WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Зарубіжна культура ХІХ - початку ХХ ст. - Реферат

Зарубіжна культура ХІХ - початку ХХ ст. - Реферат

кількість людей, які вивчають іноземні мови. Література і мистецтво Європи проникає в країни Азії та Африки, поширюється й зворотний культурний вплив. Так, Гете створює "Західно-східний диван", стверджуючи тим самим новий поетичний стиль, а "Східні мотиви" В. Гюго відкрили добу романтизму у французькій поезії. Без "Східних поем" важко уявити творчість видатного англійського поета Д. Байро-на. Орієнталістські сюжети, що були притаманні німецьким романтикам (Шлегель, Гауф, Рюккерт, Платен), вплинули на формування французького романтичного живопису (Делакруа, Шассеріо).
У другій половині XIX ст. європейський та північноамериканський живопис зазнає впливу японського мистецтва, яке відіграло важливу роль у творчості Мане, Дега, Уїстлера. Великий всесвітній обмін культурними цінностями мав місце і в попередні епохи, а в XIX ст. він розгортається з особливою силою. Проте слід зазначити, що культура країн Європи, які випередили в науково-технічному відношенні Схід, була більш активною. В країнах Азії та Африки розпочинається процес "європеїзації" з досить суперечливими наслідками.
2. Розвиток культури в Європі XIX ст. був пов'язаний із протиборством і послідовною зміною трьох художніх напрямів - класицизму, романтизму, реалізму.
На рубежі XVIII та XIX ст. в європейській культурі складається новий тип класицизму, який відрізнявся за своїм змістом та ідейною спрямованістю від класицизму Буало, Корнеля, Расіна, Пуссена. Мистецтво класицизму доби буржуазних революцій було вже виразно раціоналістичним. Воно передбачало наявність чітких критеріїв величного та низького, прекрасного та потворного. У творчості класицистів кінця XVIII - початку XIX ст. переважали сюжети з втіленням ідеї про необхідність підкорення приватно-індивідуальних інтересів окремих осіб інтересам держави, суспільства, політичного або релігійного руху. Класицизм XIX ст. не був однорідним явищем. Наприклад, у Франції він еволюціонував від революційно-республіканського пафосу ранніх драм М. Ж. Шеньє (1764-1811) та живопису Ж. Л.Давіда (1748-1825) до консервативно-академічного жанру доби імперії та Реставрації. Розвивався новий класицизм в Італії, Іспанії, скандинавських країнах, США, Росії. В останній він найбільш яскраво втілився в архітектурі першої третини XIX ст.
Найвизначнішим художнім досягненням нового класицизму була творчість видатних німецьких поетів Й. В. Гете та Й. Ф. Шіллера (1759-1805), зокрема їхні твори, пов'язані з так званим періодом веймарського класицизму ("Розбійники", "Заколот Фієско", "Підступність та кохання" Шіллера; "Римські елегії", "Егмонт" Гете). В цих творах відчувається орієнтація на високі ідеали античності, які сприяли формуванню гармонійної, вільної гуманної особистості. Раціоналістична виразність образів та сюжету цих творів водночас переплітається з тонким ліризмом.
Проте стрімке піднесення класицизму було короткочасним. Поступово він перетворювався в офіційне академічне мистецтво, що втрачало зв'язки з реальним життям. Залежність класицизму від офіційних естетичних канонів набувала гротескових форм, знищуючи живу душу мистецтва - творче натхнення митця.
Майже одночасно з новим класицизмом виник, розвинувся (врешті-решт рішуче відтіснив його) інший напрям - романтизм. Романтизм як система ідейно-художніх принципів, що протистояли класицизму, домінував у культурному житті Європи в першій третині XIX ст. Різні суспільні верстви відчували на цей час певне розчарування наслідками антифеодальних революцій. Стан, в якому опинилося суспільство в добу вільної конкуренції, мало нагадував "царство розуму" з його ідеалами свободи, справедливості, рівності, про яке мріяли філософи-просвітителі XVIII ст. Реальність історії виявилася непідвладною "розуму", сповненою таємниць і непередбаченостей. Невіра в соціальний, промисловий, науковий прогрес, який приніс лише нові соціальні контрасти та антагонізми, призвів до духовного спустошення особистості, невіри в можливості людини за-галом. Настрої безнадії, світової "скорботи" притаманні героям французьких письменників Франсуа Шатобріана (1768-1848), Альфреда Віктора Віньї (1797-1863), Альфонса Ламартіна (1790-1869), ліричній поезії Генріха Гейне (1797- 1856) та ін. Тема злого та страшного світу з його сліпою владою матеріальних цінностей, ірраціональністю людської долі, одноманітністю повсякденного життя пройшла крізь всю історію романтичної літератури XIX ст., знайшовши найбільш яскраве втілення у творах видатного англійського поета Джорджа Байрона (1788-1824), німецького письменника, композитора, художника Ернста Гофмана (1776-1822), американського письменника Едгара По (1809-1849), а також російського поета Михайла Лєрмонтова (1814-1841), автора поеми "Демон", яка є геніальним символічним втіленням ідеї бунту особистості супроти несправедливого і жорстокого загальносвітового устрою.
Разом з тим романтикам було властиве почуття необхідності радикального оновлення світу, усвідомлення причетності людини до потаємного багатства та безмежних можливостей земного буття. Ентузіазм, заснований на вірі у всемогутність вільного людського духу, пристрасна, всеохоплююча жадоба нового - одна з найхарактерніших рис романтичного світосприйняття. Глибокому розчаруванню в реальній дійсності, в можливостях існуючої цивілізації полярно протиставляється романтичний потяг до "нескінченного", до ідей абсолютних і універсальних. Романтики мріяли не про вдосконалення життя окремого індивіда, а про всесвітнє вирішення суперечностей буття. Розлад між ідеалом та дійсністю отримує у романтизмі надзвичайну гостроту та напруженість. Причому у творчості, наприклад, поетів англійської "озерної школи" - У. Вордсворта, С. Т. Колріджа, Т. Сауті - переважала думка про панування у світі незрозумілих та загадкових сил, необхідність людини підкорятися долі, у творчості інших - Д. Байрона, М. Лєрмонтова - переважали настрої боротьби та протесту проти світового зла.
Зображаючи повсякденне життя сучасного "цивілізованого" суспільства як безколірне та прозаїчне, романтики прагнули всього незвичайного, їх приваблювала фантастика, минулі історичні епохи, народні легенди, екзотичний побут та звичаї далеких країн. Письменники-романтики відкривали читачеві глибину та красу духовного світу людини, безмежність проявів людської індивідуальності. Людина для них - малий всесвіт, мікрокосмос. Потяг до сильних та яскравих почуттів, до потаємних рухів душі, до інтуїтивного та підсвідомого - суттєві риси романтичного світогляду. Характерним для романтизму є захист свободи, суверенності та самоцінності особистості. Близький до романтиків німецький філософ Фрідріх Вільгельм Шеллінг (1775-1854) вважав, що саме у свободі полягає весь пафос земного, вся "гострота" життя. Апологія особистої свободи була ніби самозахистом від безжалісного руху історії. Романтики були схильнірозглядати свободу як розривання творчою особистістю соціальних пут, а сам романтизм спочатку виникає як бунт проти догм та ідеологічних обмежень офіційного "класичного" мистецтва. Відчуженість творчої особистості від навколишнього консервативного середовища, а через це і від світу взагалі - провідна світоглядно-естетична проблема, яку вони намагалися вирішити. Не випадково,
Loading...

 
 

Цікаве