WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Епоха Гомера: реалії того часу - Реферат

Епоха Гомера: реалії того часу - Реферат

в пам'яті потомства сприяв і надзвичайно живий зміст пісні.
Гомерівський епос вважається епопеєю аристократичної еліти. Отож не дивно, що в ньому знайшли відображення риси так званого лицарського етосу, система лицарських цінностей. У ній на першому місці - прагнення слави й шани. Батьки вимагають від синів прагнення у всьому бути першими: "Батько заповідав міцно силкуватися інших перевершити, невтомно жадати відзначитися" ("Іліада"),
Так само напучує сина Гектор. Ахілл, перед яким стоїть вибір:
смерть зі славою чи життя без слави - обирає першу можливість. "Благородне походження відзначається тим, - напише згодом грек Феофраст, який зажив світової слави своїми "Характерами" і вважався засновником психології, - що благороднороджений у своїхвчинках більше від інших прагне слави".
Піклування про власну честь неминуче супроводиться острахом стати об'єктом глузування. Аякс, який кинувся на"гурт баранів, угледівши в них людей Одіссея (бо його розум затьмарило гнівом через присудження Одіссею обладунків загиблого Ахілла), мусив покінчити самогубством. Добровільне приниження заради здобуття чогось жаданого - найбільша жертва, яку тільки можна собі уявити. Не варто нагадувати, що відвага - найпотрібніша чеснота, а звинувачення у боягузтві - найгірша образа. Вся "Іліада" розповідає про мужність героїв і про те, хто чим відзначився. І так пісня за піснею.
Риси героїв Гомера виступають яскравіше на тлі чеснот, що вихваляються у "Працях і днях" Гесіода. Гесіод - перша реальна особа у давньогрецькій літературі. Його дидактичний епос різко відрізняється від героїчного. Гесіод ставить собі за мету дати зведення заповіданої віками народної мудрості, встановити своєрідний кодекс, писаний закон для людини, прив'язаної до землі як джерела існування.
У всіх частинах своєї поеми, які мають різні сюжети, автор дає настанови; не забуваючи про дрібниці життя, розмірковує про головне в ньому. Так, у першій частині, де міститься напучення брату Персу, спричинене намаганням останнього відібрати у поета частину батьківської спадщини за допомогою несправедливих суддів, Гесіод багато говорить про несправедливість і необхідність праведного життя. Серед найперших чеснот у нього обачливість, уникання ризику, прагнення відвернути від себе небезпеку на все життя, бережливість. Це "здоровий селянський глузд", що, як і байки Езопа, виражає перший протест проти сильних світу цього.
В VII-VI ст. до н.е. (період архаїки) на зміну співцям-аедам прийшли рапсоди, які із запасом завчених ними епічних пісень мандрували по грецьких містах (про них згадують історики Геродот, Фукідід, Піндар, котрий називав їх ще й гомеридами, тобто людьми, які походять з роду'Гомера і співають його поеми).
Розвиткові ліричної поезії дуже сприяли змагання поетів та музикантів, засновані у Греції в VI-V ст. до н.е. (Піфійські змагання, Немейські ігри). На Олімпійських іграх головну роль відігравали змагання атлетів і перегони на колісницях. Але й тут в урочистих піснях славили переможців, виконували гімни на честь богів і героїв, співали пісень під час урочистих процесій.
Деякі види ліричної поезії були особливо тісно зв'язані з музикою і танцями. Сюди належить мелос. Загалом грецька лірична поезія поділялася на елегію, ямб і мелос - залежно від'метричної форми. Серед найвідоміших поетів - Алкей, Сапфо, Анакреонт. Головним мотивом поезії Сапфо,. як можна судити з фрагментів віршів, що збереглися, була любов, були сильні, поривчасті,'палкі почуття. Особливої'слави зажили її епіталами: скарги дівчат на нареченого, який забирає їхню подругу, вихваляння краси нареченої тощо.
Вірші елегічні та ямбічні виражали особисті почуття. Та була й урочиста лірика. Особливий її вид - дифірамб. Він бере початок від пісень, які прославляли Діоніса. Як загалом культ Діояіса, так і дифірамб мали ту особливість, що в ньому пафос доходив до екстазу. Дифірамб співали на фрігійський лад, з пристрасністю, що приводила слухачів у збуджений стан. Акомпанементом до дифірамбу були звуки флейти, а згодом - кіфари. Співання дифірамбу поєднувалося з танцем, рухи в танці були поривчасті, стрімкі. Грецький мелос досяг найвищого розквіту в творчості Піндара. У нього яскравий стиль, прикрашений метафорами, гіперболами, алегоріями та ін. Порівняння й образи у Піндара сміливі, він створив нові, оригінальні форми.
Виникнення грецької драми зв'язувалося з культом Діоніса, бога винограду і вина. Дуже цікаве свідчення грека Симоніда, ніби "від сп'яніння винайдено і комедію, і трагедію". "Тотемом" Діоніса був козел, чим і пояснюються виступи його шанувальників у вигляді козлів: пісню на честь Діоніса співали, вдягши козлині шкури, підв'язавши роги і копита; людина немовби виходила із своєї оболонки і в нестямі (грецькою мовою - екстазі) була здатна до перевтілення і незвичних для неї вчинків. Це перевтілення і становить основу будь-якої драми. Екстаз переймав не тільки окремих учасників свята, а й усю юрбу, з хору виділявся заспівувач, котрий умів почати дифірамб, "величну пісню на честь Діоніса-царя, заглушивши свої думки вином". Такі хорові пісні виконували на святі Діоніса, так званих Діо-
нісіях.
' Виділення з хору заспівувача-соліста допускало заміну його зайшлим фіглярем, майстром на потішні забави, не схильним дотримуватися суворих тісних рамок обряду. Звичайно, моментом художнього розвитку драми є її вихід з культу. У жодного народу давнини міф не давав такої рясної поживи для виходу з релігійної оболонки, як у греків. Тільки в них не було нездоланної прірви між богом і людиною, як це видно принаймні, з такого місця "Іліади", де на скарги доньки Афродіти, що її поранив Діомед, Діона ремствує: "Яких бід зазнають боги, що живуть на Олімпії"
Театри виникли водночас у багатьох грецьких містах. Римський архітектор Вітрувій залишив опис ідеального театру, який будується біля підніжжя гори, у "здоровому" місці. Але реальні театри відрізнялися від описаного Вітрувієм. Оскільки "першою сходинкою" драми були пісні і танці, то виконували їх на орхестрі, котра входила до складу священної ділянки бога Діоніса. В афінському театрі Діоніса збереглися ще сліди найдавнішої орхестри, що належить до VI ст. до н.е. Навколо неї на пагорбі стояли
Loading...

 
 

Цікаве