WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Зарубіжна культура ХІХ - початку ХХ ст. - Реферат

Зарубіжна культура ХІХ - початку ХХ ст. - Реферат

мабуть, "Меккою" європейського романтизму була Франція, де можна було ковтнути свіжого революційного повітря 30-40-х років. Як Голландія у XV ст., так Франція притягала до себе емігрантів, усіх, хто тікав від реакційної задухи у себе на батьківщині: з Німеччини приїздить Генріх Гейне, з Польщі - Адам Міцкевич та Фридерик Шопен.
Романтики виявили глибокий інтерес до проблеми національного духу та національної культури, а також до своєрідності різних історичних епох. Принципи історизму та народності мистецтва - одне з найважливіших досягнень естетики романтизму. Так, принцип історизму романтики намагалися цілісно реалізувати у створеному ними жанрі історичного роману. Твори американського письменника Джеймса Фенімора Купера (1789-1851), англійця Вальтера Скотта (1771 - 1832), француза Віктора Гюго (1802-1885) становлять неперевершений здобуток світової романтичної літератури.
Об'єктом уваги західноєвропейських романтиків були й історія та фольклор України. Зокрема, величний і водночас глибоко трагічний образ гетьмана Мазепи знаходимо в однойменних поемах Байрона та Гюго, в Паризькому художньому салоні 1827 р. була виставлена картина Буланже "Мазепа", яка отримала високу мистецьку оцінку.
Безмежна різноманітність місцевих, епохальних, національно-історичних, персональних особливостей мала в очах митців романтизму певний філософський зміст, вона була виявленням багатства єдиного світового цілого - всесвіту.
У галузі естетики романтизм протиставив класичному "наслідуванню природи" творчу активність митця, його право на перетворення навколишнього світу: художник створює свій особливий світ, більш прекрасний та правдивий, а тому більш реальний, ніж емпірична дійсність. Романтики вважали, що саме мистецтво становить потаємне єство, гли-бинний зміст та найвищу цінність світу. Вони пристрасно захищали право митця на творчу свободу, безмежну фантазію, відкидаючи нормативність в естетиці, регламентацію в мистецтві. Романтизм щодо цього багато в чому нагадує культуру бароко, яка теж виникла на ґрунті творчого переос-мислення естетичних принципів іншої культури - Ренесансу. Зокрема, у творчості одного із засновників французького художнього романтизму XIX ст. Ежена Делакруа (1798- 1863) відчувається близька спорідненість з барочним стилем Рубенса, якого він щиро шанував.
Романтичний стиль продовжував розвивати барочні особливості у вигляді стрімкого руху форм на полотні, виблиску фарб та виразних мазків пензля, "відкритої" форми, в якій контури слабко окреслені, ніби сягаючи у таємничу далечінь за межі полотна. Але це не було поверненням до старого стилю. Це був скоріше вияв відчуження самого митця від реального життя. "Драма" барв на полотні підміняє собою драму, яку можна знайти в житті. Або ж її шукають у сценах, пов'язаних з бурхливою дією, як, скажімо, полювання на звірів, битви або екзотичні сцени з життя Північної Африки та Сходу (наприклад, "Алжірські жінки", "Здобуття хрестоносцями Єрусалиму", "Хіоська різня" Е. Делакруа). Романтичні образи були притаманні деяким картинам Т. Г. Шевченка, зокрема його "Марії" (акварель, 1840 р.) та "Катерині" (олія, 1842 р.).
Відчутним внеском у скарбницю світової художньої культури було й активне звернення романтиків до народної творчості, використання сюжетів, образів, мови, властивих народному епосу, пісням, баладам.
Саме за рахунок фольклору відбувалося збагачення національних літературних мов, посилювалася морально-виховна функція літератури. Прикладом народної моралі та фольклорних сюжетів слугують духовні засади безсмертних казок датського письменника Ганса Крістіана Андерсена (1805-1875), в яких романтика поєднується з реалізмом, а лірика - з тонким гумором та іронією.
Народна творчість була джерелом тем і образів для композиторів-романтиків. Фольклорні музичні традиції притаманні ліричним пісням австрійського композитора Фран-ца Шуберта (1797-1828) і німецького композитора Роберта Шумана (1810-1856), оперним та симфонічним творам чеського композитора Бедржиха Сметани (1824-1884), фортеп'янній музиці польського композитора Фридерика Шопена (1810-1849). В останнього картини народного побуту легко простежуються в мазурках, історичні сцени - в полонезах, народні перекази - в баладах. Сонати, етюди, ноктюрни Шопена відображають всю повноту і складність внутрішніх емоцій людини - від ліричних роздумів до буремної пристрасті. Слід зазначити, що музика займала особливе місце в мистецтві романтизму, адже, заперечуючи класичний раціоналізм, "культ розуму" у всіляких його проявах, романтики прагнули апелювати до людських почуттів, вплинути на які, на їхню думку, можна найкраще за допомогою музики.
Світоглядно-естетичні засади мистецтва романтизму мали певні внутрішні суперечності. Критичне ставлення до існуючих суспільних порядків, прагнення удосконалити світ, зробити його більш гуманним передбачає не стільки заглибленість у фантастичний, ідеальний світ мрії, скільки реалістичне осмислення дійсності з метою пошуку практичних шляхів її видозміни. Тому поступово в творах багатьох романтиків виникали елементи нового реалістичного світовідчуття, деякі визначні митці-романтики ставали на позиції реалістичного методу зображення дійсності.
Хоча історія реалізму як художнього методу розпочинається ще за доби Відродження, відсутність чіткої естетичної програми довго не давала йому змоги оформитися в окремий напрям культурного життя, і лише в другій половині XIX ст. реалізм поступово завойовує міцні позиції в літературі, образотворчому мистецтві, театрі, почасти в музиці тощо. Сам термін "реалізм" входить у науковий обіг з 60-х років XIX ст., причому довгий час він розумівся виключно як відображення наявної дійсності і не відрізнявся від натуралізму. Лише поступово починає складатися погляд на реалізм (від лат. - речовинний, дійсний) як на такий напрям художньої культури, що являє собою об'єктивне відображення дійсності, пов'язане з соціально-історичним підходом до зображення людських характерів та умов життя. В реалістичних творах людина виступає передусім як суспільна істота, дії якої зумовлені конкретними умовами, тобто соціальне детерміновані. Одне з провідних завдань реалізму - виявити типовий взаємозв'язок характерів та життєвих обставин. Герої реалістичних творів були не просто носіями якоїсь однієї пристрасті, як це було властиво, наприклад, героям класичного мистецтва, не поодиноким романтичним бунтарям. Це - живі люди, які діяли за реальних типових обставин, породжених самою дійсністю.
Реалізм виконував передусім критичну функцію відносно існуючих суспільних порядків. Тому приблизно з 40-х років XIX ст. в європейськійлітературі оформлюється напрям критичного реалізму. Його представники намагалися довести, що існуючий соціальний устрій суперечить ідеалам дійсного гуманізму. У своїх творах вони стверджували народні, демократичні духовні принципи та цінності. Провідним літературним жанром критичного реалізму стає роман, який дає можливість відтворити широку панораму суспільного життя, дослідити психологію героїв у різних життєвих ситуаціях. Для багатьох реалістів критичне ставлення до дійсності було єдиним засобом поширення революційних ідеалів соціального та національного
Loading...

 
 

Цікаве