WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Духовні домінанти Західно-Європейських країн - Реферат

Духовні домінанти Західно-Європейських країн - Реферат

чому бачать романтики протилежність безсердечності зовнішнього світу( казки Гофмана, Гауфа, портретний жанр у Т.Жеріко, Е.Делакруа та ін.).
З'явившись у Німеччині, романтизм стрімко поширився в Європі. У німецькій літературі його представниками були Л.Тік, Е.Гофман, в англійській - П.Шеллі, Д.Байрон, у французькій - Ф.Шатобріан, В.Гюго, Ж.Санд, у польській - А.Міцкевич, в угорській - Ш.Петефі. Романтичну музику писали в Німеччині - Ф. Шуберт, К.Вебер, Р.Шуман, Р.Вагнер, у Франції - Г.Берліоз, у Польщі - Ф.Шопен, в Угорщині - Ф.Ліст. Романтизм у живопису представлено іменами Т.Жеріко, Е.Делакруа (Франція), О.Руже (Німеччина).
Важливо усвідомити що реалізм зароджувався в надрах романтизму. Світоглядно-естетичні основи романтичного мистецтва мали певні внутрішні суперечності. Прагнення удосконалити світ, зробити його більш людяним передбачає не стільки поглибленість в фантастичний світ мрії, скільки реалістичне осмислення дійсності з метою пошуку практичних шляхів її зміни. Тому поступово в творах багатьох романтиків виникли елементи нового реалістичного світовідчуття, деякі видатні магістри - романтики переходили на позиції реалістичного методу зображення дійсності.
Суттю критичного реалізму як творчого методу мистецтва є дослідження дійсності її головних конфліктів і закономірностей. Головним відкриттям критичного реалізму ХІХ-ХХ століття став принцип історизму художнього мислення, що виразився в конкретно-історичній правдивості відтворення людських характерів. Цей принцип сформувався у творчості Бальзака, Стендаля, Меріме, Діккенса та інших художників. Критичний реалізм вимагає, окрім правдивого відтворення деталей, історичного середовища правдиве зображення типових характерів і типових обставин. Естетичний ідеал в критичному реалізмі стверджується через заперечення. Це суд над суспільством. Завдання мистецтва стає відтворення дійсності і винесення їй вироку.
Характеризуючи художню культуру другої половини століття, необхідно проаналізувати такі напрямки як натуралізм, імпрессіонізм та символізм.
Натуралізм склався в останній третині ХІХ-ХХ століття. Він прагнув до об'єктивного, точного і безпосереднього зображення реальності. Натуралізм зародився і програмно оформився передусім у Франції. Велику роль у формуванні натуралізму відіграли досягнення природничих наук, зокрема фізіології. У філософсько-естетичному відношенні натуралізм грунтується на позитивізмі О.Конта та естетиці французького філософа мистецтвознавця І.Тена, який ввів в естетику принцип "природного детермінізму". Сама ж теорія натуралізму була розроблена французьким письменником Е.Золя в працях "Експериментальний роман", "Романісти-натуралісти" та інші. В середині 70-х років навколо нього склалася ціла натуралістична школа (Гі де Мопасан, Е.Гонкур, А Доде), яка проіснувала до кінця 80-х років.
На відміну від реалізму, проникнутого духом соціальності, натуралізм зводив людську сутність і сенс існування лише до біологічних мотивів, пояснював формування характеру і долі безпосередньо впливом побутового оточення людини. Натуралістична естетика не піднімалася вище "правди факту", зосереджуючись на одиничному, частковому, індивідуальному, відмовляючись від типізації чи якоїсь іншої форми художнього узагальнення, задовільняючись зображенням явища як такого.
Імпрессіонізм виник у Франції наприкінці 60-х років під впливом представників живопису критичного реалізму (Курбе, Домьє). Цей напрямок пов'язаний із творчістю таких видатних магістрів як Е.Мане, К.Моне, О.Ренуар, Е.Дега, К.Піссаро, А.Сіслей та ін. Імпрессіоністи застосовували новий метод бачення світу, заснований на безпосередньому враженні глядачів. В їх творах світ являється у своєму вічному русі, природа - у різноманітністі своїх безмежних і чудових форм. Головну увагу вони зосередили на кольорі і світлі. Цим пояснюється їх інтерес до явищ світло-повітряного середовища, різних станів атмосфери, до вивчення проблем кольору тощо. Звідси походить відмова від сюжету в традиційному розумінні на користь мотиву. Нові завдання викликали до життя цілу систему нових живописних прийомів: робота на відкритому повітрі, серії творів на один сюжет, підкреслена "випадковість" композиційного вирішення, відсутність чіткого контуру, роздільний мазок тощо.
