WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Західноєвропейська культура ХІХ століття - Реферат

Західноєвропейська культура ХІХ століття - Реферат

для суспільства.
З іменем Діккенса пов'язана ціла епоха в розвитку англійської літератури. Він належить до тих великих письменників, які є гордістю національної англійської культури. Разом з тим твори Діккенса поряд з творами Стендаля, Меріме, Бальзака, Теккерея, Гейне, Уїтмена,Беранже та інших письменників становлять золотий фонд світової літератури.
Вершиною ліричної драматургії 70-х років стала опера "Кармен" французького композитора Жоржа Бізе (1838-1875 рр.). Сюжет опери запозичений з однойменної новели Проспер Меріме, але зміст новели в опері зазнав суттєвих змін. Музика "Кармен", сповнена життя і світла, яскраво утверджує свободу людської особистості. Герої опери змальовані соковито, темпераментно, у всій психологічній складності характерів.
Великою популярністю користувався у ХІХ ст. і жанр оперети. На відміну від опери, це мистецтво майже ніколи не було елітарним. Воно апелювало до широких мас глядачів, у яких користувалося і користується незмінною любов'ю. Як самостійна різновидність музичного театру, яка протиставила себе комічній опері, оперета склалась у Франції в 50-60-ті роки ХІХ ст. Одним із засновників французької класичної оперети Жак Оффенбах (1819-1880 рр.). Він написав 102 твори для музичного театру, серед яких особливим успіхом користувалася оперета "Орфей у пеклі"; прем'єра її відбулася в 1858 р. в Парижі. І не сходила зі сцени протягом 288 спектаклів підряд.
Міцний грунт мав реалістичний метод творчості і в образотворчому мистецтві. Його особливості можна простежити на прикладі французької школи реалістичного живопису, видними представниками якої вважають художники-барбізонці. Вони працювали в основному на околицях Парижа поблизу села Бар бізон, від якого і пішла назва цієї школи. Це була група молодих художників - Теодор Руссо, Діаз делла Пенья, Жюль Дюпре, Констант Тройон, Шарль Франсуа Добіньї, - які приїхали в Бар бізон писати етюди з натури. Картини вони завершували в майстерні на основі етюдів, звідси закінченість і узагальненість в композиції і колориті. Але живе відчуття натури в них залишалося завжди. Всіх їх об'єднувало бажання уважно вивчати природу і правдиво її зображати, однак це не заважало кожному з них зберігати свою творчу індивідуальність. Пейзаж у картинах барбізонців несе сліди присутності людини, він обжитий, співзвучний побуту ("Вид Гранвіля" Теодора Руссо, "Пейзаж з коровами" Жюля Допре, "Дорога в лісі" Діаза де лла Пеньї).
Великий вклад в розвиток реалістичного мистецтва внесли французькі художники Гюстав Курбе (1819-1877 рр.), Жан Франсуа Мілле (1814-1875 рр.), Каміль Коро (1796-1875 рр.) та інші.
Отже, і класицизм, і романтизм, і реалізм, як творчі методи, що послідовно змінювали один одного, допомагали митцях оригінально і повнокровно зображувати існуючу дійсність і таким чином збагачувати духовний світ людей.
3. Серед названих напрямів найбільш життєздатним наприкінці ХІХ ст. виявився реалізм, однак він набуває нових рис. Зокрема, в літературі цього періоду вже немає такої широти зображення епохи, монументальності характерів, які були у Бальзака, Стендаля, Діккенса. Проте безжалісність звинувачення, безжалісне руйнування всіх ілюзій, показ загального зубожіння і здрібніння досягають в ній такої сили, якої не було у Бальзака чи Стендаля.
Сама ж теорія натуралізму була розроблена видатним французьким письменником Емілем Золя (1840-1902 рр.). Він вважав, що література, як і наука, не має права вибору матеріалу, що для справжнього митця немає непридатного сюжету або тем, що не заслуговують на увагу. Натураліст не повинен моралізувати, на думку Золя, бо зображена з науковою пристрастю дійсність сама по собі є достатньо впливовою у виховному відношенні.
У середині 70-х років навколо Золя склалася ціла натуралістична школа, куди ввійшли Гі де Мопассан (1850-1893 рр.), Едмон Гонкур (1822-1896 рр.), Альфонс Доде (1840-1897 рр.) та інші. Вона проіснувала до кінця 80-х років. Відігравши велику роль у розвитку літературного процесу, натуралізм показав і свої вразливі місця. Зокрема, прагнучи максимальної правдивості зображення дійсності, художники послабили увагу до краси мистецтва. Це вело до кризи цього напряму. Не випадково, що наприкінці ХІХ ст. виникає чимало альтернативних художніх течій, спрямованих проти натуралізму, зокрема імпресіонізм та символізм.
Імпресіонізм (від фр. іmpression - враження) виник у Франції наприкінці 60-х років і пов'язаний з творчістю видатних майстрів, як Едуарда Мане (1832-1863 рр.), Клода Моне (1840-1926 рр.), Огюста Бенуара (1841-1919 рр.), Едгара Дега (1834-1917 рр.), Огюста Родена (1840-1917 рр.) та інших. Свої твори вони наповнили живим духом природи, показали людину в нерозривній єдності з навколишнім світом. Особливу увагу імпресіоністи приділяли кольору і світлу, застосувавши новий метод бачення світу, заснований на безпосередньому баченні глядачів. Е.Мане рішуче обновив побутовий жанр своїми відомими картинами "Олімпія", "Сніданок на траві", "Бар"Фолі Бержер" та іншими творами. А провідні теми Огюста Бенуара - утвердження повнокровного людського буття, намагання передати мінливий, невловимий світ людської душі ("Мулен де ла Галетт", "Портрет Панни Самарі" та інші). Художники наступного покоління, враховуючи досвід імпресіоністів, почали створювати свої живописні системи. Такі майстри, як Жорж Сера, Поль Саньяк і Едмонд Кросе, спираючись на наукові відкриття по розкладу світла на чисті спектральні тони і їх синтез в оці глядача, малювали полотна невеликими мазками-крапками, створюючи мальовничий ефект мозаїчного зображення, яке ніби зібране з кольорових кристаликів. Ці художники хотіли домогтися підвищеної емоційної виразності кольору, посилюючи контраст фарб. Разом з такими майстрами, як: Поль Гоген, Вінсент Ван Гог і Поль Сезанн, вони отримали назву постімпресіоністів.
У 70-х роках ХІХ ст. знову ж таки у Франції виникає така своєрідна художня течія, як символізм (від грецьк. symbolon - знак, символ). Символісти вважали головним у художній творчості інтуїтивне, підсвідоме. Виходячи з ідеї про символічність будь-якого мистецтва, представники цього напряму були переконані, що символ поєднує земне, емпіричне, тимчасове з іншими світами, з глибинами духу і душі, з вічним та абсолютним.
Декадентство (від лат. decadentia - занепад) знайшло вираження не тільки у символізмі, а й в інших течіях, які стали передвістям глибокої кризи західноєвропейської культури у ХХ столітті.
Отже, ХІХ століття - це вік напруженого пошуку людської думки в пізнанні світу, в намаганні удосконалити його. Для цього періоду характерні високі злети художньої культури і разом з тим входження в свідомість творців занепадницьких настроїв. ХІХ століття - це вік напруженої боротьби нвого зі старим, вік, який започаткував багато процесів і проблем, що дістали свій розвиток в ХХ столітті.
Loading...

 
 

Цікаве