WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Розвиток укр. культури в другій половині ХХ ст. - Реферат

Розвиток укр. культури в другій половині ХХ ст. - Реферат

архітектури. За даними дослідників, 90 % житлових і 80 % культурно-побутових споруд у містах і селищах зводилося саме за типовими проектами.
Серед громадських споруд 70-х років художньо вирізняються Палац культури "Україна" (архіт. Є. Маринченко та ін.), Будинок інституту технічної інформації (архіт. Л. Новіков, Ю. Юр'єв), обидва - у Києві.
У 70-х роках було надано статус міста-заповідника: Львову, Луцьку, Кам'янцю-Подільському, Новгороду-Сіверському, Переяславу-Хмельницькому. Розбудовуються музеї народної архітектури і побуту (у Києві, Львові, Ужгороді, Переяславі-Хмельницькому, Чернівцях).
В образотворчому мистецтві післявоєнного періоду виділяється творчість Тетяни Яблонської. Визнання художниці принесли картини "Хліб", "Весна" з яскраво відтвореним сонячним ефектом, реалістично виписаними фігурами людей. Проте диктат "соціалістичного реалізму" загрожував обернутися натуралізмом. У 1965р. на виставціетюдів художників Києва Т. Яблонська експонує картину "Травень" як приклад пошуку нових рішень синтетичних образів, за допомогою яких давня традиція українського на-родного живопису набувала своєрідної трансформації пластичними засобами професійного мистецтва. Звернувшись до фольклору, художниця прагнула глибоко осягнути сутність поетики української народної образотворчості. Вона стала однією з перших "шістдесятників", які докорін-но змінили зміст і поетику всього радянського мистецтва того часу. "Фольклорна сюїта" Т. Яблонської вважається своєрідним "проривом" із натурно-життєподібної системи відображення світу.
Одним із основоположників фольклорного стилю в українському мистецтві 60-х років був Віктор Зарецький. У пошуках власної творчої манери, перш ніж прийти до сецесії (зразок модерну), він глибоко вивчав зразки народного мистецтва (Галина Собачко-Шостак, Марія Примаченко, Катерина Білокур). Розвиток сецесійного напряму в Україні В.Зарецький пов'язував з творчістю О. Мурашка, Ф. Кричевського, Г. Нарбута. У тоталітарній державі зазнала утисків творчість багатьох художників, які утверджували самобутність української культури, їхні твори не виставлялись або знищувались (Алла Горська, Опанас Заливаха, Іван Марчук та ін.).
Радянські часи повторили імперське прагнення царату. Всі складові культури великого європейського народу були поставлені в умови провінційних, а за своєю суттю культурна політика імперського центру була асиміляторською.
4. Кращі традиції українського театрального мистецтва 20-30-х років продовжили такі діячі сцени, як В. Василько, Г. Юра, М. Крушельницький, Б. Тягно, Д. Козач-ківський, В. Скляренко та ін. Справою життя Гната Юри (1887-1966) став Київський драматичний театр ім. І. Франка. Він очолював театр у 1926-1961 рр., з 1954р. - разом з М. Крушельницьким. Г. Юра був природженим імпровізатором в акторській і режисерській діяльності, постійно спрямовував репертуар театру до світової класики.
Серед режисерів 70-х років відомі А. Скибенко і С. Сміян. У 80-ті роки впевнено заявила про себе нова генерація режисерів - В. Афанасьєв, О. Бєляцький, В. За-горутко, В. Козьменко-Делінде, О. Король, І. Равицький, М. Шейко. Розвиток національного театру 90-х років пов'язаний з новаторською діяльністю таких режисерів, як І. Борис, Р. Віктюк, С. Данченко, С. Мойсеєв, В. Петров та ін. До режисерських здобутків Сергія Данченка належать вистави "Тев'є-Тевель" за Шолом-Алейхемом і "Біла во-рона" Ю. Рибчинського та Г. Татарченка, поставлені на сцені Київського театру ім. І. Франка.
Світовим визнанням користується творчість Романа Віктюка, який розпочинав свою діяльність у Львові, а згодом організував театр у Москві. Як режисер-новатор він по суті визначає театральну естетику XX ст. (спектакль "Мадам Батерфляй" за п'єсою американського драматурга Хуанга; "Лоліта" за класичним романом В. Набокова та ін.).
В українському музичному процесі 50-60-х років виявляються дві художні системи. "Офіційна музика" доби соціалістичного реалізму була художньою системою, в якій діють принципи естетики тотожності, штамп. Домінують твори, написані на "соціальне замовлення", "ювілейні" тощо. Інша художня система (Б. Лятошинський та його школа) грунтується на принципах естетики протиставлення. Тут домінують інструментальна непрограмна музика, камерність, що виявляється навіть у традиційних "монументальних" формах (зокрема, симфоніях).
У руслі другої художньої системи розвивається творчість композиторів-"шістдесятників", учнів і послідовників Б. Лятошинського, представників українського авангарду. Серед них - В. Годзецький, Л. Грабовський, В. Загорцев, В. Сильвестров.
Українські "авангардисти" прагнули вийти у своїй творчості за межі традиціоналізму.
Національну музично-пісенну культуру розвивають професійні колективи - "Думка" (з 1930р. - Державна заслужена академічна хорова капела України), "Трембіта" (Львів, 1940; з 1951 р. - Державна заслужена хорова капела України), Український народний хор, організатором і ке-рівником якого був Григорій Верьовка (1895 - 1964). Нових барв набула хорова музика у творчості Лесі Дичко, В. Зубицького, І. Шамо, О. Яковчука. Розширилися різновиди симфонічної музики (Є. Станкович, В. Губаренко, М. Скорик).
Створені перші зразки рок-опери ("Орфей та Евридіка" О.Журбіна), джазові й естрадні композиції. Широкої популярності набули виконавці масової естрадної пісні (Софія Ротару, Василь Зінкевич, Назарій Яремчук), рок-ансамблі.
Оригінальним мистецьким явищем є українська авторська пісня. У розвиток цього жанру вагомий внесок зробив Володимир Івасюк (1949-1979) - український поет і композитор, автор тексту і музики пісень "Я піду в далекі гори", "Червона рута", "Водограй" та ін. Творчість митця грун-тується на фольклорних джерелах. Пісня "Червона рута" дала назву Республіканському фестивалю української пісні та музики.
З 1989 р. започатковані конкурси хорів ім. М. Леонтовича.
5. Після закінчення другої світової війни кількість медичних навчальних закладів в Україні значно зменшилась. У 1948 - 1949 рр. була проведена реорганізація медичної освіти і введено новий профіль середнього медичного працівника, так званого фельдшера. У 1954р. існуючі медичні школи були реорганізовані в медичні училища для підготовки фельдшерів, санітарних фельдшерів, фельдшерів-лаборантів, акушерок, зубних техніків і фармацевтів.
Вища медична освіта здійснюється через мережу медичних, фармацевтичних та стоматологічних інститутів, університетів і академій.
Підвищення кваліфікації, спеціалізація та підготовка висококваліфікованих фахівців у
Loading...

 
 

Цікаве