WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → 1. Поняття культури. Структури. 2. Загальна характеристика середніх віків. Освіта, школа, університети. 3. Загальна характеристика культури ХІV-першої - Реферат

1. Поняття культури. Структури. 2. Загальна характеристика середніх віків. Освіта, школа, університети. 3. Загальна характеристика культури ХІV-першої - Реферат

виробництва дедалі більше унезалежнюється від землеробства, а отже, дедалі менше залежить від класичних феодальних відносин. Цей процес прискорював перехід до зв'язку зі споживачем через ринок і є початком формування міжнародного ринку. Фактично місто було ембріоном буржуазної республіки. Досить швидко місто починає формувати свою культуру. Міське життя породило університети й нецерковні, часто приватні школи, які виникали навколо того чи іншого вчителя (магістра). З'являються фахівці нового типу - юристи, лікарі, вчені, відносно незалежні від монастирської культури. У результаті раціоналізації теології виникає своєрідне світське Богослов'я, а разом з ним і новий тип єресей, що живилися соціальними негараздами середньовічного міста. Зазначимо, що світська культура в майбутньому приведе до культури Відродження.
Отже, у період Середньовіччя склалася певна "модель світобачення", сприймання і розуміння світу, яка істотно відрізнялася від античної. Ця модель середньовічної людини відповідала її обмеженій діяльності на відносно вузькому просторі, у спілкуванні з порівняно невеликим числом інших членів суспільства, з якими вона знаходилась в особистих відношеннях.
Поряд із зростанням матеріальної культури відбувалося бурхливе духовне життя, жвавий розвиток освіти, шкіл та університетів. У Ранньому Середньовіччі у більшості країн Західної Європи ще зберігаються традиції античної духовної культури. Перший систематичний виклад різних галузей знань здійснив римський вчений-енциклопедист, автор майже 600 наукових праць Марк Теренцій Варрон. У дев'ятитомній енциклопедії "Дисципліни" він розглядає "сім вільних мистецтв" - граматику, риторику, діалектику, музику, арифметику, геометрію, астрономію і додає до них медицину й архітектуру, підкреслюючи їх практичне значення. Грецька освіта знайшла себе у середньовічних галузях знань, що було безпосередньо заслугою Варрона.
Зазначимо, що європейські народи в цей час були малоосвіченими. Шкіл було небагато, і в основному вони зосереджувалися при монастирях та церквах, при єпископських кафедрах, але значення їх відчувалося. Школа зберігала елементи античної культури, передавала їх наступним поколінням, поширювала знання. Існувало три види шкіл: нижчі, середні, вищі. Нижчі мали на меті підготовку суто духовних осію - кліриків. Тому основна увага приділялася вивченню латині, молитов, процесу Богослужіння. Середні школи тут здебільшого існували при єпископських кафедрах, вивчали сім "вільних мистецтв". У початкових класах - тривіум, три науки про слово (граматика, риторика, діалектика), у старших - квадріум, чотири науки про числа ( арифметика, геометрія, астрономія, музика). Вищі школи в ХІ-ХІУ ст. також передбачали вивчення "вільних мистецтв", де ці дисципліни становили зміст викладання на молодших факультетах.
Проти монополії церкви у духовній сфері вперше виступила нова міська культура. На початку ХІІ ст. почали створюватися латинські школи, на противагу соборним та монастирським. Латинські школи дали початок гуманітарним гімназіям, де в основу навчання було покладено вивчення грецької та латинської мови і літератури. До другої половини ХІХ ст. гуманітарні гімназії були домінуючим середнім навчальним закладам, закінчення якого давало змогу вступити до університету.
