WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → 1. Поняття культури. Структури. 2. Загальна характеристика середніх віків. Освіта, школа, університети. 3. Загальна характеристика культури ХІV-першої - Реферат

1. Поняття культури. Структури. 2. Загальна характеристика середніх віків. Освіта, школа, університети. 3. Загальна характеристика культури ХІV-першої - Реферат

королівському дворі і звідти розповсюдився серед аристократичних кіл усієї Європи.
Однією з визначальних рис класицизму було звернення до зразків і форм античного мистецтва як до ідеального естетичного еталона. Поширення класицизму у Франції було пов'язано із літературно-драматичною творчістю П'єра Корнеля, Жана Расіна, Мольєра. Цей стиль знайшов втілення в поемах і сатира Нікола Буало, байках Жана де Лафонтеня, прозі Франсуа де Ларошфуко та Жана де Лабрюйєра, архітектурі версальських палаців Жюля Ардуен-Мансара, малярстві Нікола Пуссена та Лоррена.
Для класицизму загалом притаманні раціоналізм, нормативність творчості, прагнення до завершених гармонійних форм, монументальності та зрівноваженості композиції. У французькому класицизмі як основний принцип для будь-якого художнього твору виступає розум. Тим самим відкидається всіляка фантазія, а головною вимогою стає торжество ідей обов'язку над почуттєвим прагненням у людини. Це вимагало чіткої регламентації всілякої художньої діяльності і точного дотримання правил. Естетичну цінність має лише непересічне, непідвладне часові. У кожному явищі класицизм прагне знайти і закарбувати суттєві, стійкі ознаки. Класичний образ тяжіє до зразка, він є торжеством розуму і порядку над хаосом.
Світовідчуття рококо - життєрадісна стихія безконечного свята. Воно створювало ілюзію безтурботного світу, в якому можна сховатися як у затишній раковині (термін рококо походить від слова "рокайль" - раковина), і перечекати негоду. Але така ілюзія була нетривкою, Безтурботність цього витонченого й егоцентричного культу емоційно-еротичної насолоди дещо потьмарується усвідомленням того, що ці радощі життя мінливі й тимчасові. Навіть у знаменитому девізі епохи "після нас хоч потоп", за самовпевненим бравуванням ясно простежувалося передчуття загрози страшного кінця.
Особливе місце в художній культурі ХУІІІ ст. посідав класицизм, який найбільше відповідав епосі просвітництва, відзначався антифеодальною спрямованістю, а тому входив у протиріччя з аристократичним мистецтвом. Протягом століття класицизм зазнав змін.
Початок століття можна охарактеризувати як час зародження просвітительського класицизму, який у творчості Вольтера і молодого Дідро робить акцент на розумі, і в якому розпочинається формування героїчної основи у розумінні суспільного визначення людини.
4. Загальна характеристика культури ХХ ст.
Панорама культури ХХ ст. досить барвиста. Зовсім незначна частина населення світу - мисливці та збирачі - є носієм архаїчної культури; більша частина людства перебуває на рівні традиційної, аграрної культури; і лише одна третина з 5 млрд. людей досягла стадії науково-технічної, сучасної культури. Цілком зрозуміло, що внаслідок потужного розвитку засобів масової комунікації та інформації сучасна культура впливає на архаїчну і традиційну культури багатьох народів світу. У зв'язку з цим необхідно розглянути характер сучасної культури, окреслити її контури і виділити основні риси. Для сучасної культури характерні насамперед такі процеси, як індустріалізація та інституціоналізація.
Витоки процесу індустріалізації походять з далекого минулого, однак сьогодні цей процес різко прискорився. Зруйнувавши звичаї, пов'язані зі старими формами виробництва, змінивши звички вжитку, відірвавши трудівників від їх грунту, індустріалізація релятивізувала культуру як середовище. Нині інформація і різноманітність техніки інформації сприяють посиленню абстрактної раціоналізації колективного життя в цілому. Сюди можна приєднати й такі явища, як прискорене навчання, розповсюдження великих тиражів преси, супутникове телебачення, нові системи аудіовізуальної техніки, зіткнення партій. Все це призвело до створення досить ефективного світу думок - нової фігури культури як горизонту.
