WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Духовні домінанти Західно-Європейських країн - Реферат

Духовні домінанти Західно-Європейських країн - Реферат


Реферат на тему:
Духовні домінанти Західно-Європейських країн
Три фактори зумовили створення нового світу: експериментальна наука, індустріалізація і демократія. Якщо ХУІІІ ст. було віком розуму, то ХІХ-ХХ ст. було віком науки і техніки, їх стрімкого і приголомшуючого прогресу. Висхідний розвиток більшості західно-європейських країн сприяв поширенню прогресивних ідей. Історія людства бачилась як цілісний висхідний процес, на вершині якого знаходились цивілізовані країни Заходу. Пріоритет західної, європейської культури не підлягав сумніву.
Світоглядні уявлення європейської людини формувалися під впливом принципу історизму, інтерес до історичних наук надзвичайно зріс. Справді, коли протягом життя одного покоління людей руйнуються монархії, виникають нові держави, повністю перекроюється політична карта Європи. Докорінно змінюється життя цілих народів, люди на власному досвіді переконуються в тому, що суспільство безперервно розвивається. Чому виникають соціальні катаклізми, чи очікують людство нові потрясіння, коли їх чекати? На всі ці питання шукали відповідь у книгах істориків. Загальне захоплення історією було таким же характерним для ХУІІ ст., як захоплення філософією для ХУІІІ або природничими науками для ХУІІ ст. Майже в усіх європейських країнах утворюються історичні товариства, засновуються музеї, починають видаватися історичні журнали, формуються національні школи істориків. Найбільш авторитетною серед них була школа, яка склалася у Франції в добу Реставрації (О.Тьєррі, О.Міньє, Ф.Гізо).
У ХІХ-ХХ ст. завершується процес формування наукового світогляду європейської людини, розпочатий у попередні століття. На грунті наукового світогляду створюється нова культура, в якій експериментальна наука поступово захоплює домінуючі позиції. Це виявилося вже на початку століття, коли наука стала незалежною від релігії та філософії. Вчений цілком віддається практичному застосуванню своїх знань. Для вирішення техніко-економічних завдань, що ставилися перед наукою, вимагався новий, дослідний підхід до явищ природи. Треба було дослідним шляхом перевірити взаємозв'язки між формами руху, різноманітними хімічними речовинами, окремими видами рослин і тварин. Картина природи ставала більш повною, вчені відкривали "недостаючі ланки" в системі просторових та часових взаємозв'язків природи.
У природознавстві назрівала заміна метафізичного погляду на природу діалектичним. Особливо цьому сприяли три великих відкриття: створення клітинної теорії, відкриття закону збереження та перетворення енергії та створення Ч. Дарвіним еволюційної теорії.
Духовні процеси у ХІХ-ХХ. ст розвивались на тлі істотних соціально-економічних перетворень. До середини століття у розвинутих країнах відбувся промисловий переворот, індустріалізація та урбанізація. Понад 60 млн. селян переселилося до міст, які швидко зростали, й до початку ХХ ст. населення 13 найбільших із них перевищило 1 млн. чоловік. Посилення капіталізації суспільства не тільки прискорювало темпи економічного і соціально-політичного розвитку народів, але й формувало пролетаріат як нову соціальну і політичну силу яка пізніше багато в чому змінить не тільки європейську, а й світову дійсність.
Психологічний стан усіх соціальних верств визначався безперервним оновленням, постійними змінами, відчуттям швидкоплинності, мінливості світу бурхливим розвитком техніки.
Промисловий переворот забезпечив новий стрибок у розвитку науки і техніки. Від механічної прядки "Дженні" до парової машини Дж.Уатта (1784) і пароплава Фултона (1807), від паровозу Стеффенсона (1814) - до першої підземної залізниці йшло вперед удосконалення інженерної думки. Як свідчать підрахунки П.Сорокіна в ХІХ-ХХ ст. зроблено відкриттів і винаходів більше, ніж у всі попередні століття разом узяті, а саме 8527, внаслідок чого технічне панування над простором, часом і матерією зросло безмежно.
