WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → 1. Поняття культури. Структури. 2. Загальна характеристика середніх віків. Освіта, школа, університети. 3. Загальна характеристика культури ХІV-першої - Реферат

1. Поняття культури. Структури. 2. Загальна характеристика середніх віків. Освіта, школа, університети. 3. Загальна характеристика культури ХІV-першої - Реферат

з Богом фактично починає відігравати роль істоти, так би мовити "співрівної" Богові, роль "другого Бога", як висловився один із провідних мислителів Ренесансу Микола Кузанський. Гуманісти обожнювали людину у тому смислі, що вірили в її "божественні" пізнавальні і творчі можливості, невичерпність здібностей.
Гуманісти відстоювали самоцінність людської особистості і вважали протиприродним оцінювати людину за її походженням чи багатством, расовою належністю чи релігійними переконаннями. Гідність людини вони вбачали в її особистих чеснотах, освіченості й діяльності, їх ідеалом був духовно розкріпачений, гармонійно розвинений індивідум, людина високої інтелектуальної культури.
Унікальність культурних здобутків Ренесансу полягає також у тому, що всі сфери суспільного життя вимірювалися естетичною міркою, існував особливий культ краси. Стосувалося це політики, придворного життя, побуту, повсякденного існування і т.д. Подібної естетизації усіх сфер суспільного життя європейська культура не знала ні до, ні після Ренесансу, що свідчить про відсутність обмеженого практицизму у діячів Відродження. Адже саме ця культура висунула гуманістичний ідеал універсальної людини, цілісної гармонійно розвиненої особи.
Епоха Відродження викликала глибокі зміни в усіх сферах культури і перед усім в релігії. Криза католицизму призвела до виникнення на початку ХУІ ст.. широкого руху Реформації, результатом якої став протестантизм - третій напрямок у християнстві. Проте ознаки серйозних проблем у католицизмі чітко проявилися задовго до Реформації. Їх спричинило те, що католицьке духовенство й папство не встояли перед спокусою матеріальних благ.
Церква буквально потопала в розкоші й багатстві, вона втратила усіляку міру в своєму прагненні до влади, збагачення і до розширення земельних володінь. Для збагачення використовувалися усякого роду побори, які були особливо непосильними для північних країн. Усе це викликало зростаюче незадоволення і нарікання в адресу папи.
У ХУІ ст. Німеччину, Англію, Францію, Нідерланди, скандинавські країни центральної Європи охопив широкий суспільний рух проти католицької церкви - Реформація ( від лат. reformatio - перетворення). Його представники заперечували : верховну владу папи римського, чернецтво, більшу частину таїнств, догмат католицької церкви про "спасіння" віруючих "добрими ділами" ( тобто пожертвуваннями і молитвами, що не відповідало новому буржуазному розумінню справді гідних людини діянь), культ святих, інколи обов'язкову безшлюбність духівництва, більшу частину католицької символіки тощо. На противагу цьому висувалася вимога до створення національних церков, не підпорядкованих римській курії, проведення богослужіння рідною мовою; джерелом віровчення почали вважати "священне писання" (Біблію) і відкидати "священну легенду" (рішення церковних соборів, вердикти римських пап). Релігійним наслідком Реформації у тих країнах, де вона перемогла, було утворення нових, протестанських церков ( в Англії, Шотландії, Нідерландах, Швейцарії, частині Німеччини, скандинавських країнах). Цей рух в його бюргерсько-буржуазному напрямі ( ідеологи М.Лютер, Ш.Кальвін, У.Цвінглі) мав антифеодальний характер, тому вже саме через це відповідав новим прогресивним тенденціям розвитку. Реформація ідейно підготувала ранні буржуазні революції, виховавши особливий тип людської особистості, сформулювавши основи буржуазної моралі, релігії, ідеології громадянського суспільства, заклавши засадничі принципи взаємовідносин індивіда, групи й соціуму.
