WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Теорія фольклору - Реферат

Теорія фольклору - Реферат

Барта та Ж. Рифатера, реферує в такий спосіб: "То ж текст є тут текстом, тобто семіотичним фактом (а не річчю, "інскриптом"), тільки як інтертекст. Його значущість стає рівнозначною з його інтертекстуальним зануренням. Так само його інтертекстуальний простір втрачає ознаки контексту і підлягає текстуалізації, або виявленню його внутрішніх якостей (uwewn?trznieniu)" 114.
На близьку фольклористичну проблематику виходить і Т. В. Цивьян в опублікованій в Інтернеті доповіді "Модель світу та її роль у створення (аван)тексту" (2002). Базуючись на визначенні "моделі світу", поданому свого часу В. М. Топоровим ("скорочене і спрощене відбиття всієї суми уявлень про світ усередині даної традиції, взятих в їх системному й операційному аспектах" 115, а також на розумінні терміна "аван-текст", виробленому французькою "генетичною критикою" (див.: 2.5), вона висуває гіпотезу: "Якщо МС - це згорнутий до терміна, до формули текст, або парадигма тексту, свого роду граматика з мінімальним, проте репрезентативним словником, тобто рівень competence, то рівень performance буде означати розгортання терміна, формули тощо в реальний текст. Тоді виникає питання: чи не можна припустити, що будь-який авантекст (у даному випадку мова про фольклорний авантекст) ізначально має певну структуру, в основі якої лежить МС". У цього міркування є одна суттєва вада: в реальній фольклорній традиції не може відбутися ніякого "розгортання терміна, формули тощо в реальний текст", бо такого об'єкта розгортання там просто не існує. Недаремно ж далі сама дослідниця ставить питання, "якою мірою участь МС у створенні тексту усвідомлюється самим автором. Можна припустити, що коли власне текстові фрагменти (авантекст у вузькому значенні як своєрідна чернетка)" він пам'ятає раніше або може поновити постфактум, вже за готовим текстом, то опис МС, як універсальної (архетипної), так і прив'язаної до конкретної традиції, існують лише в наукових творах. У повсякденному житті МС маніфестується на рівні операційних правил (дозволено - заборонено), котрі, власне кажучи, не потребують пояснення й обґрунтування".
У згаданих тут працях Г. А. Левінтона і Т. В. Цивьян є спільна особливість, пов'язана з їх структуралістським минулим. Звертаючись до пошукових стратегій, розроблених у літературознавстві, вони, за старою звичкою, намагаються зберегти й ототожнення фольклору з мовленням. Тому й Г. А. Левінтон намагається постулювати існування "загальної фольклорної мови, семантичної системи, спільної для різних або для усіх текстів, тобто системи, що є смислом цілої групи текстів: типу, жанру, нарешті, фольклору в цілому". Тоді виходить, що й між "окремими фольклорними текстами" тепер "головним є не стосунок "текст-текст", а стосунки "текст-система", тобто стосунки між різними текстами й системою, що їх породжує (система Vs. текст, langue Vs. parole). Подібність між двома фольклорними текстами з цього погляду зовсім не належить до числа інтертекстуальних явищ (тобто стосунків між текстами) тією ж мірою, як два подібних речення однією мовою якраз не обов'язково виникли як результат прямого впливу одного речення на інше. Їх подібність обумовлено синтаксичними правилами даної мови, а не "цитацією" або "запозиченням"". Коли від цієї концепції повернутися до реального життя фольклорних текстів, то побачимо, що за цими правилами устворються мовленнєві конструкти, ще менш клішовані та замкнені, ніж приказка (див.: 5.12); твори ж інших жанрів відтворюються за правилами внутрішньожанровими, та тими, що складаються при трансмісії певного твору; при цьому стабільність відтворення сильно залежить від позамовних факторів, як от повторюваність мелодії або обрядових дій, що супроводжують словесний текст. У свою чергу, і концепція Т. В. Цивьян передбачає надто коротку відстань між "моделлю світу" (знов-таки побудованою за зразком мови) і реальним фольклорним текстом, а "випадають" між ними ті ж ланки, що й у Г. А. Левінтона: насамперед "моделі" жанрові та ті, що працюють під час трансмісії твору, а також конкретні текстові попередники, або попередні втілення інваріанта, власне "перед-тексти".
Коли вже констатувати як певну тенденцію поворот теоретичної фольклористики від власне мовознавчих стратегій до новіших літературознавчих, можна прогнозувати й зацікавлення сучасною літературною риторикою. Прикладання виключно докладного опису риторичних прийомів, зробленого Г. Лаусбергом 116, до матеріалу фольклору дозволить визначити його специфіку з цієї, досі не використаної позиції. При цьому нарешті отримає фахове освітлення таке своєрідне явище традиційної усної культури, як практично не вивчене народне красномовство.
Українська фольклористика, закономірна частка більш традиційної європейської фольклористики, не має сторонитися й "євроатлантичних" новітніх теоретичних віянь. Вона здатна перетравити та адоптує будь-які новації, проте за умови збереження того головного і принципового, що й обумовлює самототожність і суверенність власної наукової традиції. Це головне - незмінна й постійна увага до самого фольклорного твору як основного й найважливішого об'єкта вивчення.
4.14. Прогноз постання "нового традиціоналізму". Методологія сучасної української фольклористики та питання про її вітчизняну філософську базу
Розвиток теоретичної фольклористики багато в чому визначається станом збирацької (польової) фольклористики в кожній національній науці про фольклор. Адже саме він обумовлює своєрідний тонус, забарвлює - і часом дуже виразно - фахову ментальність фольклориста-теоретика і навіть (не завжди свідомо) визначає напрямок його теоретичних пошуків. Адже йдеться про спілкування вченого з живою стихією вітчизняної усної традиції, коли наукове осмислення її обов'язково поєднується із свідомим і несвідомим (бо випливає з "колективної несвідомості", закладеної в нас психічним досвідом предків), інтимним, "синівським", її прийняттям.
Саме тому - з погляду традиційної, європейської фольклористики - американський фольклорист стоїть тепер перед дилемою: або вивчати реальний міський фольклор, практично ототожнюючи при цьому себе з його носієм (А. Дандіс стверджує тепер, що фольклорист теж є "folker"), або ж студіювати якусь індіанську мову і готуватися до експедиції. При цьому обидва вирішення штовхають його в обійми сучасної антропології, бо об'єкт вивчення, далекий від того, що був у класичної європейської фольклористики, в обох випадках потягне за собою і відповідну методологію дослідження: у першому - Леві-Стросових "Структурної антропології-два" (1873) і "Погляду здалека" (1983), де розглядається культура сучасної людини Заходу, побачена через призму "Структурної антропології" (1958), в другому - праць того ж К. Леві-Строса 50-х-60-хроків і сучасних його колег-антропологів. Нагадаємо, що в концепції цього вченого "фольклорні дослідження" просто розчиняються в антропології (див: 2.1).
Проте сумна перспектива розчинення в антропології не стоїть перед фольклористикою Китаю, Індії, країн Південної Америки, деяких слов'янських, -
Loading...

 
 

Цікаве