WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Теорія фольклору - Реферат

Теорія фольклору - Реферат

філософією. Можна звернутися й до аналогії більш складної, з моментом заперечення. Відомо, наприклад, що М. С. Грушевський, закладаючи методологічні підвалини вивчення історії українського фольклору, широко використовував вчення Л. Леві-Брюля про первісний "прелогізм" примітивної людини 136. Оскільки в наш час це вчення витіснене вже концепцією К. Леві-Строса про "примітивне мислення", прийнятою і самим Л. Леві-Брюлем в останніх працях, опертям на традицію тут було б звертання до ідей вже К. Леві-Строса - але не тих, що "від змія", тобто не порушуючи суверенності фольклористики як науки.
А втім такі підказки й непотрібні. І взагалі йдеться не про якісь приписи - бо кожний має виробити власну методологію, - а про врахування вітчизняної філософської традиції, слідування якій, або ігнорування якої залежить насамперед від внутрішніх переконань дослідника. Однак для нашої науки в цілому осмислення власної фольклористичної традиції другої половини XIX - першої чверті XX ст. в аспекті філософському, методологічному є завданням першочергової актуальності.
Необхідне й своєчасне ознайомлення колег у світі із зробленим українськими фольклористами на цьому полі. В наш час фольклористи країн, що звільнилися від колоніальної залежності в XX ст., змушені "перетравлювати" теорії західної етнології, котра вивчала і вивчає їх традиційну культуру тільки ззовні. Досвід української фольклористики, що зосередилася на дослідженні духовної творчості свого народу і вироблювала своєрідні підходи до пізнання її саме зсередини, може стати надзвичайно цінним до фольклористів багатьох постколоніальних країн.
Однак які б ідеї не лягли до філософської основи "нового традиціоналізму", в Україні він може постати лише в ході прискіпливого вивчення фольклору національного. Розгляд його доцільно почати із синхронічного "зрізу" на рівні другої половини XIX ст., а фактично з тої багатобарвної картини вітчизняного фольклору, що її відтворила невтомна і нелукава праця кількох генерацій українських фольклористів і етнологів.
5.1. Принципи жанрової класифікації
При вивченні національного фольклору протиставлення феноменологічного підходу історичному може бути переосмислене як опозиція синхронія/діахронія. Щоправда, хронологічні межі обраного в підручнику синхронічного "зрізу" - друга половина XIX ст. - можуть здатися надто широкими. Проте стосовно фольклору такий "зріз" його не може бути подібним до "стоп-кадру": фольклор, коли враховувати й переднаціональні форми розвитку, живе вже не менше сімнадцяти тисячоліть, то ж і обраний нами відтинок часу, півсторіччя, відповідає для нього приблизно двом місяцям людського життя. Чи суттєво зміниться доросла людина за такий термін? До того ж фольклор змінюється дуже повільно - в усякому разі, повільніше за літературу, професійний живопис або книжкову графіку, і навіть повільніше за народну сільську моду. Отже, обраний тут синхронічний "зріз" вважатимемо за коректний.
Мова не про те, що на протязі другої половини XIX ст. український фольклор взагалі не змінювався, а що зміни ці (їх будемо, звичайно, враховувати) не заважають обраному підходу. Вибір же саме цього періоду пояснюється зовсім не тим, що це була "класична" доба розвитку нашого фольклору: таку слід шукати деінде раніше, та й взагалі це поняття до фольклору малопридатне. Друга половина XIX ст. - це період, коли фольклор, незважаючи на всі іноземні впливи, зберігав ще багато архаїчного і традиційного. Важливо також, що він, вже теоретично осмислений як національний, був з достатньою повнотою зафіксований фольклористами, то ж є досяжним для вивчення в наш час. Традиційність фольклору другої половини XIX ст. дозволяє без великих ускладнень доповнювати його фіксації за рахунок записів раніших і, частково, пізніших - як таких, що відбивають й тодішній стан вітчизняної усної традиції.
Наступна серйозна проблема, що встає на шляху феноменологічного вивчення українського фольклору - це його структурування. Здавалося б, нічого кращого за категорію жанру для цього не вимислити. Ба ні! На думку Б. Нічева, категорію жанру на фольклор цілком механічно перенесено "естетико-літературною практикою нового часу", а фольклор як такий не потребує для своєї екзистенції "спеціальної інституції, якою є жанр". Що ж до його класифікації та систематизації, то вистачить і "реальних категорій - це мотив, цикл як цілісність (цикловата цялост), сюжетне гніздо, формула". І спроба узагальнення: "Коли звернутися до мови парадоксів, то формула є жанр фольклору, а жанр є формулою літератури" 1. Щоб розвіяти чари, навіяні роздумами болгарського фольклориста, достатньо порівняти, навіть не виходячи за межі пісенності, яку досліджує Б. Нічев, будь-яку думу з будь-якою коломийкою. Безперечно, жанри у фольклорі існують об'єктивно. Але безперечно також, що проблема жанру і проблема жанрової класифікації - найскладніші у фольклористиці.
Проблема жанру є однією з найбільш дискусійних і в літературознавстві, де пропонували до її вирішення підходи соціологічний, історико-типологічний, психологічний, лінгвістичний тощо, але досі не прийшли до загальновизнаного розуміння жанру. У фольклористів тут свої труднощі. На думку С. В. Мишанича, пов'язані вони з тим, що "фольклористи-збирачі та видавці усної творчості йшли здебільшого від побутових функцій фольклорного матеріалу, теоретики - від структурних ознак того чи іншого жанру. Поєднання цих двох підходів - стихійно-емпіричного і теоретико-літературознавчого - дало загальноприйнятну на сьогодні жанрову систему українського фольклору" 2. Це твердження дещо спрощує реальну ситуацію. Обидва названі С. В. Мишаничем підходи давно вже синтезовані, зокрема, В. Я. Проппом: за його дефініцією 1964 р. специфіка жанру визначається "його поетикою, побутовим застосуванням, формою виконання і стосунком до музики" 3; модифікацію цієї формули подає 1966 р. О. І. Дей. За цим підходом, коротко кажучи, жанр у фольклорі це єдність певних структурних ознак і побутової функції. Але існує ще одне розуміння фольклорного жанру, що є логічним розвитком попереднього: за ним жанром є сукупність творів, що до нього входять за цими, наперед визначеними критеріями.
Необхідність врахування і цього другого розуміння жанру пов'язана з такою архаїчною особливістю фольклору, як принципова відсутність теоретичного самоусвідомлення (див.: 1.3). Уявлення про жанр у носіїв фольклору, як правило, розпливчасті, назви жанрів частіше сумарні (як от "пісня"), пояснення щодо жанрового поділу часто парадоксальні. У порівнянні з літературним фольклорний жанр ближчий до природного явища, нагадує діброву поруч з парковою алеєю XVIII ст. Чіткі науковікритерії жанру, накладені на фольклорний твір, завжди полишають "зазор" - річ взагалі природна, але справа в тому, що у фольклористиці надто часто він переходить межу, за якою стає загрозливим для відповідності матеріалу жанровій дефініції. З аморфнішим, ніж у літературі, характером фольклорного жанру пов'язана й закономірність, на яку звернув увагу Б. М. Путілов: "сукупність
Loading...

 
 

Цікаве