WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Зарубіжна культура ХІХ - початку ХХ ст. - Реферат

Зарубіжна культура ХІХ - початку ХХ ст. - Реферат

звільнення.
Становлення реалізму відбувалося поступово. Спочатку реалізм був тісно пов'язаний з романтизмом. Показовими щодо цього є "Шагренева шкіра" видатного французького письменника Оноре де Бальзака (1799-1850), "Пармський монастир" відомого французького письменника Фредеріка Стендаля (справжнє ім'я та прізв. - Анрі-Марі Бейль, (1783-1842) або романи видатного англійського письменника Чарлза Діккенса (1812-1870). Разом з тим типово романтичні мотиви все більше трансформувалися в реалістичні, знаходячи опору в соціальному дослід-женні ("Червоне і чорне" Стендаля, "Батько Горіо" та "Гобсек" Бальзака тощо). Складний шлях до реалізму пройшов славетний німецький поет Генріх Гейне (1797-1856). У його ліричній "Книзі пісень" змальовані почуття типово романтичного героя, який страждає від нерозділеного кохання. Для з'ясування тонких нюансів любовного почуття поет постійно використовує співучі інтонації німецьких народних пісень. Не випадково на вірші Гейне писали музику відомі композитори, зокрема композитор-романтик Роберт Шуман, автор вокального циклу "Кохання поета". Драматизм XIX ст. Гейне висловив словами: "Тріщина світу пройшла крізь моє серце". У збірці "Сучасні вірші" він стверджує реалізм у німецькій поезії, звертаючись до реальних соціальних проблем.
Життя людей праці стало провідною темою творчості французьких митців Оноре Дом'є (1808-1879) та Гюстава Курбе (1819-1877). Останній застосував термін "реалізм" стосовно особливого напрямку в малярстві. "Я... цілковитий реаліст, тобто, щирий прихильник дійсної правди", - писав він. Образ "широкоплечих атлетів з народу" був головним мотивом творчості видатного американського поета-демократа Уолта Уїтмена (1819-1892), який вбачав поезію не лише в коханні, дружбі, природі, але й у машинах, механізмах, залізницях, промислових містах та ін. Уїтмен мріяв про справжню рівність та свободу людей.
Найповніше принципи реалізму виявилися у творчості Бальзака. Всі його твори пройняті історизмом. Якщо героєм твору був банкір, то це був не банкір "загалом", а конкретний тип конкретної доби. Читач отримує можливість відкрити для себе всі хитросплетення фінансових махінацій, структуру "ділового життя" Франції 40-х років XIX ст., або "шляху нагору" молодого честолюбця. Формулюючи провідну лінію своєї серії романів під загальною назвою "Людська комедія", Бальзак зазначав: "Складаючи опис вад та чеснот, збираючи найяскравіші вияви пристрастей, зображаючи характери, вибираючи головні події з життя суспільства..., мені, можливо, вдасться написати історію... звичаїв".
Натуралізм (від франц. - природа) склався в останній третині XIX ст. Він прагнув до об'єктивного, точного і безпосереднього зображення реаль-ності, людського характеру. Особлива увага зверталася на навколишнє середовище, що в більшості випадків розумілось як безпосереднє побутове оточення людини.
Натуралізм зародився і програмне оформився передусім у Франції. Велику роль у формуванні натуралізму відіграли досягнення природничих наук, зокрема в галузі фізіології. У філософсько-естетичному відношенні натуралізм ґрунтувався на позитивізмі О. Конта (1798-1857), його заснов-ника, та позитивістській естетиці французького філософа, історика, мистецтвознавця Іпполіта Тена (1828-1893), який ввів до естетики принцип "природного детермінізму". Сама ж теорія натуралізму була розроблена видатним французьким письменником Емілем Золя (1840-1902) у працях "Експериментальний роман", "Романісти-натуралісти" та ін. Золя зробив талановиту спробу застосувати