WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Загальна характеристика культури ХІV-першої половини ХVIII ст. - Реферат

Загальна характеристика культури ХІV-першої половини ХVIII ст. - Реферат

потрібними для досягнення меркантильних інтересів.
Важливим є питання про те як сприймала людина своє життя: оптимістично чи песимістично. В літературі зустрічаємо протилежні відповіді на це питання. Успіхи природничих наук, розкріпачення людського розуму безумовно сприяли ствердженню оптимізму. Але вони одночасно породжують певний песимізм. У новій системі світоглядних координат людина постала маленькою ланкою величного механізму природи, а система суспільних структур протистояла людині як щось незбагненне і вороже. Слід зазначити, що ХУІІ ст. було надто складним за своїми соціальними та духовними процесами. В Європі не припинялись масові кровопролиття. На зміну релігійним війнам, які супроводжували реформацію ХУІ ст., прийшла не менш кривава і руйнівна тридцятилітня війна (1618-1648 р.р.), масовими вбивствами супроводжувались революційні події в Нідерландах, Англії.
В умовах протиставленості людини природі і суспільству поступово виникає тріщина між особистістю і світом, між окремою людиною і суспільним середовищем, що призводить до зростання активності людини, оскільки тепер вона могла покладатися тільки на саму себе.
Бурхливі події соціального життя, наукові відкриття, радикальні зміни у світобаченні і світовідчутті людей не могли не викликати певних процесів у художній культурі, сприяти народженню нових напрямків і методів творчості. У ХУІІ ст. в мистецтві Західної Європи панують два головних напрямки - бароко і класицизм.
Якщо давати загальну характеристику розвитку художньої культури цієї доби, то необхідно відмітити, що відбувалося її загальне піднесення. При цьому світ образів став більш тісно пов'язаний зі світом реальної дійсності. Як ніколи раніше, художня культура була насичена соціальним кліматом епохи. Відкрите соціальне забарвлення було притаманне багатьом художнім творінням ХУІІ ст.
Іншою особливістю художньої культури даного століття є ліквідація розриву між розвитком окремих видів мистецтв. Бурхливий інтенсивний розвиток відбувався в багатьох галузях художньої творчості, в тому числі і в таких "молодих" видах мистецтва, як театр і музика.
Третя особливість художньої культури цього століття пов'язана з формуванням провідних національних шкіл європейського мистецтва в Італії, Іспанії, Фландрії, Голландії і Франції. Саме в мистецтві цих національних шкіл були досягнуті найвищі творчі результати, а особливості художньої епохи набули найбільш яскраве і типове виявлення.
Еволюція окремих видів мистецтв пов'язана з поглибленням осмислення дійсності, з виробленням і розповсюдженням нових жанрових форм. Література того часу представлена іменами таких славетних письменників, поетів, драматургів, як Лопе де Вега, Кальдерон, Мільтон, Корнель, Расін та Мольєр. В музиці відбувалося поступове звільнення від культових форм, зародження та оформлення ораторії та інструментальної музики. З 30-х років виходить на сцену опера - новий, синтетичний за своїм характером жанр драматичної музичної вистави, першими найвизначнішими майстрами якого у ХУІІ ст. були Монтеверді в Італії, Люллі у Франції і Перселл в Англії.
Подібні процеси утвердження нових тенденцій характерні також для еволюції пластичних мистецтв - живопису, скульптури, графіки, архітектури. Так видатний італійський живописець Караваджо заснував художню систему монументалізації буденного світу за допомогою світлотіньових контрастів, що одержала назву "караваджизм". Серед його послідовників були такі всесвітньо відомі майстри як Х.Рібера, П.Рубенс, Д.Веласкес, Рембрандт. В цей час також працюють А.Ван-Дейк,Ф.Сурбаран, Ф.Гальс, Н.Пуссен. Найвищі досягнення в скульптурі та архітектурі пов'язані з творчістю Д.Л.Берніні, Ф.Барроміні, Ж.Ардуен-Мансара.
