WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Ідеї Просвітництва в мистецтві - Реферат

Ідеї Просвітництва в мистецтві - Реферат

витворах Клода-Нікола Леду (1736-1806) судилося розвинутися цій героїчній лінії нового класичного напряму.
У зодчестві Франції передреволюційних десятиліть переважали громадські споруди. В Парижі, Бордо, Безансоні будувалися театри, розраховані на широке коло глядачів, ділові торгові будинки, біржі тощо. Ясність і простота, гармонія і пропорційність усіх частин архітектурної композиції - ось до чого прагнули тепер архітектори, які на собі відчули вплив просвітницької думки.
Власні національні шляхи англійська неокласика знаходить у містобудівній діяльності, меблях і посуді, а також вставках для меблів з яшмової маси. Однак неокласика тут не така нова, як на континенті, бо античністю в Англії захоплюються давно.
В Італії досягнення мистецтва тісно пов'язані з венеціанськими впливами. Попит на декоративне розмальовування палаців венеціанської знаті і картини, вівтарні об-рази для церков викликав надзвичайний розвиток монументально-декоративного живопису, який продовжив традиції бароко (темпераментне мистецтво Себастьяна Річчі, жанрові мотиви Джованні Баттісти П'яцетті).
Найвидатнішим майстром XVIII ст., типовим для Венеції, виразником її духу, був представник пізнього бароко в європейському мистецтві Джованні Баттіста Тьєполо (1696-1770). Кожний сюжет його - чи то бенкет Клеопат-ри, чи суд Соломона - він перетворював на святкове видовище. Тьєполо - автор велетенських як церковних, так і світських розписів. У нього величезний декоративний хист і висока колористична культура. Він умів розрізняти в юрбі з десяток постатей, а всі інші вимічав однією мальовничою масою. Динамічність композицій, сміливість перспективних вирішень, невичерпна фантазія художника якнайкраще відповідали не тільки бароковій архітектурі церков, а й тій пишній церковній виставі, яку являло собою венеціанське богослужіння XVIII ст.
Венеція цього століття дала світові чудових майстрів ведути - міського архітектурного пейзажу (Антоніо Кана-летго, Франческо Гварді "Венеціанський дворик"), наприклад, жанрового живопису, який відтворював концерти, уроки танців, маскаради (П'єтро Лонгі).
Художники Франції XVIII ст. пройшли ту ж еволюцію від рококо до класицизму, що й архітектори. Першим великим майстром рококо був художник Жан-Антуан Ватто (1684 -1721), який починав з наслідування живопису фламандської школи ("Савояр" - хлопчик з Савойських гір, що йде на заробітки). Однак надалі його головним сюже-том стали галантні картини свята - аристократична компанія в парку танцює, прогулюється. Ніякої дії, ніякої фабули - світ безтурботного життя, переданий з витонченою грацією трохи іронічним спостерігачем ("Вередниця"), іноді меланхолійно ("Свято кохання", "Товариство в парку", "Скрутне становище").
Театральність, характерна для мистецтва XVIII ст., у Ватто виявилась особливо чітко. Один з найбільших творів, завершених незадовго до смерті, "Паломництво на острів Цітеру", де кавалери і дами вирушають на острів кохання, робить глядача немовби співучасником зародження почуття, його наростання, і передано це відчуття кольором чудового мерехтливого світла, що розбивається на відблиски. Ірреальність, фантастичність зображення - мета художника. Але це не кохання, а гра у кохання, театр. Театром і було все життя суспільства, яке змалював Ватто. Він добре знав життя справжнього театру, малював акторів італійської і французької комедії ("Жіль").
Найбільш реалістичний твір Ватто - "Крамниця Жер-сена". У правій частині картини розмовляють поміж собою кавалери і дами, які забрели в антикварну крамницю, у лівій - складають у ящик картини, серед яких і портрет Людовіка XIV - "короля-сонця". "Чи немає тут думки про скороминучість життя,слави, влади і вічність - тільки мистецтво?" - запитують мистецтвознавці.
