WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Моральні проблеми людської діяльності” - Реферат

Моральні проблеми людської діяльності” - Реферат

альтернативна точка зору.
Викладені підходи, легко переконатися, зовсім не рівнопорядкові у власне етичному відношенні. Перший з них є, по суті, виявом імморалізму,другий -моралізму стосовно проблеми цілей і засобів. У першому разі приймається, що мета за будь-який умов виправдує засоби , потрібний для її досягнення, далі лишається, -і на цьому завершається власне етична рефлексія, в другому випадку можна раз і назавжди вирішити для себе, що до моральна негідних і жорстоких засобів звертатися не слід в якому разі -і теж етична проблема начебто знімається, поступаючись місцем розглядові, скажімо, питань тактики окремих ненасильницьких дій тощо.
Тим часом у європейській думці формується й третя позиція, пов'язана з усвідомленням конкретної взаємообумовленості цілий і засобів, тобто діалектичного зв'язку між ними.
Таким чином, ми бачимо, що жодна з окреслених трьох основних позицій у розумінні співвідношення цілей і засобів людської діяльності не позбавлена певних, більших або менших, вад, а разом з тим і не втратила на сьогоднішній день своєї актуальності. За таких умов справа полягає не стільки у виробленні на їхній основі якоїсь четвертої, "єдино доскональної" й всеохоплюючої точки зору, скільки в тому, щоб в етичному дискурсі (обговоренні) кожного окремого випадку, котрий на те заслуговує, розумінні аргументи, висловлені з будь-якої із цих позицій (або і з якоїсь іншої), могли бути осмислено сприйнятті й урахуванні.
А про те врахованим має бути, як сказано, будь-який розумний аргумент.
Зрозуміло, що подібні міркування принципово не можуть бути засвоєні етикою, як базується на засадах не насильства; а проте зовсім не враховувати чинник сили, особливо за умов того силового натиску зла, що його засвідчує історія ХХ століття, вона також не може.
3. Мотиви і результат дії
І перша відповідь (за мотивом!), і друга (за результатом!) уже тривалий час існують в етичній теорії й спирається кожна на свої досить-такі очевидні підстави.
Перша з названих точок зору, що наголошує на переважному або виключному значенні мотиву, спонуки при моральній оцінці людської діяльності, дістала в історії етики назву теорії моральної доброти.
Друга точка зору, згідно з якою пріоритет при оцінці чи встановленні морального значення дії слід віддавати врахуванню її результатів, наслідків, відома як позиція етичного консеквенціалізму (від лат.consequentia - наслідки). Її репрезентують такі напрями, як утилітаризм, гедонізм, евдемонізм.
Може здатися, що теорія моральної доброти вимагає від людини меншого, ніж консеквенціалістська етика, - адже мова в ній іде "тільки" про чистоту моральних намірів.
Етику консеквенціалізму загалом можна би вважати більш поміркованою, схильною більше зважати на людську слабкість, мінливість вдачі й обставин. Важливо, однак, що при цьому вона вимагає від особи не просто доброго наміру, а доведення започаткованої справи до кінця, адекватного її виконання.
Як теорія моральної доброти, так і консеквенціалізму мають, як бачимо, свої позитивні й негативні сторони. У реальному житті, в практичному досвіді спілкування ми, як правило вдаємося і до першого, й до другого підходу. Існують відносини й ситуації, за яких у людині цінується насамперед її наміри, чистота і благородство прагнень; в інших умовах на передній план виходить здатність людини досягти позитивного результату в тій або іншій конкретній значущій дії.
І справді, моральна вагомість будь-якого позитивного акту діяльності здебільшого зростає, якщо відомо, що він учинений не навмання, під владою, благородного, але не далекоглядного пориву, а втілює добре осмислений, здатний до розвитку, по можливості відкритий для обговорення задуму, спрямований на реальне утвердження добра. Моральність і знання у цьому відношенні справді-такі доповнюють одне одного, постаючи взаємо узгодженими вимірами людського комунікативного розуму.
4. Діяльність як світовідношення
Людина не тільки здійснює окремі вчинки або цілеспрямовані дії. Здатність свідомо діяти, обираючи або формуючи певну ідеальну мету, визначаючи й застосовуючи відповідні засоби для її досягнення, підпорядковуючи процесові реалізації поставленої мети безпосередній плин свого життя і свої природні потреби - сутнісна властивість homo spiens'a, що відрізняє його від інших відомих нам представників живого світу й обумовлює саму можливість існування і внутрішню структуру людської цивілізації, техніки, науки, моральності, мистецтва тощо. Тварина виробляє лише те, в чому безпосередньо має потребу вона сама або її маля... вона виробляє лише під владою безпосередньої фізичної потреби, тимчасово як людина виробляє навіть будучи вільною від фізичної потреби, і в справжньому значенні слова тільки тоді і виробляє, коли вона вільна від неї. Через це людина будує також і за законами краси.
Тому саме в переробці предметного світу людина вперше справді утверджує себе як родова істота. Таким чином людина - це істота, яка перевершує сама себе у світі.
Саме покладаючи певну ціль і зосереджуючись на ній, людина дістає можливість дистанціюватися від безпосередньої реальності, саме тяжіння до поставленої мети привчає її вгамовувати випадкові поривання і прагнення, підтримувати дисципліну духу, бути, наскільки це потрібно, "аскетом" у своєму повсякденному житті. Так само очевидно, що зазначені риси справді є істотними для будь-якого людського ставлення до світу: все, що люди вносять у світ, вони здійснюють у формах своєї діяльності, і почувати й усвідомлювати себе вони можуть зрештою як істоти, що мають досвід діяльного цілепокладання, діяльного перетворення навколишньої діяльності й самих себе.
Сучасність роботи для нас дедалі очевиднішими сутнісні вади ставлення людини до дійсності. В стосунках із природним світом воно породжує галузі духовної культури веде до поверхово-утилітаристського сприйняття, якщо не до прямого усунення, її вищих цінностей, що виходять за межі тісного кола цілей і засобів діяльності.
Тож не випадково у ХХ ст., особливо в другій його половині, людей так часто охоплює бажання відшукати якісь інші, альтернативні способи цілісного відношенні до світу.
Ось чому сучасну еволюцію людського світовідношення неможливого, на нашу думку, зводити лише до протиставлення "модернізму" і "постмодернізму", що лежить нині на поверхні філософської свідомості. Значно глибшим і більш радикальним процесом є назрілий перегляд ціннісних і культурних основ самого діяльного світовідношення, загальної структури самореалізації людини у світі.
Загалом можна твердити, що моральні парадокси і складності, породжувані, людською діяльністю набувають розв'язання головним чином у сфері конкретних живих стосунків між суб'єктами цієї діяльності, тобто у сфері спілкування між людьми і світом.
Loading...

 
 

Цікаве