Особливе місце в європейській культурі цієї доби зайняла культура бароко (від італ. baroco - дивний, вибагливий, химерний). Мистецтво бароко фіксує гостру внутрішню суперечливість суспільного життя. Заспокійливій і врівноваженій картині буття, створеній культурою Відродження, протистояла картина бурхливого, збентеженого, патетичного і драматичного світу, який постав у суперечливій динаміці та "відкритості" для всіляких змін. Художні образи взаємозв'язувалися, зливаючись в один рухливий потік, в якому чітко простежувалась тенденція до універсалізму. Художники бароко прагнуть створити єдину всеохоплюючу картину світу. Вони відмовляються від чітких ліній, що окреслювали простір, і ділять його на окремі відносно замкнені площини. Простір в їх картинах тяжіє до безконечності, об'єднуючи в одне ціле людей, предмети, пейзаж тощо. Водночас майстерне використання контрастів світла і тіні перетворювало ціле в наповнений динамікою живописний потік.
Динамізм іще значнішою мірою знайшов свій вияв у скульптурі барокко, де він викликає не оптимістичне відчуття могутності, як це мало місце в пластиці Відродження, а скоріше захоплення витонченістю та якоюсь неземною, нереальною легкістю. Якщо скульпторів Відродження захоплювала краса тіла сама по собі, то тепер митців більше хвилює краса рухів, їх казкова грація.
Найяскравіше бароковий стиль виявився в архітектурі. Архітектурний образ формувався наоснові активної взаємодії просторових та об'ємних чинників. Простір, який у своєму безмежному розширенні набуває всепроникаючої сили, наштовхується на пластику архітектурної маси, внаслідок чого, та то піддається простору, то опирається йому, утворюючи дивні мотиви об'ємної та лінійної конфігурації.
В архітектурі бароко переважає тяжіння до ансамблю, до організації простору. Архітектори включали в ансамбль не тільки окремі споруди і площі, а й вулиці, які підпорядковувались одній монументальній споруді як композиційній домінанті.
По-новому розкривається в архітектурі бароко поняття синтезу мистецтв. Скульптура, живопис, немов би продовжують архітектурні форми, приймають участь у створенні єдиного ансамблю, який об'єднаний спільною художньою ідеєю.
Теорії і практиці бароко у ХУІІ ст. протистояла доктрина класицизму. Як цілісна система смакових уподобань він сформувався у Франції при королівському дворі і звідти розповсюдився серед аристократичних кіл усієї Європи.
Однією з визначальних рис класицизму було звернення до зразків і форм античного мистецтва як до ідеального естетичного еталона. Поширення класицизму у Франції було пов'язано із літературно-драматичною творчістю П'єра Корнеля, Жана Расіна, Мольєра. Цей стиль знайшов втілення в поемах і сатира Нікола Буало, байках Жана де Лафонтеня, прозі Франсуа де Ларошфуко та Жана де Лабрюйєра, архітектурі версальських палаців Жюля Ардуен-Мансара, малярстві Нікола Пуссена та Лоррена.
Для класицизму загалом притаманні раціоналізм, нормативність творчості, прагнення до завершених гармонійних форм, монументальності та зрівноваженості композиції. У французькому класицизмі як основний принцип для будь-якого художнього твору виступає розум. Тим самим відкидається всіляка фантазія, а головною вимогою стає торжество ідей обов'язку над почуттєвим прагненням у людини. Це вимагало чіткої регламентації всілякої художньої діяльності і точного дотримання правил. Естетичну цінність має лише непересічне, непідвладне часові. У кожному явищі класицизм прагне знайти і закарбувати суттєві, стійкі ознаки. Класичний образ тяжіє до зразка, він є торжеством розуму і порядку над хаосом.
Важливою ознакою класицизму була також строга ієрархія жанрів. Вони розподілялися на "високі" - трагедія, епопея, ода, сферою яких було державне життя, історичні події, міфологія, а героями - монархи, полководці, міфологічні персонажі, релігійні подвижники, а також "низькі" - комедія, сатира, байка, які змальовують
Loading...

 
 

Цікаве