WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Моральні проблеми людської діяльності” - Реферат

Моральні проблеми людської діяльності” - Реферат


Реферат з етики
на тему: "Моральні проблеми людської діяльності"
1. Вчинок як першоелемент моральної діяльності
Як у галузі трудової діяльності людини елементарною осмисленою цілістю є реалізація тієї чи іншої мети, в галузі наукового пізнання -встановлення чи відкриття певної істини, в мистецтві -творення художнього образу, так у царині власне моральної активності такою цілістю, що надає останній довернішою й осмисленої форми, постає не що інше як учинок.
Найчастіше, якщо не зважати на проміжні позиції, зустрічаються два підходи до розуміння суті моральної діяльності - більш широкий і більш вузький. Згідно з першим ширшим підходом, діяльність є моральною, якщо узгоджується з вимогами моральної, її нормами та цінностями. Якщо людина сумнівно виконує свій обов'язок, з повагою ставитися до ближніх, дотримуватися правил порядності, в нас є підстави вважати її поведінку, її діяльність моральною - на відміну від діяльності аморальної, що порушує приписи моралі.
У вущому ж розумінні власне моральною є лише така діяльність, яка ґрунтується на усвідомленому виборі її суб'єкта й має на меті активне утвердження певних моральних цінностей.
Указане розрізнення є важливим для нас, оскільки воно дає змогу зрозуміти, що, взагалі кажучи, справжній моральний учинок є явищем рідкісним у повсякденному людському житті. Можна бути чесною, порядною, доброю людиною і не здійснювати при цьому жодних учинків - поки складність моральної поведінки залишається суто "технічною" складністю. Відносно самих духовно-моральних засад, що їх репрезентує дана особистість, пов'зуючи з ними уявлення про власну гідність. Враховуючи сказане, вчинок можна визначити як практичний акт цілеспрямованого утвердження певних моральних цінностей у ситуації, де ці цінності беруться під сумнів або заперечуються. Саме відсутність гарантії щодо стверджуваних цінностей і пов'язана з цим неминучість морального ризику відрізняють учинок від того, що називається "героїчним учинком" або подвигом.
Подвиг - зрушити з місця, "подвигнути" якусь край важну у фізично-життєвому відношенні, але безсумнівно потрібну справу.
Вчинок - зробити щось за рішенням власної совісті на свій сирах і ризик, без сподівань на загальне схвалення власних моральних мотивів.
У зв'язку з цим слід підкреслити, що за своєю конкретною етичною спрямованістю вчинок може бути добрим або злим, але він принципово не можу бути бездуховним - смисловий універсум людської духовності знаходить у ньому свою безпосередню реалізацію, предметно продовжується в неповторній ситуації його здійснення.
За словами відомого соціопсихолога І.С. Кона, "всі вчинки здійснюються в конкретній ситуації ", тобто визначаються не лише абстрактними закономірностями моральної сфери, а й реальним людським спів-буттям у світі.
Разом з цим "замикаючись" на конкретну ситуацію, моральний учинок не змінно виходить за її межі - або, завдяки акумульованій ним духовній енергії, підносить саму цю ситуацію на рівень високої драми людської свободи й цінностей, де історія моральності. Здатність морально-смислового ядра вчинку до "трансцендування" за межі наявного контексту життя безпосередньо пов'язане з масштабністю тих цінностей. В кожному разі, ґрунтуючись на виборі, тобто орієнтації на те бажане, що вже якимось чином сформувалося і заявило про себе в людському житті. Від так, осмислюючи людський учинок, ми не минуємося із самої його неповторності, а намагаємося начебто "прочитати" його, розпізнати той порядок цінностей, що його обстоює суб'єкт даного вчинку.
Як бачимо, справжній моральний вчинок за своєю суттю є досить вагомим зрушенням у всій структурі людського буття, взятого в єдності його духовних, моральних і безпосередньо життєвих аспектів. Особа, що зважується на вчинок, неминуче йде на певний ризик - передусім моральний, але не рідко й на фізично-життєвий також. Кожен учинок вводить до цієї реальності дещо нове й водночас щось у ній руйнує, розриває ті чи інші усталені зв'язки.
Водночас учинок лишається осердям, першоелементом моральної діяльності, у відриві від якого остання просто втрачає свій смисл. Людини, не здатна до вчинків, не є справжнім суб'єктом моральності. Отже, друга етична настанова щодо вчинку має вимагати готовності його здійснити, коли в цьому виникає потреба. Саме цією готовністю визначається, зрештою, моральна зрілість людської особистості.
Можна було б гадати, що за останні роки справи в цьому відношенні змінилися. І справді, ми стаємо більш жорстокими, рішучими, скандальними - але ж чи зростає разом з тим наша здатність до морального вчинку?
Тож проблема здолання кризи вчинку і нині стоїть перед нами.
2. Проблема співвідношення цілей і засобів діяльності
Хоча людська діяльність, як ми бачили, далеко не завжди складається із вчинків, усе ж саме підхід до неї з точки зору вчинку дає змогу найчіткіше розкрити її власне моральний аспект. Однією з істотних проблем, які здавна постають у цьому зв'язку, є проблема співвідношення цілей і засобів людської діяльності.
Практична суть цієї проблеми доволі очевидна. Часто ж доводиться спостерігати, як зло постає не стільки з природи засобів, ужитих для досягнення цих цілей.
Не менше очевидне є й те, що зазначена проблема має реальні підстави, закладені природі самої людської діяльності. Адже чим більше ми зосереджені на якісь практичній меті, більшою мірою навколишній речі постають для нас під кутом зору того, чи здатні вони прислужитися досягненні цієї мити, що приковує до себе нашу свідомість і енергію.
Але ж насправді в реальному змісті предмета, що використовується як засіб, навіть і в цей момент нічого не змінюється. Разом із тим на це реальне підґрунтя проблеми співвідношення цілей і засобів нашаровуються різноманітні соціальні, культурні, духовні обставини, що й зумовлюють її практичну актуальність.
Однак невідповідність мети і засобу таїть у собі не тільки небезпеку руйнування того, що використовується як засіб. Не менш важливим і небезпечним є те, що самий засіб може "вибухнути", спотворюючи поставлену мету, нав'язуючи людям, які вдаються до нього, непередбачену й небажану логіку дії.
Проте власне етичного характеру проблема співвідношення цілий і засобів набуває тоді, коли виникає питання про доцільність використання засобів, сумнівних саме в моральному відношенні -жорстоких, таких, що принижують гідність людини або порушують інші настанови моралі, які стосуються людського життя та його ціннісного змісту.
В історій філософської думки щодо цієї групи питань сформувалося три принципові позиції. Суть першої з них стисло передає гасло "Ціль виправдує засоби ", відоме ще з часів пізнього Відродження і Контрреформації.
В полеміці із зазначеною позицією, згідно з якою ціль виправдує будь-які засоби, формується
Loading...

 
 

Цікаве