WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Динаміка змін в культурній системі України: загальнонаціональний, галузевий, територіальний аспекти - Курсова робота

Динаміка змін в культурній системі України: загальнонаціональний, галузевий, територіальний аспекти - Курсова робота

нових стимулів не отримують за новим Законом ті фізичні і юридичні особи, які здійснюють благодійництво, але самі не є благодійними організаціями - тобто фактично всі спонсори. Дуже суперечливі й плутані в Законі визначення "спонсорства" і "меценатства", що дає підстави навіть не вважати їх благодійною діяльністю, яка заслуговує пільг. [15; с.98]
Однак в цьому Законі немає чіткого визначення правового статусунабувача благодійної допомоги. Через це довелося подавати довжелезний список можливих форм і напрямів благодійництва, який ніколи не може бути вичерпним і не перекриває шлях для можливих зловживань.
У новій редакції "Закону про оподаткування прибутку підприємств" описано шість різних груп неприбуткових організацій, кожна з яких має певні податкові пільги (зокрема - група "б": "благодійні фонди та громадські організації, створені з метою провадження екологічної, оздоровчої, аматорської спортивної, культурної, освітньої, наукової діяльності, творчі спілки; - звільнюється від оподаткування доходу від "проведення їх основної діяльності"). Однак за відсудження окремого Закону "Про неприбуткові організації" рішення про те, до якої групи "пільговиків" належить конкретна організація і чи є вона неприбутковою взагалі, приймає не закон, а фінінспектор. Це знову - таки ставить тисячі культурно - мистецьких установ і творчих колективів, особливо недержавних, у залежність від волі податкового чиновника. [15; с.102]
Тому, на мою думку, потрібен окремий Закон про неприбуткові організації, який ба задовільно регулював поставлені вище питання існування "третього сектора" - зокрема, в культурній сфері.
З огляду на численні недоліки і моральну застарілість "Основ законодавства про культуру", потрібен також новий базовий "Закон про культуру", який би по - новому окреслив сам об'єкт культурної політики - усю сферу культури і державну й недержавну, комерційну й неприбуткову, враховуючи специфіку кожного з цих секторів, передбачив би не лише бюджетне утримання базових культурних закладів, а й широкий спектр механізмів і форм підтримки культурних організацій усіх видів і форм власності: податкові пільги, надання конкурсних грантів та держзамовлення, заохочення недержавних інвестицій у вітчизняну культуру тощо.
Розділ ІІ. Практичні засади інноваційного менеджменту в галузі культури і мистецтв.
2.1. Моделі захисту соціально - культурної сфери.
Боротьба за культуру та її подальше виживання не може відбуватися без визначення пріоритетних заходів, які необхідно здійснити з метою побудови "простору захисту" соціально - культурної сфери у регіонах України. Ррегіональна культурна політика повинна передбачати, як мінімум, 5 моделей захисту сфери культури: політичну, економічну, управлінську, кадрову та інформаційну. Завдання політиків сфери культури - збільшувати потенціал її захисту в умовах кризи.
Політична модель захисту. В умовах, коли боротьба за ресурси у соціальній сфері все більше загострюється, регіональні політики галузі культури повинні активно налагоджувати взаємодію з владними і політичними структурами регіонів з метою прямого або непрямого лобіювання своїх інтересів.
Не викликає сумнівів, що в умовах проведення виборчих кампаній, регіональні політики часто звертаються до послуг сфери культури. І це повинно враховуватися при реалізації культурної політики.
Важливим політичним засобом захисту культури є прийняття на регіональному рівні закону про політику в цій сфері та інших документів, які регламентуватимуть діяльність владної і політичної еліти відносно галузі культури у регіонах. Незважаючи на те, що рівень виконання подібних законів продовжує залишатися досить низьким, сам факт наявності документів, котрі підтверджують право політиків галузі культури на ті чи інші дії в ситуації наростаючої соціальної та економічної невизначеності, може виявитися досить корисним. Політична модель захисту передбачає пошук і форму все більшої кількості прибічників реалізації адекватної культурної політики, незалежно від тих інтересів, якими вони керуються, прагнучи зберегти і розвинути культуру у своїх регіонах. Але у цій ситуації регіональним політикам у сфері культури важливо не перетворитися в ідеологічне знаряддя у боротьбі політичних сил.
На сьогоднішній день активна роль щодо визначення політики у сфері культури належить передусім Верховній Раді України. Інші державні інституції мають проводити цю політику "в життя". Фактично до компетенції Верховної Ради відноситься створення законодавчих основ державної культурної політики. А у формуванні та реалізації культурної політики бере участь ширше коло органів державної влади, котрі у своїй діяльності керуються як законами та постановами Верховної Ради, так і указами Президента, іншими нормативними актами. Одним із цих органів є Міністерство культури і мистецтв (МКіМ) України, діяльність якого регламентується, зокрема, "Положенням про Міністерство культури і мистецтв України", затвердженим Указом Президента України від 9 грудня 1995 р. № 1136/95. У пункті 3 цього документа перераховано основні завдання Міністерства, серед яких: "...розвиток соціальної та ринкової інфраструктури у сфері культури і мистецтв, забезпечення ефективного управління галуззю та зміцнення її матеріально-технічної бази" тощо. Загалом можна констатувати, що в сучасних складних умовах функції МКіМ України зведено до тих, за якими воно несе пряму й безпосередню суспільну відповідальність за утримання підпорядкованих йому закладів та десятків тисяч їхніх працівників, а також забезпечення "урядових заходів" - масових урочистостей, ювілеїв тощо. Що ж стосується розробки Міністерством проектів законодавчих та нормативних актів, то нерідко доводиться роками чекати, доки до цих проектів "дійдуть руки" законодавчої влади.
Конституція України, ухвалена 28 червня 1996 року, зафіксувала черговий етап перерозподілу владних функцій між різними "гілками влади" на різних рівнях. Ці зміни знайшли відображення в Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 27 травня 1997 року. Отже, про інфраструктуру культури "на місцях" реально піклуються - у міру можливості та бажання - передусім відповідні структурні підрозділи обласних та районних держадміністрацій, тобто облуправління та райвідділи культури. Можливість впливу з боку органів центральної виконавчої влади на рівень області і району визначається входженням місцевих держадміністрацій до єдиної системи виконавчої влади (ст. 118 Конституції).
Соціокультурна політика в умовах кризи і перетворень неминуче набуває своєї специфіки порівняно з політикою, яка проводиться на еволюційній стадії розвитку, або у суспільстві, що переживає економічне зростання. Якщо у спокійний період розвитку процеси самоорганізації виступають відносно прилагодженими один до одного, що досягається тривалим періодом їхнього розвитку, то в умовах перетворень сталі зв'язки і норми
Loading...

 
 

Цікаве