WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культура класичного арабського Сходу - Реферат

Культура класичного арабського Сходу - Реферат

розпорядження), з одного боку, регулювали суспільні ("людські") відносини, а з іншого боку - визначали відносини мусульман з Аллахом (ібадат). Введення в шаріат божественного проведіння і релігійно-морального початку знайшло своє відображення у своєрідності правосприйняття, а також у оцінці правомірності поводження. Так, тісний зв'язок права з теологією ісламу знайшов своє вираження у встановленні в шаріаті п'яти видів дій мусульманина, яким надано рівною мірою правовий і морально-релігійний зміст:
- обов'язкові,
- рекомендовані,
- дозвільні,
- попереджувальні, але такі, які не несуть за собою покарань;
- заборонені і такі, які належать до покарання.
Визнання божественного призначення в шаріаті з неминучістю породило і велику значимість питання про рамки волі мусульманина. Релігійно-філософські школи, що сперечалися з цього приводу, зайняли різну позицію. Так, одна з цих шкіл (джабаріти) узагалі заперечувала вільності людини .
Норми, що містять також обов'язки, визначають усе життя правовірного мусульманина (щоденна молитва, дотримання посту і правил поховання і т.д.). Не випадковою особливістю норм, що складають шаріат, є те, що вони застосовуються тільки до мусульман і у відносинах між мусульманами. Ранньому ісламу і шаріату були притаманні норми, що були встановлені ще до общинного ладу, вони містять елементи колективізму, милосердя, турботи про калік. Але в шаріаті знайшли своє відображення й поняття про безсилля людини перед богом, про споглядальність і покірність. У Корані особливо підкреслювалася необхідність для мусульманина виявляти терпіння і смиренність. Також у шаріаті закріплювався обов'язок мусульманина підкорятися халіфу і державній владі.
Як конфесійне право шаріат відрізнявся від канонічного права в країнах Європи в тому відношенні, що він регулював не чітко окреслені сфери суспільного і церковного життя, а виступав у якості всеохоплюючої і всеосяжної нормативної системи, що затвердилася в цілому ряді країн Азії й Африки. Згодом норми шаріату вийшли далеко за межі Ближнього і Середнього Сходу, поширили свою дію на Середню Азію і частину Закавказзя, на Північну, частково Східну і Західну Африку, на ряд країн Південно-Східної Азії.
Проте політика арабського Сходу була не цілком підпорядкована законам шаріату. Часті завойовницькі війни, які проголошували священними, щоб заохочувати воїнів (які, загинувши на священній війні, одразу потрапляли до раю) були не тільки і не стільки пов"язаними з релігією, скільки звичайними загарбницькими війнами під релігійними гаслами. Зрештою, це характерно не лише для ісламу. Хоча, повинен зазначити, що іслам був менш агресивним, ніж християнство. Адже Північна та Південна Америки, Австралія, численні острови були завойовані саме європейцями, а не арабами. Виглядає на те, що зовнішня непривабливість ісламу, з точки зору сьогодення, лише оболонка, що приховує цікавий, самобутній та самодостатній світ арабської культури.
Арабо-мусульманська філософія
Арабська філософія як одна з форм суспільної свідомості довгий час була тісно пов"язана з богослов"ям. З розвитком природничих і прикладних наук в ній почали зароджуватись різноманітні течії: матеріалістична і навіть, атеїстична. Першими, хто відходив від традиційного розуміння ісламу, були мутазиліти, які виступали проти догмату про приреченість і прагнули обгрунтувати релігійні догмати з точки зору розуму, виходячи з філософських положень деяких античних авторів. Разом з тим знайомство з творами Арістотеля, Платона та інших сприяло відходу арабської філософії від традиційної догматики богослов"я.
Підкреслюючи важливість точних наук і природознавства, аль-Кінді (800-879рр.) критикував Коран і поклав початок використанню філософії Арістотеля для створення власних філософських систем.
Видатний арабський мислитель Ібн-Рошд (Авероес;1126-1198) розвинув матеріалістичну тенденцію у філософії Арістотеля, відстоював думку про вічність світу, незнищуваність матерії та її руху, про смертність людської душі, заперечував можливість створення богом світу з нічого і т.п.
Ібн-Баджжа (Авенпаце; п.1138) стверджував значення розуму, підкреслюючи, що моральне, духовне вдосконалення проходить через наукове пізнання, і проповідував ідею створення ідеальної держави, в якій людина матиме всі можливості для вільного і всебічного розвитку.
Значний вплив на розвиток арабської філософії справила творчість таджицького мислителя ібні Сіно Абуалі (Авіценна).
У Багдаді протягом тривалого часу жив Абу-ль-Атахія (748-825рр.), поет, котрий винайшов жанр "зухдійят" - філософської лірики, віршів, якими він викривав хиби свого часу, пророкував земним володарям невідворотну відплату за скоєне ними зло.
Середньовічна філософська лірика досягла вершин досконалості у творах сліпого сирійця Абу-ль-Ала аль-Маарі (973-1057 рр.). Будучи універсально на ті часи освіченим, звіряючи власне життя з високими моральними вимогами, аль-Маарі звертається до сенсожиттєвої проблематики, розкриває реальні суперечності людського буття, показує шляхи вдосконалення природи людини в світі, в якому править несправедливість, шануються людські пороки. Мереживо думок майстерно втілено у своєрідній "атомарній" структурі арабомовних поезій, де кожен атом - бейт - мов чудова перлина з іскристого намиста.
Омар Хайям (бл.1048-бл.1123 рр.) один з найвидатніших учених свого часу, філософ, математик, астроном, поліглот. Хайям, автор кількох сотень рубаї - маленьких поем з філософським підтекстом, що лише в чотирьох рядках дають прекрасний синтез сміливої думки і високого почуття. Загадка життя і смерті, сенс земного існування, щастя людське - ось ті проблеми, до яких з гуманістичних позицій звертається Хайям.
Джалаледдін Румі (1207-1273 рр.) і його творчість пов"язані з традицією, що виникла в халіфаті Аббасидів у ІХ ст., - суфізмом. Суфізм - це містична течія ісламу, яка проповідувала аскетичний спосіб життя та інтуїтивне пізнання бога. Доктрина суфіїв грунтувалася на ідеях зороастризму, пантеїзму, неоплатонізму і містиці кабали. Від зороастризму суфізм взяв ідею протиставлення добра і зла як космічних сил, що своєю боротьбою визначають зміст історичного процесу. Від неоплатонізму була запозичена ідея еманації божества. Містична течія кабала дає суфізму віру в можливість за допомогою особливих ритуалів втручатися в пантеїстично потрактований божественно-космічний процес. Суфії розглядали світ як породжений Абсолютом завдяки еманації. Метою життя людини ставало повне розчинення в божестві.
Творчість діячів арабської філософії сприяла розвитку філософської думки народів Європи.
Наука арабського Сходу
Арабська наука на початку своєї історії розвивалась під впливом старогрецької науки і під впливом та взаємодії з сучасною їй високорозвиненою наукою народів Середньої Азії, Закавказзя, Індії, Персії, Єгипту, Сирії. Дальший розвиток арабської наукизумовлювався потребами виробництва і військової справи, якій арабські завойовники надавали великого значення.
Арабська наука, як і арабська культура взагалі,
Loading...

 
 

Цікаве