WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → 1. Поняття культури. Структури. 2. Загальна характеристика середніх віків. Освіта, школа, університети. 3. Загальна характеристика культури ХІV-першої - Реферат

1. Поняття культури. Структури. 2. Загальна характеристика середніх віків. Освіта, школа, університети. 3. Загальна характеристика культури ХІV-першої - Реферат

преса. Освоюючи накопичений раніше досвід, людина може внести свій власний внесок в розвиток культури.
Процес соціалізації - це безперервний процес оволодіння культурою і разом з тим індивідуалізації, тому що цінності культури обумовлюють конкретну індивідуальність людини, її характер, психічний склад, темперамент.
Культура - це складна система, яка вбирає і відбиває суперечності усього світу. В чому вони виявляються?
1. В протиріччі між соціалізацією та індивідуалізацією особи: з одного боку людина неминуче соціалізується, засвоює норми суспільства, а з іншого - намагається зберегти індивідуальність своєї особи.
2. В протиріччі між нормативністю культури і тією свободою, яку вона надає людині. Норма і свобода - це два початки які борються.
3. В протиріччі між традиційністю культури і тим оновленням, яке відбувається в її організмі.
Ці і інші протиріччя складають сутнісну характеристику культури, вони є джерелом її розвитку. Культурі притаманні власні закони функціонування. Під останніми розуміються - сутнісні, стійкі, повторювані відносини, що об'єктивно існують між культуротворчими явищами, процесами які відображають зв'язки між ними, особливості їх функціонування протягом певних періодів та епох існування людства.
Виділяють такі закони:
1. Закон єдності і різноманітності культур. Він стверджує, що культура - здобуток усього людства, вона втілює родову властивість людини і людства. Національні ж культури народів внутрішньо єдині і одночасно самобутні, унікальні. Різноманіття і єдність культури - це об'єктивна реальність.
2. Закон спадкоємності і розвитку культури. Він проголошує, що культура є історичним успадкованим досвідом поколінь людського роду. Спадкоємність - основа розвитку культури, вона є важливою об'єктивною закономірністю.
3. Закон неперервності і безперервності розвитку культури. Культура складна система, яка в своєму розвитку перервна і одночасно безперервна. Кожна історична епоха людства, цивілізація має свій вид культури. Це є свідченням перервності культури. Однак стара культура не знищується. Кожна епоха в розвитку людства наслідує досягнення попередніх культур, поєднуючи їх в систему суспільних відносин. Перервність носить відносний характер. Безперервність - абсолютний.
4. Закон взаємодії і співіснування різних, навіть суперечливих культур. Взаємовплив, співробітництво культур - об'єктивна закономірність.
5. Закон функціональної єдності і взаємозалежності існування природи, людини, культури у Всесвіті. Він стверджує - технічні та технологічні досягнення культури нині набули такого розвитку, що являють собою небезпеку для самого існування людства і природи, планети Земля, як частини Всесвіту.
Культура - це дуже складна, багаторівнева система. Структурні частини культури прийнято виділити на основі її носіїв. На цій підставі в культурі правомірно виділяти світову і національну культури. Світова культура - це синтез кращих досягнень національних культур, що стали загальнолюдським надбанням. Національна культура є синтезом цінностей, створених різними соціальними групами людей і класами даного суспільства. Своєрідність національної культури, її неповторність та оригінальність виявляються в духовній сфері, перш за все в мові, літературі, музиці, живопису, філософії, традиціях, релігії. Матеріальну сферу національної культури складають лад економічного життя, традиції праці й виробництва, культура господарювання тощо.
За конкретними носіями виділяється культура міська і сільська, класова, професійна і молодіжна, культура сім'ї чи окремої людини. Загальновизнаним є виділення народної (непрофесійної) і професійної культури.
Культура поділяється на певні роди і види. Основою для подібного розподілу є урахування різноманітності людської діяльності. Виходячи з цього виділяють матеріальну та духовну культуру. Але їх підрозділ має умовний характер, тому що в реальному житті вони взаємозв'язані.
До матеріальної культури належать такі її різновиди: культура праці і виробництва, культура побуту, культура регіону і місця проживання, фізична культура, екологічна культура.
Духовна культура також виступає багатошаровим утворенням і складається з пізнавальної, філософської, моральної, художньої, правової, педагогічної, релігійної.
Матеріальна і духовна культури перебувають у стані єдності, цілісності. І матеріальна і духовна культури складаються з продуктів які мають неприродне походження. Вони створені творчою працею людини і називаються артефактами, тобто штучно створеними.
В людській діяльності, у реальному житті практично неможливий розподіл на суто матеріальне і духовне, оскільки кожна матеріальна дія (фізична діяльність) невіддільна від свідомого акту, від проникнення духу, а духовний бік життєдіяльності має матеріальну оболонку.
Матеріальна сфера культури припускає наявність таких компонентів, як людина, діяльність і її наслідки. Розвиток людини як суб'єкта матеріального виробництва, її фахових знань, умінь і навичок, досвіду, здібностей і потреб, спрямованих на олюднення навколишнього світу, становить її суть і мету. Формування і реалізація названих якостей у діяльності, тобто упредметнення особистісної форми, забезпечує функціонування і предметної форми матеріальної культури - засобів виробництва, засобів споживання, виробничих відносин, а також творення людського життя.
Духовна культура є тією сферою діяльності, яка пов'язана із свідомістю, духом, його формуванням, розвитком і вдосконаленням. Природно, в такому випадку, вважають її основою духовний стан людей, їхні духовні потреби, інтереси, ціннісні орієнтації. Мотиви, соціально-психологічні настанови діяльності, ідеали, уявлення про зміст життя, щастя, справедливість тощо, в цілому світогляд, ментальність, творчій потенціал (особистісна форма), що формується і підносяться у процесі духовної діяльності, а також реалізуються у вигляді наочно-сприйнятних результатів цієї діяльності (предметна форма культури) - формах свідомості і соціальних інститутах; моралі, праві, політиці, філософії, науці, мистецтві, релігії, системах освіти і виховання, культурно-освітньої роботи, звичаях, традиціях, обрядах, суспільній думці тощо. Окрім того, духовну культуру характеризують і ті відносини, що складаються при здійсненні духовної діяльності.
Культура функціонує в таких формах як система навчання, наука, мистецтво, література, міфологія, релігія, мораль. Ці форми взаємодіють одна з одною, створюючи єдину систему такого унікального явища як культура. В різнікультурно-історичні епохи характер взаємодії форм культури своєрідний. Так, наприклад, в умовах цивілізацій Стародавнього Сходу і в добу Середньовіччя домінувала в цій взаємодії релігія, в добу Відродження - мистецтво, а в добу Нового часу - наука.
Гуманістична чи людинотворча функція є головною, системоутворюючою функцією культури. Культура покликана сформувати певний тип особи, який би відповідав вимогам певного суспільства. Але вона не лише пристосовує людину до певного середовища, сприяє її соціалізації. Вона ще й виступає універсальним фактором саморозвитку людини, людства. Кожного індивіда або людську спільність правомірно розглядати як продукт власної культурної творчості. Остання полягає у невпинному процесі розвитку й задоволення матеріальних і духовних потреб, різноманітних людських здібностей, висуванні перед собою і досягненні певних життєвих цілей, програм. Тому кожний
Loading...

 
 

Цікаве