WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → XIX сторіччя в історії світової культури - Курсова робота

XIX сторіччя в історії світової культури - Курсова робота

С.В.Рахманінов, чия творчість спиралася на романтичні традиції, був ровесником А.Шенберга, родоначальника атональної музики.
Театр. У XIX ст. народився якісно новий драматичний театр. Вільна конкуренція буржуазного суспільства покликала до життя численні приватні театри, столичні і провінційні, які орієнтувалися на масового глядача. Такими були паризькі "театри бульварів", "малі" театри Великого Лондона. Багато з них розорялися, але окремі ставали центрами демократичної театральної культури.
З утвердженням романтизму в репертуарі театрів сталися корінні зміни. П'єси В.Гюго, О.Дюма, П.Меріме у Франції, Л.Тіка в Німеччині, Дж.Байрона і П.Шеллі в Англії брали гору над традиційним репертуаром класицизму. Крім того, нарівні з постановками нових романтичних п'єс зіграло свою роль і переосмислення в романтичному дусі п'єс В.Шекспіра, Ф.Шіллера та І.В.Гете.
Романтичний театр надзвичайнозбільшив силу впливу на глядача, в чому була величезна заслуга цілого покоління чудових акторів. Вони принесли на сцену вільну мову замість пануючої раніше мелодекламації, схвильований виразний жест замість статичних поз. У Франції блискуче виступали Марк Дорваль, Фредерік Леметр і Еліза Рашель. Вражаючою життєвістю і реалізмом відзначалася гра легендарної Сари Бернар. У Лондоні на сцені володарював Едмунд Кін - актор, в мистецтві якого відчувалася глибока духовна близькість з Байроном. Серед його сценічних робіт найбільша слава випала на його романтичне трактування образів Гамлета і Отелло. Кін був легендою за життя, легендою стала і його смерть на сцені.
Однак поступово головною фігурою в театрі стає не актор, навіть найгеніальніший, а режисер, який створював художньо цілісні твори на сцені. Він повинен був не тільки відпрацьовувати мізансцени з акторами, але й співпрацювати з музикантами і художниками-оформлювачами. З таких режисерів в той час виділявся Людвіг Кронек зі знаменитого німецького Мейнінгенського театру. У своїх постановках він прагнув до ансамблевості у постановці п'єс, тобто єдності, узгодженості акторської гри, історичної правдивості декорацій, ретельної продуманості світлових і звукових ефектів. Особливо жвавими і різноманітними були у нього масові сцени. Театр все більше стає синтетичним видом мистецтва.
Що ж до зачинателя сучасного нам "режисерського" театру, то ним вважається Андре Антуан, який створив у Парижі в 1887 р. "Вільний театр" - власне студійний, напівзакритий, відвідувати який могли лише особи, які купили абонементи на весь сезон. Це дозволяло режисеру обійти цензуру і відкривало більше можливостей для вибору п'єс для театрального репертуару. Він боровся за правдивий показ на сцені сучасного життя. Найповніше нові принципи в театральному мистецтві втілилися у творчості створеного в Росії в 1898 р. Московського художнього театру - дітища К.С.Станіславського, В.І.Немировича-Данченка, А.П.Чехова, О.М.Горького і цілої плеяди прекрасних акторів.
Кіно. У XIX ст. в Європі, у Франції, народився новий вид мистецтва, який стрімко завойовував собі наймасовішу глядацьку аудиторію, - мистецтво кіно. Кіно - дитя часу, яке поєднувало в собі науково-технічний прогрес з творчими пошуками діячів мистецтва. Винахід в 1859 р. Л.Даггером фотографії, геніальна здогадка братів Огюста і Луї Люм'єрів, які з'єднали фотографічну плівку з проекційним ліхтарем, привели в 1895 р. до появи кіно. Незалежно від них механік Одеського університету Й.А.Тимченко на два роки раніше створює кінетоскоп і 9 січня 1894 р. на ІХ з'їзді російських природодослідників і лікарів, що відбувався у Москві, здійснює за його допомогою перший у світі кіносеанс (глядачі побачили на екрані кавалеристів та метальників списів у русі). Попри те, що учасники з'їзду гідно оцінили винахід і передали його до Політехнічного музею у Москві, офіційні кола досить прохолодно поставилися до "живої фотографії", яку винайшов геніальний український винахідник. Відома заява Миколи ІІ з цього приводу: "Все це нісенітниці, жодного значення таким дрібницям надавати не варто…".
28 грудня 1895 р. в Парижі на бульварі Капуцинів у приміщенні "Гранд кафе" було організовано перший у світі публічний кіносеанс. Глядачі столиці Франції побачили свій перший фільм - вихід робітників з фабрики. Саме цю подію прийнято вважати датою народження кінематографа. Розробивши свій оригінальний пристрій, фірма "Люм'єр" швидко поставила справу кіно "на потік". Дві з перших кінокартин "Прибуття поїзда" і "Политий поливальщик" настільки приголомшили людей, що вже через декілька тижнів апарат і фільми Люм'єрів з'явилися і публічно демонструвалися у Римі, Відні, Берліні, Москві, Петербурзі, а також в Одесі, а потім потрапили до Єгипту, Австралії, США. У всіх країнах світу з'явилися сінематографи, ілюзіони, кінотеатри, а через рік-два в більшості європейських країн починають знімати власні фільми. Але як вид мистецтва кіно все ж належить ХХ ст.
* * *
Здобутки XIX ст. у всіх сферах культури виявилися колосальними. Цей період вражаючий за гармонійністю розвитку і величезними результатами творчої діяльності людини у найрізноманітніших сферах. Тенденції, закладені епохою Відродження, досягли зрілості, і люди в повному обсязі відчули їх наслідки.
У всій складності і, як тоді здавалося, повноті склалася наукова картина світу.
Змінилося становище науки в суспільстві, її досягнення стали прямо й усвідомлено впливати на рівень виробництва, всього життя. У масову, а в найбільш розвинених країнах загальну перетворилася письменність.
Регулярними стають міжнародні наукові, літературні, художні контакти, тим самим закладаються основи світової науки, світового мистецтва.
В художню творчість прийшли величезна стильова, жанрова різноманітність. Причому всіх великих майстрів при їх яскравій індивідуальності об'єднувало усвідомлення неповторної цінності людської особистості. Виправдалася пророча думка Стендаля: "XIX сторіччя буде відрізнятися від попередніх віків точним і полум'яним зображенням людського серця".
У надрах культури XIX ст. почалися принципово нові наукові відкриття, були розроблені філософські системи, висунені соціальні теорії, зародилися художні явища, які визначать характер вже наступної епохи.
Світлі гасла свободи, рівності і братерства, проголошені Французькою революцією на початку епохи, успіхи в розвитку культури, які множилися з кожним роком, породжували надії на швидке розв'язання людством всіх соціальних, політичних проблем. Однак цього не сталося, і на рубежі XIX-XX ст. серед творчої, наукової інтелігенції стали переважати похмурі, песимістичні і радикальні революційні настрої. Можна пригадати слова героїні видатного французького письменника XIX ст. Гі де Мопассана, які завершують один з його програмних творів: "Ось бачите, яке воно - життя: не таке гарне, та й не так вже й погане, як думається".
Loading...

 
 

Цікаве