WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Розвиток укр. культури в другій половині ХХ ст. - Реферат

Розвиток укр. культури в другій половині ХХ ст. - Реферат

Коломийське медичне училищеРЕФЕРАТ
до диференційованого заліку
на тему:
Розвиток
української культури
в другій половині ХХ ст.
Виконала
студентка групи 2П11
Курилюк Л.В.
Викладач: Негрич М.І.
Коломия 2001 р.
План
1. Умови розвитку української культури в повоєнний період.
2. Дестабілізація. Літературне оновлення 60-х років.
3. Архітектура та образотворче мистецтво.
4. Розвиток театрального мистецтва. Музика.
5. Медичне освіта та наука.
6. Культура України на етапі становлення державності.
1. Незважаючи на великий моральний стимул, який надала більшовикам перемога у другій світовій війні, влада була переконана, що війна завдала радянському суспільству серйозних ідеологічних втрат. Найбільше занепокоєння режиму викликало те, що близько 70 млн. радян-ських людей, тих, що жили у зоні німецької окупації, працювали на примусових роботах і потрапили в полон, зазнали впливів західного способу життя. Крім того, шляхом анексії до складу СРСР було включено мільйони людей, які ставилися до його ідеології, політичної системи й економічного порядку вороже чи, принаймні, скептично.
Сталін довірив завдання відновлення ідеологічної чистоти своєму близькому помічникові А. Жданову. Влітку 1946 р. Жданов пішов у наступ проти тих, хто прагнув лібералізації культурного клімату й захоплювався досягненнями західної цивілізації. "Наше завдання, - проголошував він, - полягає в тому, щоб вести наступ проти буржуазної культури, яка перебуває в стані розкладу і занепаду". Ця ідеологічна кампанія дала новий поштовх оспівуванню російської культури та наукових досягнень. Для кожного західного винаходу радянські пропагандисти знаходили росіянина, який розвинув цю ідею раніше, супроти кожного видатного західного автора виставлявся "кращий" за нього російський тощо.)
Як це часто траплялося в минулому, українці виявилися перед ідеологічними ініціативами радянського уряду в особливо вразливому становищі. Вони довше, ніж росіяни, перебували під нацистською окупацією, переважно їх вивозили для примусової праці до Німеччини, й саме на Західній Україні антирадянські настрої були найбільш непримиренними. Зауваження Сталіна, що він депортував би до Сибіру всіх українців, якби їх не було так багато, звичайно, не віщувало нічого доброго. Про наближення політичного погрому на Україні свідчило висунуте в липні 1946 р. Центральним комітетом компартії у Москві зловісне звинувачення українських комуністів у тому, що вони "не надають належної уваги підбору кадрів та їхній політико-ідеологічній підготовці в галузі науки, літератури і мистецтва, де існує ворожа буржуазно-націоналістична ідеологія" і "мають місце українські націоналістичні концепції". Це був поховальний дзвін по скромному повоєнному ренесансу української культури.
Через деякий час, коли Остап Вишня - надзвичайно популярний поет-гуморист - наважився висловити думку, що художник має право помилятися у пошуках творчого почерку й самобутності, з Москви полетів град звинувачень в "ідеологічній розхлябаності". Сприйнявши цей випадок як підказку, лідер Комуністичної партії України Микита Хрущов та його заступник з ідеології К.З.Литвин тут же дали кілька залпів по українській інтелігенції в цілому, звинувачуючи її в "українському націоналізмі". Тим ча-сом, Литвин зосередився на конкретних справах, зокрема на нещодавно опублікованій "Історії української літератури". Він стверджував, що праця мала суттєві "недоліки", бо зображала розвиток української літератури ізольовано від класової боротьби, перебільшувала західні впливи й не-достатньо підкреслювала позитивний вплив російської літератури. Через рік подібній критиці було піддано перший том "Історії України", який вийшов у 1943 р. за редакцією М. Н. Петровського.
Нещадні напади були спрямовані також на українських композиторів за використання традиційних українських тем. Оперу К. Данькевича "Богдан Хмельницький" критикували за те, що росіянам у ній відведено недостатньо помітне місце, а українські літературні журнали та енциклопедії звинувачувалися в зосередженості на "вузьких" українських темах. Особливої жорстокості набуло "полювання" на реальних і удаваних українських націоналістів у 1947 р. під час короткочасного перебування в Україні Л. Кагановича, який отримував насолоду, тероризуючи представників української інтелігенції.
Апогей цього ідеологічного "закручування гайок" настав у 1951 р., коли на вірш В. Сосюри "Любіть Україну!" впало звинувачення у "націоналізмі", а його автора спочатку "ізолювали", а потім змусили опублікувати принизливе каяття.
У міру того як множилися докази, що свідчили про підготовку нової кривавої чистки, інтелігенцію України охоплювала паніка. Практично завмерла творча діяльність, а інтелігенція кинулася визнавати власні помилки й просити вибачення. Схоже, українська інтелігенція надовго за-своїла урок 30-х років, тобто: краще відступити сьогодні, якщо хочеш жити й писати завтра. Але якраз коли всі збиралися з силами, щоб пережити наступну чистку, помер "вождь народов'' Й. Сталін. Україна стала чекати нових змін.
2. Намагання нового кремлівського керівництва дістати ширшу підтримку неросійських народів, і особливо українців, були частиною великого плану реформ.
У 1954р. з метою відзначення російсько-українського партнерства по всьому Радянському Союзу з надзвичайною помпезністю були проведені святкування 300-ї річниці Переяславської угоди. На додаток до численних урочистостей ЦК КПРС обнародував тринадцять "тез", у яких доводилася непохитність "вічного союзу" українців з росіянами. В переддень святкування було створено ряд пафосних художніх творів, які мали на меті відобразити важливість цієї події. Створені вони були на догоду комуністичній партії та радянському уряду.
У 1956 р. на XX з'їзді партії М. Хрущов виголосив одну з найдраматичніших у радянській історії промов. Ця промова стала сигналом до десталінізації. За нею почали відбуватися помітні позитивні зміни в житті країни. Так, було ослаблено ідеологічні настанови, що стало початком "відлиги" в культурному житті.
Спочатку українці реагували на ці зміни з обережністю, якої вони навчилися за часів сталінщини. Але коли стало ясно, що критика культу особи Сталіна ведеться відверто і широкомасштабне, вони приєдналися до неї з цілим потоком власних скарг і вимог. Як і належало сподіватись, особливо сильно звучало невдоволення у середовищі діячів культури. Одним із перших пролунало звинувачення за той жалюгідний стан, у якому опинилась
Loading...

 
 

Цікаве