WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культура середньовічного суспільства Київської Русі від язичництва до християнства - Реферат

Культура середньовічного суспільства Київської Русі від язичництва до християнства - Реферат

ключі, замки, сокири, наповнений кістками тварин казан), довгі ритуальні ножи, елементи одягу, пикраси, монети, численні зливки кольорових металів - рештки розплавлених у вогні речей. Уногах небіжчиків лежали забиті бики і коні. Б.О. Рибаков інтерпретував Чорну Могилу як захоронення князя місцевої династії.
Що стосується шляху досягнення іншого світу, а також його місцеперебування за уявленнями середньовічних слов'ян, слід зауважити, що інформація щодо цього в наявних писемних джерелах відсутня. Тому слід брати до уваги найбільш загальні вірування давніх індоєвропейців, до яких належало і східноєвропейське слов'янство.
У більшості індоєвропейських народів Космос був упорядкования і систематизований у вигляді трьох просторово-часових пластів: нижнього (підземний світ), середнього (земний) і горішнього (небесний). Це так звана "концепція світового дерева". У східних слов'ян така модель досить підтверджується композицією Збруцького ідола.
Ведучи мову про тричленний поділ Космосу, слід враховувати, що в міфології чітко простежується циклічна структура часу, коли все йде по заведеному, раз і назавжди встановленому колу. Тому, кожен об'єкт, перебуваючи в одному зі вказаних "світів", через певний час переміщувався до іншого. Це положення важливе тим, що під час обряду кремації можна уявляти лише один початковий напрямок переміщення померлого в прсторі - разом із димом угору, до "небесного світу". Та й згодом, коли вже ховали за обрядом інгумації, душа відлітала "на небо".
Підтвердженням цього є один із міфів Давньої греціії про Геракла, якого боги з поховального вогнища на хмарі під гуркотіння грому віднесли на Олімп.
Отже, прадавні уявлення слов'ян, у яких був присутній увесь міфологічний світ землеробів східної Європи в купі з відголосками уявлень, ще даніших часів, нічим не відрізнялися од світоляду сусідніх народів.
Але в суспільстві обов'язково мали бути особи, які досконало знали всі обряди і звичаї, стежили за неухильним дотрмиманням прадідівських канонів, а також доповнювали традиції новими реаліями. Такі люди були й на Русі, їх називали волхвами, чаклунами, відунами.
Найдавніше літописне повідомлення про нихдатується 912 р. і міститься в повісті про смерть Олега. Йдеться в ній про чаклуна, який віщував князю Олегу смерть від власного коня.
Про існування волхвів в останні століття I тисячоліття н.е. свідчать також окремі поховальні комплекси, виявлені в різні роки на могильниках сучасних українських земель. Це так звані "скорочені поховання" в яких померлого було покладено на бік з підігнути ногами. Таких поховань не багато, але вони все-таки присутні на деякому числі могильників.
Такий звичай захоронення пояснюють етнографічні матеріали ХІХ-ХХ ст., в яких відбиті традиції давнішніх часів. Згідно з ними одну групу населення, дуже нечислену, ховали в мішках, підрізаючи або м'язи ступні щоб "померлий не ставав із домовини". Це були чаклуни, попередниками яких у довньоруські часи саме були волхви. На зламі І-ІІ тисячоліть, як і в пізніші століття люди бажали убезпечити своє існування від посиертних витівок з язичницьких жерців та чаклунів через зв'язування їх мотузками, обгортання саваном тощо, внаслідок чого із'являлось скорчене положення кістяка.
На чолі пантеону поставлено Перуна - володаря грому і блискавок, покровителя великого князя та його єдиновладдя. Перун був грізним божеством. Але водночас це був і мудрий бог, адже його зображали сивою головою та золотими вусами. Н апосаді "першого сере перших" він змінив Рода. Згодом його не порубали, як інших ідолів, а під наглядом та в супроводі князівських слуг спустили до Дніпра й сплавили за межі держави.
Другим богом пантеону був Хорс. Окремі давні дослідники вважали, що це бог сонца і тепла. Наступний Даждьбог - одне з головним божеств язичницької Русі. Під цим ім'ям обожнювалося сонце, яке згідно з віруваннями наших предків, давало життя, живило все наше середовище.
Антиподом Даждьбогу був в пантеоні 980 р. Стрибог - бог, який знищує добро. В ньому ще уособлювалися холод, непогода. Наступним богом вважався Сімаргл, образ якого трактується як охоронця зерна і посівів.
Єдиною представницею жіночої статті в цьому поважному зібранні богів була Мокош. Вона вважалася заступницею дому, родинного вогнища, покровителькою ткацтва, прядіння, вишивання та інших жіночих занять.
Сьогодні можна з певністю стверджувати відбір до пантеону 980 року був цілеспрямованний і продуманний. Всі шестеро богів символізували основні аспекти економічного, політичного та військового зверхництва соціальної верхівки Київської держави .
Визначний політичний діяч Київської Русі великий князь Володимир Святославович релігійною язичницькою реформою 980 року хотів спертися на авторитет окремих богів з різних куточків Східної Європи під час феодалізації підлеглих йому земель. Це засвідчує картографування знахідок амулетів-оберегів, що ототожнювалися з певними божествами, найбільш шановними в конкретних місцевостях. Так, символи Перуна частіше зафіксовані на археологічних пам'ятках Правобережжя Дніпра, а "сонячні" та "місячні" символи - на Лівобережжі.
Зміна функцій божеств окремих племінних угрупувань східних слов'ян має численні аналогії в багатьох народів світу на етапі переходу до цивілізації. Наведені матеріали цілком вписують релігію Київської Русі кінця І тисячоліття н.е. до політеїзму - найбільш уставленої, майже повсюдної форми релігійно-міфологічних систем, що відповідала структурі давніх держав. Хоча поступово в усіх політеїстичних релігіях виокремлювалася фігура верховного, головного божества: у греків - Зевса, у римлян - Юпітера, у вавілонян - Мардука, у японців - Аматерасу, - зверхність одного бога майже ніде не спричинялася до зневаження всього сонму великих і малів богів. З перетворенням племінних богів на великі божества державного культу лише змінюються їхні функції. Відтепер боги охороняють недоторканість держави, захищяють її внутрішній устрій, освячують владу царя: цар - улюблений син богів або головного бога, їхній помазанець.
Як і скрізь у світі, язичнцтво східних слов'ян віднайшло своє місце в новому історичному середовищі.
Поширення християнства на території Східної Європи
і причини його розповсюдження.
Паралельно з розвитком східнослов'янського язичництва на території східної Європи поступово розвивалася християнська віра.В першій половині І тисячоліття н.е. можна визначити дві місцевості в яких історики і археологи вбачали її поширення - це Кримський півострів, де мешкало змішане грецьке й автохтонне населення.
Вже на зламі двох останніх століть середньовічний Корсунь (околиці суасного севастополя) вважався в історіографії центром проникненнянової релігії на східноєвропейській землі, сполучною ланкою (Константинополь-Корсунь-Київ) між Візантійською імперією та Київською Руссю в часи християнізації останньої наприкінці І тисячоліття н.е.
Для підтвердження помітної ролі корсуня в християнізації східонєвропейського населення використовувалася легенда про діяльність у цьому місті Климента - третього спадкоємця апостола Петра на єпископській кафедрі Риму. Створення першого єпископства в Крсуні датується періодом гонінь на християн за
Loading...

 
 

Цікаве