У культурному житті ХІХ-ХХ ст. відбувались два взаємопов'язаних процеси - розвиток національних культур та виникнення культурних феноменів, які мали інтегруюче регіональне, а іноді - світове значення, як, скажімо, філософія Гегеля. Розвиток національних культур був зумовлений зміцненням національних держав. У свою чергу утворення регіональних літератур та мистецтв було покликано до життя схожістю соціально-економічних умов, світогляду, ідеології, поглибленням зв'язків між народами. Зростання міжнародного культурного обміну відбувалось завдяки стрімкому розвиткові світових економічних контактів, удосконаленню засобів комунікації.
У філософському відношенні розвиток європейської культури ХІХ-ХХ ст. відбувається під впливом гегелівської філософії. Видатний німецький філософ Г.В.Ф. Гегель зробив спробу систематизації всього змісту виробленої людством культури. Всю історію людства філософ розглянув як єдиний процес, в якому кожна доба займає своє особливе місце і спричиняє вплив на наступні епохи. Вплив гегелівської філософії на громадську думку ХІХ-ХХ століття важко переоцінити. Розвинутий ним діалектичний метод став своєрідним резюме всієї попередньої історії людського пізнання, наукового та художньо-естетичного освоєння світу.
Розвиток художньої культури в Європі в першій половині ХІХ-ХХ століття був пов'язаний із противоборством та послідовною зміною трьох художніх напрямків: класицизму, романтизму, реалізму. Вже зверталась увага на те, що на рубежі ХУІІІ та ХІХ-ХХ ст.ст. складається новий тип класицизму, який відрізнявся за своїм змістом та ідейною спрямованістю від класицизму Буало, Корнеля, Расіна, Пуссена. Мистецтво класицизму доби буржуазних революцій було вже виразно раціоналістичним. В творчості класицистів починають переважати сюжети, в яких втілювалась ідея про необхідність підкорення приватних індивідуальних інтересів окремих осіб інтересам держави, суспільства, політичного або релігійного руху. Проте піднесення класицизму було короткочасним. Поступово він перетворився в офіційне академічне мистецтво, яке втрачало зв'язки з реальним життям.
Романтизм як система ідейно-художніх принципів, що протистояли класицизму, домінував у культурному житті Європи в першій третині ХІХ-ХХ ст. Різні суспільні верстви відчували в цей період повне розчарування в наслідках антифеодальних революцій. Стан, в якому опинилося суспільство в добу вільної конкуренції, мало нагадував "царство розуму" з його ідеалами свободи, справедливості, рівності, про яке мріяли філософи-просвітителі ХУІІІ ст. Реальність історії виявилася непідвладною "розуму", повною таємниць і непередбаченостей.
Важливо усвідомити, що специфічною для романтичного мистецтва є проблема двох світів, тобто протиставлення реального і уявного світів. Реальна дійсність "проза життя" з її утилітарністю і бездуховністю протиставляється справжньому, ціннісному світу. Ствердження і розгортання прекрасного ідеалу як реальності, яка здійснюється хоч би в мріях - сутнісна сторона романтизму.
Відкидаючи сучасну йому дійсність як зібрання всіх вад, романтизм біжить від неї,здійснюючи подорожі в часі і просторі. Втеча за реальні просторові межі буржуазного суспільства здійснювалась в трьох основних формах, а саме:
1. Втеча в природу, яка була або камертоном бурхливих душевних переживань, або інобуттям ідеалу свободи і чистоти (звідси критика міста, ідеалізація простих трудівників, особливо сільських, інтерес до їх духовності виражений у фольклорі), романтизм заглядає в інші регіони, екзотичні країни ( східна тема поезії Байрона, в полотнах Делакруа). Іноді втеча здійснювалась в уявну дійсність ( фантастичні світи Гофмана, Гейне, Вагнера).
2. Перехід в інший час. Не знаходячи опори в теперішньому часі, романтизм розвиває природний зв'язок часів: ідеалізує минуле, особливо середньовіччя, його звичаї, спосіб життя ( рицарські романи В.Скотта, опери Вагнера).
3. Втеча в потаємні куточки свого "Я", в свій власний внутрішній світ. Життя серця - ось в
Loading...

 
 

Цікаве