Будь-яке суспільство являє собою спадковість інститутів, тобто організованих форм колективного життя, спадкоємність яких утворює сферу. Ці інститути - щось подібне тканині, яка зіткана із звичаїв, звичок, із переплутаних ниток колективної пам'яті. В усіх суспільствах, навіть архаїчних, ця тканина замінюється від різкого чи плавного ходу історії. Процес програмування інституціоналізації культурних змін, котрий почався ще в минулі сторіччя, нині швидко поширюється. Наука і мистецтво стають індустрією, механізм розвитку якої ховається від його творців.Навчання стає все більше формалізованим: школа розповсюджує свій вплив, і навчання віднині - турбота держави; людська поведінка на всіх своїх стадіях дає привід для уроків, лекцій, програм і екзаменів. Для всіх цих різноманітних починань необхідні базис, організація, бюрократія, чітко визначені норми. На зміну повільним процесам інституціоналізації минулого, коли в людей було відчуття певної стабільності культурного середовища, прийшло її виробництво. У певному смислі нині відбувається незвичайне зміщення культури як середовища в бік культури як горизонту.
Слід звернути увагу на той момент, що ХХ ст. народило феномен "конгломератної культури". Це означає, що відкриття в галузі живопису, музики, літератури, психології, етики не "стикуються" з теоремою Геделя про неповноту арифметики, з концепціями "чорних" і "білих" дір, "багатоповерхового" вакууму, або з концепцією Метавсесвіту як унікального екземпляру, який в структурному плані є невичерпною множиною найрізноманітніших цілісних світів (Всесвітів). Іншими словами, сучасна науково-технічна культура є своєрідним набором різних культурних мікрокосмів, котрі необхідно синтезувати в єдине ціле.
Необхідно також врахувати ряд факторів сучасного світу: прискорення розвитку техніки, транспорту і зв'язку, загроза руйнування навколишнього середовища і вичерпання природних ресурсів, зростаючої взаємозалежності та взаємозв'язок усіх країн тощо. Всі ці фактори призводять до того, що власне культурне співробітництво перетворюється на фундаментальну необхідність виживання людства. На думку генерального директора ЮНЕСКО Ф. Сарагоси. "встановлення справжнього культурного плюралізму - єдиний шлях, що дозволяє протистояти зростаючій одноманітності, котра несе в собі експансію технічної цивілізації". Цей шлях повинен розглядатися як фактор світової рівноваги і творчості. Міжнародне співробітництво, що забезпечує зближення людей та ідей, розширення взаєморозуміння та солідарності, паралельно сприяє зміцненню культурного аспекту розвитку, що є метою будь-якого розвитку.
Без культури не може бути дійсної свободи. Багато досліджувачів (Ф. Сарагоса, А. Швейцер та ін.) переконані в тому, що задачі нашого часу вимагають сміливого підходу до проблем ХХ ст., що основні проблеми виникають у сфері культури і їх вирішення - у розвиткові культури. Дійсно, одні з вирішальних труднощів західного суспільсьтва - це значне відставання розвитку людських емоцій від розумового розвитку людини. Людський мозок живе в ХХ ст., а серце більшості людей ще перебуває в кам'яному віці. Людина у більшості випадків ще недостатньо зросла, щоб бути незалежною, розумною, об'єктивною. Людина не в силах винести, що вона віддана власним силам, що вона мусить сама визначати смисл свого життя, а не одержувати його від якоїсь вищої сили, тому людям і потрібні ідоли та міфи. Людина пригноблює в собі ірраціональні пристрасті - тягу до руйнування, ненависті, зависливості й помсти, вона схиляється перед владою, грошима, суверенною державою, нацією. І хоча на словах людина схиляється перед вченням великих духовних вождів
Loading...

 
 

Цікаве