принципи цієї теорії у своїй літературній творчості. Всередині 70-х років навколо нього склалася ціла натуралістична школа - Гіде Мопассан (1850-1893), Едмон Гонкур (1822-1896), Альфонс Доде (1840-1897), яка проіснувала до кінця 80-х років. У 90-ті роки натуралізм втрачає теоретичну чіткість і зберігається як загальна назва різних, проте єдиних за походженням культурних явищ. Натуралісти ставили перед собою завдання вивчати людину і суспільство подібно до природознавця. Предметом спостереження проголошувалася "вся людина", про яку натуралісти мали намір розповісти "всю правду". Художній твір розглядався як "людський документ", а основним естетичним критерієм вважалася повнота здійсненого в творі пізнавального акту. Переважний інтерес до побуту, до фізіологічних засад психіки, недовіра до будь-якого роду ідей, як наслідок, вели до обмеження можливостей натуралістичної літератури. Одночасно вторгнення на книжкові сторінки життєвої правди зумовило глибокий художній вплив кращих творів натуралізму. Проте натуралізм містив у собі суттєві естетичні суперечності, мав свої вразливі місця. Символісти цікавились до духовного, релігійного світу людини, вважали головним у художній творчості інтуїтивне, підсвідоме. Найчастіше вони зверталися до ідей романтиків і містиків, до філософських вчень Платона, Канта, Шопенгауера, Ніцше, К'єркегора. Виходячи з ідеї, що будь-яке мистецтво символічне, основною проблемою художньої творчості символісти вважали проблему символу, який, за їхньою думкою, поєднує земне, емпіричне, водночас з іншими світами, з глибинами духу і душі, з вічним та абсолютним. Зокрема, французький поет Ж. Мореас, який запровадив термін "символізм" у "Маніфесті символізму" (1886 р.), вказував, що символічна поезія висловлює передусім "споконвічні ідеї", вона - ворог будь-якого об'єктивізму. "Символічний образ знаменує со-бою існування "царини таємного",- вказував Малларме. За Метерлінком, він є втіленням "невидимих та фатальних сил". Велике значення символісти надавали музиці, адже музика краще від інших видів мистецтва передає відтінки й напівтони, безпосередньо свідчить про потойбічне, символічний образ завжди є музичним за своїм змістом. "Поезія передусім вимагає музики",- вважав Верлен. Характерною рисою символізму було протиставлення мистецтва і реального життя. Багато хто із символістів обстоював ідею самоцінності мистецтва, його незалежності від соціальних завдань і проблем. Наприклад, Уайльд вважав, що мистецтво нічого не виражає, крім самого себе, мистецтво вище від життя. Як духовна сила мистецтво має невичерпний потенціал впливу на людину і, за думкою багатьох символістів (Г. Ібсен, Ф. Сологуб, А. Рембо та ін.), є магічною силою перетворення життя. Так, російські символісти (М. Мінський, Д. Мережковський, К. Бальмонт, Ф. Сологуб, 3. Гіппіус, В'яч. Іванов та ін.) мріяли про злиття мистецтва та релігії, яке повинне сприяти "оновленню соборного духу",подоланню розпаду суспільних зв'язків людей, утворенню нової духовної спільноти.
Символізм спричинив значний вплив на розвиток культури наступного, XX ст., зокрема на мистецтво сюрреалізму та експресіонізму.
Поява наприкінці XIX - на початку XX ст. якісно нових культурних течій, що відрізнялися як від романтично-гуманістичної традиції, започаткованої ще за доби Ренесансу, так і від раціоналістичного та реалістичного підходу до проблем людської життєдіяльності, поширення у філософії ірраціоналістичних, а в мистецтві декадентських (від фр. - занепад) настроїв були передвістям глибокої кризи, яка переслідує культуру протягом усього XX ст., розпочинаючи з першої світової війни і закінчуючи сьогоденням.

 
 

Цікаве

Загрузка...