Разом з ускладненням економіки й громадського життя зростала потреба в правових знаннях. Відроджувався інтерес до римського права. Центрами розвитку правових знань стали італійські міста Равенна та Болонья. Саме у Болоньї вже наприкінці ХІ ст.. на основі правової школи було відкрито один із перших європейських університетів. Першу медичну школу засновано в ХІ ст. в південноіталійському місті Салерно завдяки зв'язкам Італії з Візантією, що на той час мала порівняно вищий рівень медичних знань.
Деякі з міських нецерковних шкіл ще у ХІІ ст. перетворилися на сукупність корпорацій учителів ( магістрів) та учнів (школярів). Такі школи давали освіту вихідцям їз різних регіонів Європи й тому їх називали загальними школами. Пізніше їх почали називати університетами. Інколи в університетах переважало вивчення якої-небудь однієї дисципліни ( як це було в Болонії та Салерно). Права університетів були узаконені королівськими хартіями, їх створення санкціонували римські папи.
Найтиповішим став Паризький університет, заснований у 1200 році. Він об'єднував у своєму складі викладачів і учнів, а також тих, хто його обслуговував, навіть аптекарів і власників трактирів, де університетська братія проводила чимало часу. Навчальний процес здійснювався на чотирьох факультетах. Найбільшим з яких був факультет мистецтв. Це був перший щабель університетської освіти, де студенти оволодівали "вільними мистецтвами" й готувалися продовжити навчання на трьох інших факультетах - медичному, юридичному і теологічному, котрий, згідно із західноєвропейськими уявленнями про цінність знання, в ієрархії факультетів посідав чільне місце. Тут студенти вчилися найдовше, та й віку були відповідного.
Навчання в університетах велося латиною-міжнародною мовою тогочасної науки. На лекціях викладач читав і коментував книги: праці Аристотеля на філософському факультеті, трактати Гіппократа й Галена - на медичному. Студенти конспектували лекції, брали участь у диспутах. Диспутант повинен був викласти свій погляд, вислухати заперечення та спростувати їх. Участь у публічному диспуті була обов'язковою умовою присвоєння вченого ступеня.
Після закінчення факультету мистецтв надавався вчений ступінь бакалавра мистецтв з правом викладати. Опанувати середньовічну вченість було досить важко, тому тільки третина студентів закінчувала підготовчий факультет зі ступенембакалавра й тільки один із шістнадцяти студентів ставав магістром.
Студенти об'єднувалися в організації - "земляцтва", "провінції", "науки". У Паризькому університеті було чотири "науки" - норманська, англійська, пекардійська та галльська. Кожну "науку" очолювала виборна особа - прокуратор. Ректора - голову всього університету - обрали всі "науки".
Така внутрішня організація Паризького університету стала зразком для інших університетів Західної Європи. У ХІІІ ст.. було засновано університети в Саламанці, Падуї, Палермо, Тулузі, Оксфорді, Кембріджі та в інших містах. У ХУ ст. їх було вже понад 60. Що стосується науки, то в середні віки вона була в основному книжною справою, спиралася певною мірою на абстрактне мислення. Як правило, користувалися методами спостереження, дуже рідко - експерименту. Тобто, вона вбачала свою мету не в тому, щоб сприяти перетворенню природи, а, навпаки, прагнула зрозуміти світ таким, яким він є в процесі споглядання.
Слід підкреслити, що в цей період активно розвивається схоластика, яка найбільш яскраво виявилася в головному вченні Середньовіччя - Богослов'ї: "Святе письмо" і "Святий переказ" - основні праці схоластики. Схоластики після тривалої перерви відновили вивчення античної спадщини, звернулися до найважливіших проблем пізнання. Багато схоластів займалися вивченням усіх доступних наук. Найвідоміші схоласти - П'єр Абеляр, Альберт Великий, Фома Аквінський. РоджерБекон, головним твором якого була "Велика праця", де він висуває ряд незвичайних здогадів, мріє про літальні апарати та підйомні крани. Його творам церква оголосила анафему, а сам він 14 років провів в ув'язненні.
Виділяють чотири великих напрями середньовічної науки: фізико-космологічний, вчення про світло, наука про живе, комплекс
Loading...

 
 

Цікаве