WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Давньогрецька культура - Реферат

Давньогрецька культура - Реферат

троянського царя Пріама Паріс наніс спартанському цареві Менелаю: Паріс викрав у нього дружину - прекрасну Єлену. За закликом Менелая та його могутнього брата, царя "рясно-златих" Мікен, Агамемнона, греки-ахейці і виступили проти Трої. А втім, відповідно до міфу, коріння війни було глибшим: незгода між ахейцями та троянцями була лише земним завершенням сварки між богами. Не запрошена на бенкетбогів богиня ворожнечі Ерида з'явилася на ньому і у розпалі свята кинула на стіл яблуко з написом "найчарівншіій". Між трьома богинями: Герою, Афіною і Афро-дітою спалахнула суперечка через цей подарунок. Зевс доручив розсудити його цінителю жіночої краси Парісу. Яблуко дісталося Афродіті, яка стала покровителькою Паріса і Трої. А принижені Гера й Афіна встали на бік греків-ахейців.
Відзначимо один суттєвий штрих: створюючи поему у рамках Троянської війни, Гомер зображує протистояння двох героїв - Ахіллеса та Гектора. Не приховуючи свій еллінський патріотизм, Гомер все ж таки віддає перевагу герою з ворожого табору - Гектору. Гектор - улюблене дитя Гомера, це символ людського благородства. Ахіллес знаходить задоволення у війні, Гектор же її ненавидить. Протиставлення героїв - це не тільки зіткнення людських темпе-раментів, а й двох стадій еволюції людства. Велич Ахіллеса висвітлюється від-блисками пожежі приреченого світу - ахейського світу пограбунків та війн.
Гектор - провісник світу міст, людських колективів, що відстоюють свою землю і своє право.
Мить смерті - це й мить боротьби. Останній заклик Гектора - це заклик людини, яка породжує більш досконале людство, він звертає його до "людей майбутнього".
Перемога ахейців у Троянській війні була певним підсумком і провіс-ником лих. У кінці XIII ст. до н. е. племенний світ північнобалкансько-го регіону залучився до руху. Виникло багато варварських племен, до яких належали як народи, що розмовляли на діалекті грецької мови - дорійців, так і народності негрецького походження - фрако-іллірійського. Це була трагедія. Господарству мікенських держав було завдано невиправних збитків. Стрімко занепадали ремесло та торгівля, різко скорочувалася чисельність населення. Дорійці знищили правлячу верхівку палацових держав, мікенську культуру було зруйновано. Проте слід зазначити, що окремі острівці мікенської культури впереміш із знову заснованими поселеннями дорійців продовжували існувати до кінця XII ст. до н. е. Настає доба так званих "темних століть".
Для матеріальної культури Греції субмікенської доби (XII- IX ст. до н. е.) притаманні прояви поступової варваризації, аграрного анабіозу суспільства. Мистецтво "відгукнулося" появою у XI-Х ст. "протогеометричного" стилю та в ІХ-УІП ст. до н. е. "школи геометричного вазопису" (так звані дипілонські амфори та кратери).
Грецька культура з XII ст. і аж до кінця VIII ст. до н. е. розвивалася в цілому в одному темпі з культурами варварської периферії. Перші ознаки самостійності й оригінальності з'являються до УН ст. Справжній тріумф античного стилю відбувся у VI ст. до н.е. у вигляді монументальної скульптури "куросів" та "кор", у розписі античних чорнофі-гурних ваз. Шлях цей був надзвичайно складним й унікальним. Практично одночасно з цими подіями естетичної революції у Греції подібні явища, але зовсім іншого плану, розгорнулися у степовій і лісостеповій зонах Євразії. Від Ілірії та Подніпров я до Південного Сибіру формується мистецтво "звіриного стилю". Це пряма антитеза класичному грецькому мистецтву. Історичні шляхи античної культури та варварських суспільств Євразії розходяться. У давньогрецькій культурі цього часу перемагають раціоналізм та рефлекторність. "Звіриний стиль" був породженням "первісного гілозоїзму", тобто загального одухотворення світу і безперервних взаємоперетворень його форм.
Наступні етапи давньогрецької культури датуються так:
" архаїчний період - VII-VI ст. до н. е.;
" класичний період- V- до останньої третини IV ст. до н. е.;
" елліністичний період - остання третина IV ст.-І ст. до н. е.
Архаїчний період. Знаменує остаточну перемогу людського начала, зник жах перед Звірем.
Людина, у всій своїй складності і непередбачуваності, стає героєм поезії і театру. Лірика і театр переповнені людськими пристрастями.
Давньогрецька культура подарувала нащадкам системи віршованих форм. Гомер та Гесіод писали уповільненим помірним шестистопником (гекзаметр) і виконувалися ці вірші під звуки флейти, а епічні - під звуки ліри (звідси - лірика), але вже двох- чи трискладовим столом. Арзилох почав використовувати хорей та ямб. Інший характер мала творчість поетеси Сафо (Сапфо) з острова Лесбос, її вірші - це поезія взаємного кохання, уклін культурі Афродіти. Сафо очолювала общину дівчат, "будинок служниць муз", школу жіночих божеств ко-хання. краси і культури. Тут складається ідеал жіночої краси та вміння жити у шлюбі. Кінцева мета всього - досягнення краси. Обличчя жінки повинно бути осяяним мерехтливим світлом, її очі - переповнені чарівності, похіть збуджує бажання. Поетична культура, яку Сафо прищеплювала своїми строфами та яку поширював хор дівчат, у Стародавній Греції мала назву "еротика" і була культу-рою кохання.
Найважливішим досягненням цього періоду у давньогрецькій культурі були виникнення театру і, відповідно, поява трагедії. Культ бога Діоніса та свята на його честь - діонісіГ, пісні козлоногих супутників Діоніса - сатирів, майданчик для перевдягання акторів, суена для хору-оркестру - все це атрибути великого відкриття. Феномен давньогрецької трагедії криється у "відкритті свідомості".
Трагедія - це видовище свідомості і свідомість як видовище. Героїзм трагічного героя - героїзм надзвичайної свідомості. Це пробудження від міфу. Це битва за людську справедливість. Боротьба трагічного героя проти долі була відображенням соціальних потрясінь VII-V ст. до н. е. за політичну рівність і справедливість. Трагедії Есхіла готували грунт для демократичних перетворень в Афінах, були провісниками "золотого століття" Перікла.
Вільні люди античних міст безумовно розуміли те, що їхня країна має досить високий рівень духовної культури. У еллінів було поширене уявлення про особливий дарунок, яким божественне провидіння наділило їх. Ці уявлення втілилися у сказання про титана Прометея (дослівно означає "провидець"), який врятував людство від жалюгідного життя і взагалі від загибелі.
У трагедії Есхіла "Прометей прикутий" титан розповідає про заслуги перед людством. Факел Прометея символізує велике значення творчого пориву, без якого людина не була 6 людиною.
Раціоналізм та творчий порив еллінів привели до рішучого
Loading...

 
 

Цікаве