Імпресіоністи відкрили такий бік світу, якого до них майже не помічали художники, і це природно переповнювало їх ентузіазмом відкривачів. Їх попередники відтворювали, предмети, тіла, об'єми як щось постійне і стійке. Навпаки, імпрессіоністи звернули увагу на змінність сонячного світла, ледве помітні барви, яким мова не знаходить позначення, але які пензель може зафіксувати на полотні. Це був новий бік дійсності і через нього вони шукали шлях до розуміння реального світу, до його поетичного відтворення.
Значною подією в розвитку культури було виникнення в другій половині ХІХ-ХХ ст. естетики символізму. Як літературна течія символізм зароджується у Франції 60-70-х років у творчості таких відомих поетів як Ш.Бодлер, П.Верлен, А.Рембо, С.Малларме. Пізніше символізм проникає в театральне мистецтво, живопис, музику. Символізмом захоплювались бельгійський драматург і поет М.Метерлінк, німецький письменник Г.Гауптман, англійський О.Уайльд, норвезький живописець і графік Е.Мунк, литовський композитор і маляр М.Чюрльоніс, російський композитор і піаніст О.Скрябін. Реалізму і натуралізму в мистецтві, позитивізму і матеріалізму в філософії вони протиставили свою поетику та естетику, в яких акцентувалась ідея таємничості світу, конфлікту між реальним та ідеальним. Символісти звертались до духовного, релігійного світу людини, вважали головним у художній творчості інтуїтивне, безсвідоме. Найчастіше вони звертались до ідей романтиків і містиків, до філософських вчень Платона, Канта, Шопенгауера, Ніцше, К'єркегора. Виходячи з ідеї, що будь яке мистецтво символічне, основною проблемою художньої творчості вони вважали проблему символу, який, за їх думкою, поєднує земне, емпіричне, тимчасове, з глибинами духу і душі, з вічним та абсолютним.
Поява наприкінці ХІХ-ХХ ст. якісно нових культурних течій,які відрізнялись як від романтично-гуманістичної традиції, започаткованої ще в добу Ренесансу, так і від раціоналістичного та реалістичного підходу до проблем людського буття, поширення в філософії ірраціоналістичних, а в мистецтві декадентських настроїв було предвістям глибокої кризи, яка переслідує культуру протягом усього ХХ століття.
ХІХ-ХХ ст. в історії Заходу має фундаментальне значення. Саме в цей час складається зовсім новий тип цивілізації - індустріальний. Її основою був науково-технічний прогрес. Внаслідок стрімкого розвитку науки і техніки виникла своєрідна неповторна ситуація у культурному процесі. Впродовж життя одного покоління сформувалися не тільки нові галузі науки та виробництва, а й нові соціальні верстви населення, значно збільшився інтелектуальний потенціал суспільства. Але наука виявилася безсилою в пізнанні екзистенціальної сутності людини. З часом стало очевидним, що людина та людська культура не вичерпуються глуздом і розумом.
Одним із найголовніших аналітичних завдань творчості визначних літераторів і діячів мистецтв стало пізнання людини та пошуки виходу з трагічної суперечності між особистістю і соціальним середовищем. Людину зображали у всій її складності, проблема гідного життя кожної людської істоти стала однією з головних колізій мистецтва. Новий соціальний і духовний досвід, поєднавшись, дали нову індивідуалістичну культуру.
Використана література
1. Історія світової та української культури. - К., 2000.
2. Історія світової культури. Культурні регіони. - К., 1997.
3. Історія української та зарубіжної культури. - К., 1999.
4. Полікарпов В.С. Лекції з історії світової культури. - Х., 1990, 1999..
5. Теорія та історія світової та вітчизняної культури: Курс лекцій. - К., 1992.
Loading...

 
 

Цікаве