Для Західної Європи ХУІІ ст. - це час становлення капіталізму, передумовою чому були великі географічні відкриття ХУ-ХУІ ст.ст., освоєння європейською метрополією практично всіх частин світу.
Нові соціально-історичні чинники (розвиток мануфактури, процес бурхливого первісного нагромадження капіталу) започаткували формування нових політичних і економічних структур, а отже і нову систему культурних цінностей. Завершується процес формування великих національних держав, абсолютистських монархій, а відтак і національних особливостей культурного життя різних країн, але в той же час це розмаїття культурного життя не виключає загальних його характеристик.
Системоутворюючим чинником цієї культури стали світоглядні ідеї, започатковані науковою революцією ХУІ-ХУІІ ст. Бурхливий розвиток природничих наук привів до цілого ряду наукових відкриттів. Геліоцентрична система Коперніка була обґрунтована відкритими Г.Галілеєм законами класичної динаміки ( вільного падіння тіл, інерції та відносності руху). Закон всесвітнього тяжіння І.Ньютона дав відповідь на питання, чому планети рухаються не по кругових, а по еліптичних орбітах. Тільки після цього постала нова картина світу у своїй відносній завершеності.
Третя особливість художньої культури цьогостоліття пов'язана з формуванням провідних національних шкіл європейського мистецтва в Італії, Іспанії, Фландрії, Голландії і Франції. Саме в мистецтві цих національних шкіл були досягнуті найвищі творчі результати, а особливості художньої епохи набули найбільш яскраве і типове виявлення.
Еволюція окремих видів мистецтв пов'язана з поглибленням осмислення дійсності, з виробленням і розповсюдженням нових жанрових форм. Література того часу представлена іменами таких славетних письменників, поетів, драматургів, як Лопе де Вега, Кальдерон, Мільтон, Корнель, Расін та Мольєр. В музиці відбувалося поступове звільнення від культових форм, зародження та оформлення ораторії та інструментальної музики. З 30-х років виходить на сцену опера - новий, синтетичний за своїм характером жанр драматичної музичної вистави, першими найвизначнішими майстрами якого у ХУІІ ст. були Монтеверді в Італії, Люллі у Франції і Перселл в Англії.
Подібні процеси утвердження нових тенденцій характерні також для еволюції пластичних мистецтв - живопису, скульптури, графіки, архітектури. Так видатний італійський живописець Караваджо заснував художню систему монументалізації буденного світу за допомогою світлотіньових контрастів, що одержала назву "караваджизм". Серед його послідовників були такі всесвітньо відомі майстри як Х.Рібера, П.Рубенс, Д.Веласкес, Рембрандт. В цей час також працюють А.Ван-Дейк,Ф.Сурбаран, Ф.Гальс, Н.Пуссен. Найвищі досягнення в скульптурі та архітектурі пов'язані з творчістю Д.Л.Берніні, Ф.Барроміні, Ж.Ардуен-Мансара.
Особливе місце в європейській культурі цієї доби зайняла культура бароко (від італ. baroco - дивний, вибагливий, химерний). Мистецтво бароко фіксує гостру внутрішню суперечливість суспільного життя. Заспокійливій і врівноваженій картині буття, створеній культурою Відродження, протистояла картина бурхливого, збентеженого, патетичного і драматичного світу, який постав у суперечливій динаміці та "відкритості" для всіляких змін. Художні образи взаємозв'язувалися, зливаючись в один рухливий потік, в якому чітко простежувалась тенденція до універсалізму. Художники бароко прагнуть створити єдину всеохоплюючу картину світу. Вони відмовляються від чітких ліній, що окреслювали простір, і ділять його на окремі відносно замкнені площини. Простір в їх картинах тяжіє до безконечності, об'єднуючи в одне ціле людей, предмети, пейзаж тощо. Водночас майстерне використання контрастів світла і тіні перетворювало ціле в наповнений динамікою живописний потік.
Теорії і практиці бароко у ХУІІ ст. протистояла доктрина класицизму. Як цілісна система смакових уподобань він сформувався у Франції при
Loading...

 
 

Цікаве