WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Зарубіжна й українська культура в другій половині 60-80-их років - Реферат

Зарубіжна й українська культура в другій половині 60-80-их років - Реферат

України.
На початку 70-х років по всій Україні прокотилася нова хвиля обшуків й арештів, що була справжнім погромом опозиційної інтелігенції. Були звинувачені в "антирадянській пропаганді" й заарештовані І. Світличний, Є. Сверстюк, М. Осадчий, І. Гель, І. Калинець. У 1977 р. заарештованописьменника Г. Снігірьова, який в кінці 1978 р. помер від тортур. У 1979 р. загадково загинув під Львовом популярний компози-тор В. Івасюк.
Арешти й переслідування українських патріотів продовжувались у наступні роки. У 1980 р. заарештовані й ув'язнені 3. Красівський, О. Гейко-Матусевич, В. Стус, О. Мешко, В. Чорновіл, О. Шевченко, В. Калиниченко; у 1981 р. - І. Кандиба, В. Січко; У 1982 р. - М. Горинь та ін. Внаслідок тяжких табірних умов у 1984-1985 рр. померли в ув'язненні О. Тихий, В. Марченко, Ю. Литвин, В. Стус. Усі вони боролися за правду в літературі і в житті, сповідували чесні погляди, послідовно їх відстоювали, намагаючись бути просто українцями. Навіть у тяжких тюремних умовах вони не втрачали присутності духу, вірили у кращу долю України. В листі до друзів В. Стус писав:
Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що перед вами, судді, не клонюся
в передчутті недовідомих верств.
Піп жив, любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
як в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлим обличчям.
Як син, тобі доземно уклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі
і в смерті з рідним краєм поріднюсь.
І лише з 1987 р. розпочалось деяке послаблення у репресивній системі. Під тиском світових демократичних сил радянська влада починає випускати "дисидентів" на волю, розтягнувши їхнє звільнення до червня 1989 р., четвертого року горбачовської перебудови.
Повернулися до активної творчості у цей же час реабілітовані письменники Л. Костенко, І. Драч, літературні критики І. Дзюба, І. Світличний, Є. Сверстюк, публіцист В. Чорновіл, живописець О. Заливаха. Загартовані в боротьбі з тоталітарним режимом, вони відіграють гідну роль у процесі відродження й оновлення національної літератури і культури.
В обстановці беззаконня, підозри і страху, що насаджувались у суспільстві тоталітарно-бюрократичною системою, значною мірою деформувалися письменницькі таланти. Поряд з творами, в яких порушувалися серйозні соціальне-моральні проблеми, виходило чимало посередніх, що прославляли досягнення "зрілого соціалізму", комуністичну партію та її лідерів.
Література. Незважаючи на важкі умови боротьби за свої права, некомпетентне втручання партії у творчу діяльність, відсутність належних свобод, в Україні жила правдолюбна література, з'явилися високохудожні твори, що поповнили скарбницю світової літератури.
Серед них передусім "Берег любові", "Бригантина", "Циклон", "Твоя зоря", "Перекоп", "Таврія", "Тронка", "Собор" О. Гончара, які неодноразово перевидавалися у багатьох країнах світу. В творчості цього видатного письменника значне місце займають проблеми національного відродження, почуття національної гордості за свою історію, любові до рідної мови, культури, народних традицій тощо.
Новим підходом у висвітленні різних сторін життя сучасного села пройняті романи Ю. Мушкетика "Позиція" і "Рубіж". Ознайомленню нового покоління з справжньою історією та культурою українського народу присвятили свої романи і повісті "Диво", "Роксолана", "Я, Богдан" П. Загребельний, "Манускрипт з вулиці Руської", "Вода з каменю" Р. Іваничук, "Гайдамаки" і "Яса" Ю. Мушкетик, "Гнів Перуна" Р. Іванченко. Захисту українських національних надбань присвятив свою книжку про видатного дослідника Запорозької Січі Д. Яворницького "В пошуках скарбів" М. Шаповал. З новими історико-біографічними творами виступили О. Іваненко, С. Плачинда.
Вільну нецензурну українську поезію не можна уявити без творчості таких здібних молодих поетів, як В. Симоненко і В. Стус, геніальних співців національного визволення. Палкою любов'ю до рідної землі пройняті слова В. Симоненка - поета, який з величезним запізненням став лауреатом Шевченківської премії:
Рідна земле! Мозок мій світліє,
І душа ніжнішою стає,
Як твої сподівання і мрії
У життя вриваються моє.
І живу тобою і для тебе,
Вийшов з тебе, в тебе перейду,
Під твоїм високочолим небом
Гартував я силу молоду.
Помітним явищем у національно-культурному відродженні стали нові збірки віршів Л. Костенко, І. Драча, Р. Лубківського, Д. Павличка, молодих поетів П. Осадчука, І. Римарука. Головний зміст їхніх творів - це палка любов до України, вболівання за долю її народу, оспівування людських почуттів, праці, природи, рідного краю. Для них служити своєму народу було вже не епізодом, а фахом, високим покликанням, честю і прямим моральним обов'язком. Тому не випадково їх філософська поезія проймає душу, хвилює своїм ліризмом і щирістю, захоплює багатогранністю тематики і знаннями історії.
Головні тенденції української драматургії - потяг до сучасної тематики, утвердження боротьби за мир і творчу працю - чітко відбиваються в п'єсах "Планета сподівань", "Дикий Ангел", "Фараони" О. Коломійця, "Веселка", "Сині роси", "Мертвий бог", "Бронзова фаза" М. Зарудного, "У золотій рамі", "Дівоча доля" Л. Дмитерка. Багато з цих життєлюбних творів стали окрасою театрального репертуару не лише України, а й ряду зарубіжних держав.
Велике значення в утворенні національної культури має видання й наукове опрацювання літературної спадщини В. Блакитного, В. Винниченка, М. Куліша, М. Хвильового.
Усе це є конкретним свідченням того, що українські письменники, поети, драматурги, незважаючи на труднощі, своїми творчими здобутками зробили вагомий внесок у світовий літературний процес, сприяли вихованню національної свідомості українського народу.
Театр. У другій половині 60-80-х років, долаючи штучні перепони, й надалі розвивалося театральне життя. У республіці у цей час діяло 87 професійних театрів, об'єднання "Укрконцерт", 25 філармоній, у складі яких було понад 220 художніх колективів, а також 286 народних самодіяльних театрів, їхній репертуар значно поповнився новими творами, оригінальними і переробленими.
Так, великий успіх у глядачів завоювали п'єси "Фауст і смерть" О. Левади, "Планета надій" О. Коломійця, "Хто за? Хто проти?" М. Стельмаха. За участь у цих та інших спектаклях лауреатами Державної премії стали актори О. Голобородько, В. Івченко, Б. Ступка, лауреатами Державної премії України ім. Т. Шевченка - М. Задніпровський, В. Заклунна, Ю. Мажуга, А. Роговцева, М. Рушківський. Це актори широкого творчого діапазону, які наслідували у своїй творчості найвищі досягнення української театральної культури, органічно поєднуючи яскраву театральність з винятковою природністю.
Отже, у творчих здобутках українських театральних митців було чимало позитивного. Проте народжувалося воно не завдяки, а всупереч змісту епохи, в трагедійній боротьбі художника з
Loading...

 
 

Цікаве