Істинним представником французького рококо вважають Франсуа Буше (1703-1770) - "першого художника короля", як його величали, директора Французької академії наук. Гедонізм (від грец. - насолода), властивий рококо, Буше довів до повного нехтування раціональним, розумним. Він умів робити все: панно, картини, театральні декорації, книжкові ілюстрації, малюнки віял, камінних годинників, карет, ескізи костюмів тощо. Його теми - релігійні, міфологічні, пейзажні краєвиди - все це пасторальне, ідилічне і відверто виражає чуттєву насолоду життям ("Тріумф Венери", "Туалет Венери", "Венера з Амуром", "Венера з Вулканом", "Купання Діани" тощо). І хоча його героїня - біло-рожева богиня Флора у вбранні пастушки, однак - це аристократка, парижанка.
У другій половині життя Буше стає об'єктом жорстоких нападок теоретика естетичних ідей Просвітництва Дідро, який вбачав у ньому уособлення всіх бід, з якими боролися просвітителі.
Стиль мистецтва Ватто і Буше у другій половині століття, коли ідеалам рококо, як і самому замовнику цього мистецтва, вже по суті був винесений вирок, продовжив блискучий майстер, живописець-імпровізатор, художник рідкісного таланту, фантазії, темпераменту Жан-Оноре Фрагонар (1732-1806). Світло і повітря, ніжні, вишукані сполучення блакитних, рожевих, палевих тонів наповнювали його картини. Він працював у багатьох жанрах, зображаючи в основному галантно-любовні сцени ("Поцілунок крадькома", "Щасливі можливості гойдалок").
Портрети багатьох художників цього часу - в основному жіночі - прославляють своїх знатних героїнь (Луї Токке приїздив у Росію і намалював портрети Єлизавети Петрівни та багатьох знатних дам; Жан-Манр Натьє, який малював парижанок) в образах кокетливих, грайливих, пікантних богинь, муз, німф, весталок, які втратили класичну велич і стриманість.
Подібні смаки, одначе, під впливом прийдешньої епохи і Просвітництва поступово змінювалися.
Незаперечний вплив буржуазії викликав Інтерес до голландського реалізму, і художник Жан Батіст Сімеон Шар-ден (1699-1779), працюючи вже у руслі нових естетичних ідей, створив, по суті, нову систему живопису.
Почав він із натюрморту зі здобиччю у голландському або фламандському стилі, але потім знайшов свою тему: предмети кухонного начиння - казани, каструлі, бачки ("Мідний казан"), які живуть своїм "тихим життям". Ці предмети позбавлені у нього будь-якої претензії і сповнені живописної майстерності("Натюрморт з голубим кубком"). У жанровому живописі - на противагу аристократичним галантним святам і пастушачим ідиліям - Шарден, виражаючи смаки буржуазії, відтворив поміркованість, порядок, затишок ранньобуржуазного побуту ("Молитва перед обідом", "Праля", "Жінка, яка миє каструлі"). Дійсно він прославив добропорядність, працьовитість, вірність домашньому вогнищу - справді бюргерські чесноти. Ці картини стали ма-ленькими шедеврами реалістичного мистецтва.
У Жана Батіста Грьоза (1725-1805), теж співця скромного побуту третього стану, дещо інший підхід. Він близький до сентиментальної драми, яка саме виникла в цей період. "Оце справді мій художник!" -проголошував Дідро, присвятивши Грьозу не одну сторінку своїх творів. Як і сентиментальна міщанська драма, творчість художника зазнала величезного впливу ідей Руссо, проповіді патріархальної ідилії. Це віяння поширилося по всій Європі. Але у Грьоза немає шарденівських міри і смаку. І його "моральний живопис" - "Читання Біблії" (де батько сімейства роз'яснює дітям біблію), "Сільські заручини"; "Паралітик" (якого доглядає дружина) - має іншу назву - "Плоди доброго виховання", а "Розпещене дитя" - "Плоди поганого виховання" - це живописна дидактика. Такі прославлені і уподобані міщанством дівочі "Голівки" Грьоза з піднесеними догори очима, розбитим люстерком, мертвим пташеням тощо досить банальні.
Лінію Шардена, що перейшла у розвинений психологізм, продовжили Жан Етьєн Ліотар, Жан Батіст Перро-но, Моріс Латур.
Розвиток образотворчого мистецтва в Англії довго стримувався феодальними війнами і Реформацією. Пуританський рух XVII ст. з
Loading...

 
 

Цікаве