арістотель чітко демонструє (4,5) - з обрядового фольклору. То ж і ми будемо згадані твори аналізувати в розділі, присвяченому ще одному специфічно фольклорному роду, цього разу, сказати б, "доарістотелівому" - обрядовому фольклору.
Народні паремії опиняються поза пропонованою класифікацією; оскільки ж генетично вони найбільше пов'язані з жанрами "усної прози", то й розгляд їх долучаємо до відповідного розділу. Нарешті, дитячий фольклор, що є певною підсистемою фольклору дорослих, і розглядатиметься окремо, в його зв'язках з жанровою структурою цього останнього. Залишилося питання послідовності викладу. З погляду генетичного, вона мала б бути такою: "усна проза"; "обрядова поезія"; "епос"; "позаобрядова лірика"; "дитячий фольклор". Коли ж керуватися прийнятим у цьому підручнику принципом "від простого - до складного", то доцільніше йти від жанрових концентрів не те, щоби простіших, але краще вивчених, до теж надзвичайно складних, та й вивчених гірше - як народна лірика та обрядова поезія. Отже, і в цьому випадку маємо починати з усної прози.
8.1. Шляхи вивчення поетики фольклору
Здавалося б, сучасне розуміння поетики як "науки про форми, види, засоби і способи словесно-художньої творчості, про структурні типи і жанри літературних творів" 1, створює певні перешкоди поширенню сфери чинності її за рахунок явищ фольклору. По-перше, стосовно літератури, де накопичено величезний обсяг спостережень над закономірностями "словесно-художньої творчості", називання поетики наукою, можливо, і має якийсь сенс, проте стосовно фольклору вона не маніфестувалася навіть і як окрема допоміжна наукова дисципліна. По-друге, на відміну від літератури, творчість у фольклорі не є виключно "словесною", це синтетична форма духовної діяльності (див.: 1.1). Проте вже Арістотель розглядав у "Поетиці" "мистецтва", котрі користуються водночас "ритмом, мелодією і метром", і вирізняв серед них таке, що використовує "все це заразом", а сама "дифірамбічну поезію". Складнішу перешкоду становить синкретичність фольклору, тобто поєднання в ньому явищ, що мають естетичну природу, з такими, що її не мають. Проте коли в новітній словесній культурі застосування поетики в щойно наведеному її розумінні фактично поширюється й на явища позаестетичні (інтимне та ділове листування, протоколи, звіти, газетні статті, а також усні промови в суді та парламенті) 2, то з таким же правом воно може поширюватися й на фольклор.
Отримавши, таким чином, підтвердження прав громадянства "поетики фольклору", опиняємося перед наступною проблемою - вибором шляхів її вивчення. Марксистська фольклористика пішла тут шляхом дедуктивним: "поетику фольклору" було розчинено в іншій запозиченій з естетики категорії - йогохудожньому методі. Початковий етап такого теоретизування ми бачили у розвідці М. Т. Рильського, де народна творчість об'являлася реалістичною, а методом "радянського фольклору" - соціалістичний реалізм (див.: 4.11). Згодом ленінградський теоретик В. Є. Гусєв знайшов у російському фольклорі послідовний розвиток щонайменше семи художніх методів - "героїко-фантастичного" (билини);
Loading...

 
 

Цікаве