WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Розвиток укр. культури в другій половині ХХ ст. - Реферат

Розвиток укр. культури в другій половині ХХ ст. - Реферат

створено національну програму як частину міжнародної під назвою "Нові імена України", якою опікується ЮНЕСКО. Завдяки їй світові стали відомі справжні творчі обдарування, такі, як скрипалі А. Білов з Хмельниччини, О. Грицаєнко з Херсона, співак В. Богачов з Одеси.
Неперервний культурний потенціал несуть у собі конкретні творчі колективи, діячі мистецьких жанрів, які активно поширюють у світі українську культуру. Вже з 1990р. проводиться український фестиваль "Київ музик-фест". На перший фестиваль до Києва прибули гості з США, Канади, Нідерландів, Франції, Німеччини, інших країн. Фестиваль зав'язав творчі контакти: так, капела "Думка" відвідала Францію, у Парижі з успіхом виступив оркестр Держтелерадіомовної компанії України під керуванням В. Сіренка. У рамках фестивалю плідно працює композитор І. Карабиць. Дві артистичні групи Національної опери України влітку 1997р. показали разом з Будапештською оперою під час щорічного фестивалю "Будафест" київську постановку "Ріголетто" і в рамках Зальцбурзького музичного фестивалю (Австрія) європейській музичній громадськості "Жізель" А. Адана, "Кармен-сюїту" Р.Щедріна та концертну програму. Солісти опери та балету Р. Май-борода, В. Лупалов, С. Ярошенко, Т. Штонде, Т. Боровик, Д. Матвієнко справили на глядачів незабутнє враження своєю мистецькою майстерністю.
г Національну музику успішно поширюють квартет "Гетьман", гурти "Дзвони", "Соколи", "ВВ", "Гуцули", "Чорні черешні", "Брати блюзу", "Рокнація", "Жаба в дирижаблі".
Українську музику, пісню, танець пропагують у світі Державний заслужений академічний народний хор ім. Г. Верьовки під керівництвом народного артиста України академіка А. Авдієвського, танцювальний ансамбль ім. П. Вірського.
Цікавлю і самобутньою є творча палітра етнографічного хору "Гомін", яким керує лауреат Державної премії ім. Т. Г. Шевченка Л. Яценко. Традиційні купала, веснянки, колядки і щедрівки, обжинки, які проводить "Гомін", відтворюють збірний образ цих свят, оскільки в них вико-ристовується пісенна різноманітність усіх регіонів України.
Хор "Гомін" став джерелом виникнення цілого ряду фольклорних ансамблів "Євшан", "Просвіта", "Молодіжний гурт".
Активно пропагують у світі історію та культуру нашого народу діячі української діаспори. Великими тиражами вийшли дослідження з історії українськогонароду О. Субтельного, О. Пріцака, Т. Гунчака, А. Жуковського та ін.
Однією з ознак поступового зближення культури західної української діаспори з українською материковою культурою є вручення українських урядових нагород та державних премій письменникам і митцям українського походження, котрі живуть за кордоном. Ця добра практика була започаткована 1992 р. в першу річницю здобуття Україною самостійності, коли відзнака Президента України була вручена всесвітньо відомому скульпторові із Канади Л. Молові (Молодожанину).
Незалежна Українська держава стала запорукою вільного розвитку літератури. Насамперед слід наголосити, що в Україну почали повертатися твори заборонених тоталітарним режимом письменників, поетів зі світовим ім'ям: Івана Багряного, Уласа Самчука, Євгена Плужника, Євгена Маланюка, Олега Ольжича, Олександра Олеся, Олени Теліги, Зеновія Красівського, Богдана-Ігоря Антонича та ін.
З'явилися неупереджені твори молодих українських літераторів, серед яких виділяються П. Селецький, О. Орос, О. Виженко, П. Кралюк, С. Українець, В. Мастерова, І. Римерук, О . Здобужко, В. Герасим'юк та ін.
Сучасна літературна молодь замислюється над етоло-гічними проблемами української душі крізь призму відновлюваної етногенетичної пам'яті. Так, в історіософіській ліриці П. Селецького ("Новітня казка про Івана Побивана" та ін.), С. Українця ("Плач полонянок", "Сповідь і спокута Петра Калнишевського"), О. Чекмишева ("Ворог", "Мазепа") та в інших творах стали відчутними досить жорсткі неореалістичні інтонації. Історія для цих авторів не предмет захоплення, а суворий урок, без засвоєння якого неможливе самоствердження українства як повноправного володаря свого життя.
Продовжують плідно працювати в українській літературі давно визнані майстри слова І. Драч, В. Крищенко, І. Калинець, М. Луків, Р. Іваничук, П. Перебийніс, Р. Федорів, Є. Сверстюк, В. Захарченко та багато інших.
Загальна криза в державі позначилася на кіномистецтві. Зникли багатолюдні черги до кас кінотеатрів, скоротилася кількість глядацьких залів. У 1994р. коштом державного бюджету було завершено лише дев'ять українських кінофільмів. Не на краще становище й нині.
В Україні немає свого фільмофонду і державного кіно-музею, низький рівень кіноосвіти. Зовсім зникла кінопреса (журнали "Новини кіноекрана", "Вавилон").
Разом з тим є приклади, які вселяють надію на розвиток національного кіномистецтва. Зокрема, це проведення у березні 1995 р. у Москві кіновернісажу "Нове українське кіно", де були показані стрічки як знаних режисерів - М. Іллєнка, В. Дахна, М. Мащенка, А. Сирих, так і молодих талановитих постановників - С. Маслобойщикова, В. Кастеллі, О. Чорного, В. Домбровського та ін.
На екранах з'явилися фільми талановитих режисерів О. Бійми "Казка", "За ніччю день іде"; В. Артеменка "Ой, на горі калина", "Солдатські вдови", "З матір'ю на самоті". Знято ряд короткометражних картин режисерів-початківців О. Чорного, В. Домбровського, І. Миленка, Н. Андрійченка та ін.
У вересні 1997р. у Парижі демонструвався кінофільм київського режисера В. Криштофовича "Приятель покійника". Ця стрічка була показана на Каннському кінофестивалі.
Нарешті, в Україні знайшли визнання твори українських художників О. Заливахи, І. Марчука, М. Бідняка, В. Задорожного, які стали лауреатами Державної премії ім. Т. Г. Шевченка за цілу низку своїх робіт.
Розвиток культури в Україні потребує пильної опіки держави. Духовна культура, у свою чергу, покликана оживити економіку та політику на рівні з етикою, естетикою та педагогікою, сформувати моральні передумови для суспільного прогресу.
Входячи у XXI ст., Українська держава має відродити процес духовно-культурного та морально-етичного розвитку українського народу.
Національна культура покликана відкрити нову перспективу духовної консолідації української нації, відродити в масовій свідомості державницькі духовно-моральні принципи. Піднесення української культури в умовах незалежності, просування її до європейського просвітницького рівня неминуче тому, що український народ протягом віків створив самобутні цінності, які щедро вкладає у світову скарбницю цивілізації.
Loading...

 
 

Цікаве