WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Епоха Гомера: реалії того часу - Реферат

Епоха Гомера: реалії того часу - Реферат


Реферат з культури
на тему:
"Епоха Гомера: реалії того часу"
70-х рр. XIX ст. перед поглядом учених постала визначна культура, що підтвердила багато здогадок, які виникли на підставі "Іліади" та "Одіссеї". Однак чи досить точно відображав Гомер реалії того часу? Мабуть, ні. Його Ахіллес грубий і живе як первісна людина. Тим часом розкопки Трої і "мікенської" епохи, зроблені Г. Шліманом і доповнені на початку XX ст. англійським археологом А. Евансом, відтворюють зовсім інший світ.
Місто Кнос - ще з XVIII ст. до н.е. головне серед міст Криту - славилося майстерно збудованим палацом. У ньому містилися царські палати, святилища, гімнастичні зали, басейни (критяни вже мали водогін), відкриті майданчики - очевидно, для театральних вистав і релігійних церемоній. Стіни в ньому розмальовані фресками (водяними фарбами по сирій штукатурці) із зображенням рослин, тварин, особливо часто бика, казкових грифонів o(левів з орлиними головами), безліччю людських постатей.
Скульптури на Криті не знайдено. Так само, як і статуй богів чи культових споруд-храмів. Либонь, критяни вклонялися богам на природі, у священних гаях або печерах. Але відомий великий розмальований рельєф із зображенням "царя-жерця". При грецькому правителі Міносі (ім'я якого зв'язують з легендою про Мінотавра) Крит був ще могутньою державою (XV ст. до н.е.), і Кноський палац з хитросплетіннями його коридорів цілком міг перетворитися в уяві греків на легендарний Лабіринт, а фрески, які зображали битви з биком, породити образ напівбика, напівлюдини - володаря Лабіринту
Мінотавра.
З XV - XIV ст. до н.е. центр егейської цивілізації перемістився на південь Балканського півострова, у Мікени та Тіринф. Тут будували міста-фортеці на пагорбах, звідки й виникла назва "акрополь" - верхнє місто. Мікенський палац - комплекс більш упорядкований, ніж Лабіринт Кноського палацу. Центром його був мегарон - великий прямокутний парадний зал з вогнищем посередині. У залі влаштовували врочисті зборища і бенкети. Навколо вогнища чотири колони підтримували навіс із отвором для диму. З егейського будинку з мегароном склалась архітектура античного храму. Гомер'назвав Мікени золоторясними, і це справедливо. Археологи знайшли там чимало золотих предметів (ритуальних прикрас, зброї, золотих посудин тощо).
Ахейці були більш войовничі, ніж критяни. Це відображено у
сюжетах фресок. Близько 1240 р. до н.е. ахейські племена пішли війною на Троянське царство, що й відображено у безсмертних поемах.
Чи була ця епоха справді епохою героїв? Чи такою її створив геній Гомера? У будь-якому разі, герої міфів - це люди, які уславилися своїми великими діяннями на благо людства. Міфи розповідають про перших засновників людської культури, про людей відчайдушне сміливих, розумних, які очистили світ від розбійників і диких звірів, про перших мореплавців, які відвідали далекі країни, про мудрих правителів.
Період історії Греції з XI до VIII ст. до ,н.е. називають гомерівським, бо все, що про нього відомо, ми знаємо з розповідей Гомера. Між історичною Грецією і класовими цивілізаціями давнини лежать 300 або 400 років смутних часів, коли внаслідок чи то навали відсталіших племен, чи то невідомої нам соціальної революції всі зовнішні ознаки занепалої цивілізації були забуті. Цей переворот наприкінці II тисячоліття до н.е. лишив глибокий слід. На початку наступного тисячоліття племена Стародавньої Еллади розселилися по всьому Середземномор'ю. Сільські общини - деми стали переважною формою поселення, і хоча місто зрештою взяло своє, природа грецького поліса здебільшого визначалася землеробською демократією, яка не забула первісної рівності і вміння володіти зброєю. Тут, мабуть, слід шукати відмінність античного суспільства від держав Передньої Азії - монархічних, централізованих, деспотичних.
Греки, згідно з їхнім власним уявленням, завжди залишалися народом дітей реред народів старіших і мудріших країн.
Фактично на грані І тисячоліття до н.е. культурне середовище спростилося. Греція .немовби почала шлях людства спочатку. Це було своєрідним новим народженням людського суспільства після високого піднесення азійських країн, які рано досягли свого обрію. Шлях розвитку цих культур наче припинився, що характерно для деспотичних режимів, і дальший загальнолюдський розвиток не міг бути продовженням тієї самої лінії, він мав початися десь знизу. В умовах більш розвинутого міжнародного середовища грецька первісність, ставши на фундамент, закладений найдавнішими цивілізаціями, розчинила браму майбутнього. Грецька культура принесла з собою вищу форму громадської самодіяльності общин, гармонію природи й суспільства і, звичайно, тонке відчуття прекрасного.
Грецька культура сприймалась у наступні століття як історичне диво. Вона створила, крім усього іншого, таку силу-силенну понять і термінів (у політиці, науці, мистецтві), що дослідник Якоб Бургхарт мав підстави сказати: "Ми бачимо очима греків і розмовляємо їхніми зворотами мови".
Хоча грецький поліс і грецьке мистецтво залишили у численних своїх витворах неперевершені взірці і стали прекрасним дитинством людства, не будемо забувати, що життя античного світу мало й досить жорстокості. Кровожерливими були звичаї, насамперед культові. Так, перед битвою при Саламіні головнокомандуючий афінським флотом Фемістокл власними руками задушив трьох прекрасних юнаків, персидських бранців, принесених у жертву Діонісу. Пісні Гомера містять описи страхітливо кривавих сцен.
Гомера греки вважали автором цілого ряду творів. Крім "Іліади" та "Одіссеї", за ним значилися "гомерівські гімни", "гомерівські епіграми", "Війна мишей і жаб", ряд поем, які згодом почали називати "кіклічними". Не тільки конкретне авторство, а й сама біографія Гомера не з'ясовані. Проте весь античний світ вірив у реальність особи цього сліпого поета.
Учені XIX-XX ст. здебільшого припускають, що окремі пісні або частини поем Гомера тривалий час жили в усній традиції спеціалістів-співців - аедів, гомеридів, рапсодів. Спочатку вони імпровізували, а потім наставав момент, коли пісня досягала такої форми, що ставала незмінною і передавалася з покоління у покоління, щоб зберегти для нащадків "діла минулих днів". Такому закріпленню
Loading...

 
 

Цікаве