WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культура та релігія Стародавнього Єгипту - Реферат

Культура та релігія Стародавнього Єгипту - Реферат

відчутні спроби передати внутрішній світ цих фараонів, їхні характери.
Зміцнення в середині XX ст. до н.е. централізованої влади зумовлює значні зміни в архітектурі. Особливу увагу знову починають приділяти будівництву царських гробниць і храмів.
Однією з найбільш відомих храмових споруд був так званий Лабіринт з пантеону Аменемхета III, фараона XII династії. Площа храму сягала 72 тис. м2 Його численні зали були оздоблені круглою скульптурою та рельєфом. Особливу роль в архітектурному стилі лабіринту відігравали колонади. Поряд з уже відомими з часів Стародавнього царства "рослинними" колонами, тобто колонами у вигляді стеблин лотоса чи папірусу, широко використовуються колони з канельованими стовпами, капітелі яких прикрашалися головами богинь. Тут ми вперше зустрічаємо портики й тринефні зали, з яких найвищий - середній. Уперше в храмовому будівництві ворота оформляються двома пілонами.
Усі досягнення майстрів Середнього царства були вагомим внеском у загальноєгипетську культуру.
У XVIII ст. до н.е. після падіння Середньогоцарства Єгипет завоювали кочові племена з Азії. Завойовники являли собою конгломерат племен переважно семітського походження, чиє ядро складали і ханаанці. Манефон (єгипетський жрець, автор праці "Історія Єгипту") називає їх гіксосами (від єгипет. - гікшост - володарі чужих пустельних країн). За його інформацією, яку цитував Иосиф Флавій, напад застав єгиптян зненацька. Мемфіс було віддано без бою. Вожді загарбників утримувалися на єгипетському троні понад 100 років - як XV і XVI "гіксоські" династії. Це сталося в результаті зростання соціальних суперечностей і ослаблення централізованої влади, напруги між можновладцем і народом. Отже, майже напередодні нападу гіксосів в Єгипті сталася справжня соціальна революція: "низи" помінялися з "верхами", "країна повернулася як на гончарному крузі, голота піднесла себе на місце Дев'яти богів...". Від гіксоського панування урятувалися лише верхньоєгипетські правителі в Уасеті (Фівах) XVII династії. На початку XVI ст. до н. е. цареві Камосу вдалося організувати народне повстання, яке переросло потім у визвольну війну. Після ліквідації Яхмусом І (Амасісом) панування загарбників почався період Нового царства (XVI- XI ст. до н. е.).
Внаслідок загарбницьких війн, які Єгипет у цей період успішно вів у Сирії та Нубії, розширилися його кордони і значно зміцнилася держава. Збагачується царська скарбниця, поповнюється численна армія рабів. У столиці - Фівах - знову широко розгортається будівництво палаців та храмів.
Храми Нового царства прямокутні, оточені високими стінами. До храму вела широка дорога, з двох боків якої розміщені статуї сфінксів. Вхід у храм оздоблений двома пілонами з вузькими дверима між ними. За входом знаходився видовжений двір, обнесений колонадою, який переходить у великий широкий колонний, або гіпостільний, зал і святилище.
Видатними пам'ятками цієї доби стають Карнакський і Луксорський храми бога Амона поблизу Фів. Протягом кількох віків кожний наступний фараон добудовував ці храми, оздоблював їх гігантськими скульптурними зображеннями богів і царів, сфінксами, високими стелами, настінним живописом, рельєфами.
Оригінальним в архітектурі самих споруд є широке використання різноманітних колон. Храм у Луксорі прикрашено 151 колоною. Крім колон рослинного типу зустрічаємо тут колони з капітелями у формі дзвона. В епоху Нового царства велич будов досягається не тільки монументальністю масивних колон, як це було у мистецтві Середнього царства, а й перспективою їхнього чергування. Повздовжня колонада вела погляд все далі й далі вглиб, підсилюючи ефект просторової перспективи.
Особливе місце серед архітектурних ансамблів Нового царства посідає храм цариці Хатшепсут, жінки-фараона (кінець XVI ст. до н.е.). Талановитий будівничий цього храму архітектор Сенмут розмістив на трьох терасах один на одному три прямокутники з таким розрахунком, щоб горизонталі терас чергувалися з вертикалями колон. Храм чудово вписується в навколишній пейзаж. На тлі сіро-коричневих скель чітко вирізняються стрункі лінії колон. Багатству зовнішнього оформлення храму відповідало також його внутрішнє оздоблення - золоті та срібні плити підлоги, численні двері, інкрустовані бронзою, скульптура, стінопис. Для храму було виконано понад 200 статуй, серед яких чимало відтворювало образ самої Хатшепсут.
В історії Єгипетської держави особливу роль відігравав фараон Аменхотеп IV. Прагнучи підірвати авторитет фіванських жерців бога Амона, що протиставляли свою владу царевій, Аменхотеп ліквідував поклоніння усім богам, почавши складати хвалу лише новому божеству - сонячному диску - Атону.
Згідно з новим культом єдинобожжя фараон вважався улюбленим сином Атона. Він прийняв нове ім'я Ехнатон, тобто "блиск Атона". Ахетатоном, або "небосхилом Атона", було названо новозбудовану столицю. На цьому місці нині знаходиться селище Амарна, тому культуру цього періоду називають амарнською.
Мистецтву періоду правління Аменхотепа IV властиві реалістичні тенденції. Фараона, його дружину Нефертіті та їхніх дітей стали зображувати часом дуже реалістично.
Реформи Ехнатона зустріли шалений опір з боку жерців. Внаслідок двірцевої змови зійшов у "вічне царство" фараон, і жерці Амона знову підняли голови. Новий бог був заборонений, а камені кладки храму Атона використали для подальшого будівництва храмів у Фівах. Ім'я Ехнатона було наказано викреслити з історії Єгипту.
У 1912 р. археологи відкопали майстерню Тутмоса, придворного скульптора Ехнатона. Всюди були сліди погрому, та серед уламків уціліли портрети Ехнатона і Нефертіті. Тутмос з геніальною майстерністю передав риси вродливого обличчя цариці: м'який овал, ледь помітну усмішку ніжних уст, лебедину стрункість шиї. Скульптурне зображення Нефертіті увійшло до скарбниці світової культури як один з кращих реалістичних пам'яток мистецтва Стародавнього Єгипту.
Спільну мову з жерцями намагався знайти наступник Ехнатона, його юний зять Тутанхамон, який підозріло помер у молодому віці.
3.2. Скульптура
У Стародавньому Єгипті, як і в усьому стародавньому світі, обожнювали сили природи. Після розливу Нілу зміна засухи розквітом рослинності сприймалася як воскресіння бога рослинного світу Осіріса. Міф про чудесне воскресіння його породив вірування людей у загробне життя, яке, у свою чергу, зумовило виникнення й розвиток портретної скульптури. Вважалося, що душа померлого може перебувати в його скульптурному зображенні. Ось чому поряд з муміфікацією трупів у Єгипті значно поширився звичай ставити в місцях поховання статуї.
Давньоєгипетську скульптуру характеризує високий
Loading...

 
 

Цікаве