WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Зарубіжна й українська культура в другій половині 60-80-х років - Реферат

Зарубіжна й українська культура в другій половині 60-80-х років - Реферат

з тоталітаризмом. Борючись насамперед за мистецтво Великого Стилю, очищення від усього випадкового, український театр звертався до культурної спадщини минулого, кращих зразків зарубіжного мистецтва, здійснював пошуки ви-сокохудожніх засобів їх відтворення. І це сприяло примноженню таких характерних його рис, якнародність, демократизм, музичність.
Музика. Невід'ємною складовою театру, що доповнювала його психологічну дію, чіткіше окреслювала людські характери, надавала усьому дворові національного колориту, було українське музичне мистецтво. Його розвиток у другій половині 60-80-х років характеризується вдосконаленням усіх жанрів, створенням нових опер, оперет, балетів, симфоній та пісень.
Значної популярності у глядачів набули опери "Милана" і "Ярослав Мудрий" Г. Майбороди, "Заграва" А. Кос-Анатольського, "Лісова пісня" та "У неділю рано зілля копала" В. Кирейка, "Назар Стодоля" К. Данькевича, балети "Чіпполіно" К. Хачатуряна, "Ольга" Є. Станковича, "Либідь" В. Гомоляки.
Справжнього розквіту досягла українська виконавча культура. Видатними майстрами оперного співу стали Д. Гнатюк, Є. Мірошниченко, А. Солов'яненко, М. Стеф'юк; балету - В. Калиновджа, В. Ковтун, Т. Таякіна; диригентського мистецтва - С. Турчак. Його по праву називали яскравою зіркою в історії українського виконавського мистецтва. Саме він вперше вивів українську оперу на європейський рівень. За його наполяганням у 1982 р. на фестивалі у німецькому місті Вісбаден прозвучала наша національна перлина "Тарас Бульба" М. Лисенка. І це був справжній тріумф - насамперед тріумф Турчака-диригента, а також творчого колективу Київського театру опери та балету, нині Національного академічного театру опери та балету України Імені Т.Г.Шевченка, всього українського мистецтва. Диригентська майстерність Маестро високо оцінена в Англії, Японії, Франції, Угорщині, Болгарії та в інших країнах. Не випадково світова критика порівнювала його з К. Аббадо та Г. фон Караяном.
Створення в 60-х роках ряду камерних оркестрів стимулювало роботу композиторів над камерно-інструментальними творами. З'являються нові цікаві симфонії для камерного оркестру В. Губаренка, Л. Дичко, Ю. Гщенка, шість п'єс В. Бібика, чотири паотити М. Скорика, мелодійні оперети В. Лукашова, О. Сандлера та ін. Твори А. Штогаренка, Г. Майбороди, М. Скорика, В. Кирейка, Г. Ляшенка увійшли до репертуарів художніх колективів Франції, Англії, США, Канади та інших країн. Серед виконавців-інструменталістів високою майстерністю й Індивідуальністю, самобутністю виділяються піаністи М. Крушельницька, Р. Лисенко, М. Сук; скрипалі Б. Которович, О. Криса, О. Пархоменко; віолончелісти М. Чайковська, В. Червов; баяніст М. Ризоль.
До мистецьких здобутків цього часу належать українські пісня й танок, їх на професійному рівні доносили до людей Український народний хор імені Г. Верьовки, Заслужений академічний ансамбль танцю України, Капела бандуристів України, Черкаський український народний хор, Закарпатський народний хор, Буковинський ансамбль пісні і танцю, Подільський ансамбль пісні і танцю "Льонок" та ін. Для них характерними стали постійне вдосконалення жанрів, новизна, емоційність і майстерність виконання. Разом з щирою українською піснею і запальним танком ці колективи дарували своїм шанувальникам бадьорий оптимістичний настрій, вкрай необхідний у ті нелегкі для України часи.
До скарбниці українських пісень увійшли твори композиторів П. Майбороди, О. Білаша, І. Шамо, К. Домінчена. Помітний слід у музичній творчості залишив молодий композитор В. Івасюк, зоря таланту якого зійшла на співучій Буковині. Про нього справедливо говорять, що він дав крила українській естрадній пісні, вивів її з провінційних закамарків на світові обрії, надав їй мистецьку гідність. І дійсно, "Червона рута", "Водограй", "Я піду в далекі гори" В. Івасюка повсюдно залунали далеко за межами України, стали кращими піснями року. Своєю геніальною творчістю вони піднімали національний дух українського народу, спростовували гонорово-невіглаські твердження про його меншовартісність.
Горда, волелюбна та співуча буковинська земля дала ще одного лицаря пісні - П. Дворського.
За радянської влади творчість цієї людини замовчувалась. Не подобалися владі назви його пісень - "Буковинське танго", "Рідна мова", "Мама Марія". Тому нелегким і довгим був шлях Дворського до успіху і загального визнання. Він залишався чесною, скромною та порядною людиною. І лише недавно йому присвоєно звання народного артиста, але для багатьох шанувальників справжнього таланту він давно уже став народним співаком та композитором. Його пісні "Яремчанський водоспад", "Повернення додому", "Товариство моє" завоювали великий успіх у широкої аудиторії слухачів. Якими мудрими словами звертається він до громадян України:
Товариство моє!
Вже той час настає,
Коли треба зібратися
в коло
І сказати усім,
що будуємо дім,
Де неволі не буде ніколи!
Вже тепер не дано
одягнути ярмо
На великий народ України!
В нас єдина мета -
Україна свята
Нездоланна ніким і ніколи!
Новітня хвиля національно-визвольного руху кінця 80-х років відтворена і в пісенній творчості С.Ротару, М.Гнатюка, В.Зінкевича, Н.Яремчука, вокального тріо Мареничів, квартету "Явір", ансамблю
"Смерічка". В їх репертуарі значне місце займають патріотичні пісні, назви яких кидали декого в холодний піт у часи, не такі вже й далекі. Любов і шану до української народної пісні - невичерпної криниці мудрості прищеплюють також Н. Матвієнко, Р. Кириченко.
Усе це сприяло піднесенню українського музичного мистецтва на рівень високого професіоналізму, який визнається фахівцями багатьох країн світу.
Кіномистецтво. Невід'ємною частиною культури стало кіномистецтво. У другій половині 60-80-х років на екрани виходили нові фільми, які прихильно зустрічали глядачі. Саме в цей час відбувалось відродження українського поетичного кіномистецтва, засновником якого був О. Довженко. Це був чи не найпотужніший напрям в умовах застою та репресій відновлення українського національного духу й української самосвідомості.
Широке визнання громадськості отримав, зокрема, фільм "Тіні забутих предків" (1965) за однойменним твором М. Коцюбинського, одного з велетнів українського кіно С. Параджанова, геніального сина вірменської землі, для якого Україна стала другою батьківщиною. Цей кіношедевр про життя гуцулів тріумфально йшов по всьому світу, здобув славу Україні й тоді, коли С. Параджанов, морально понівечений, сидів у тюрмі. На Міжнародному кінофестивалі в Аргентині кінострічка була удостоєна другої премії "Південний хрест". А Параджанов мріяв також зробити фільм "Intermezzo", знову ж таки за новелою М. Коцюбинського. Проте не вдалося. Після його арешту лінію поетичного кіно - імпресіоністичного кінозмалювання реалій життя - продовжив кінорежисер Ю. Іллєнко в стрічках "Білий птах з чорною ознакою" і "Вавилон XX". Перший фільм на VII Міжнародному
Loading...

 
 

Цікаве