WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Проблеми культурного відродження в Україні - Реферат

Проблеми культурного відродження в Україні - Реферат

зникла з активного вжитку навiть у селах, а ставлення населення до проблем нацiонального вiдродження апатичне, а то й вороже внаслiдок полiтичного домiнування "лiвих", що їх пропаганда зазвичай виставляє розпад СРСР як причину економiчної кризи.
6. Крим (Автономна Республiка Крим та мiсто Севастополь - разом 4,9 % населення України) увiйшов до складу України лише 1954 року. В силу iсторичних причин бiльшiсть населення пiвострова, двi третини якого складають етнiчнi росiяни, ставляться до української культури в кращому разi iндиферентно, в гiршому - вiдверто вороже.
Слiд зауважити, що бiльшiсть мiсцевих росiян не є уродженцями Криму, а прибули до нього пiсля другої свiтової вiйни на мiсце депортованих у 1944 роцi кримських татар. Цим пояснюється, зокрема, їхнє вiдверте тяжiння до Росiї - на вiдмiну вiд росiян iнших регiонiв України, якi здебiльшого народилися й виросли тут i вважають Україну своєю батькiвщиною. Значна частка кримських росiян, особливо - в Севастополi, належать до численної та переважно антиукраїнської групи колишнiх вiйськовикiв-пенсiонерiв, що за вислугою рокiв отримували помешкання на курортному пiвднi. Водночас вiдбувається активний процес повернення на пiвострiв кримських татар, якi до 1783 року мали тут свою незалежну державу. Якщо 1989 року в Криму мешкало менше 50 тисяч татар, то сьогоднi - 250 тисяч, що складає близько половини їх чисельностi в межах колишнього Радянського Союзу. Повернення татар пов'язане з надзвичайно болючими соцiальними проблемами (житловою, безробiття тощо), якi вирiшуються сьогоднi виключно обмеженими коштами українського уряду. Натомiсть лiдери кримських татар у переважнiй бiльшостi є вельми лояльними щодо Києва, вбачаючи тут єдиний захист проти гострої ворожостi мiсцевих росiйських нацiоналiстiв.
Різноманітність національних меншин в Україні також впливає на проблеми культурного відродження. За переписом 1989 року українцi складають 72,7% всього населення, i переважають скрiзь, окрiм Криму (тут їх 26,5%). При тому ж переписi 87,7% українцiв назвали своєю рiдною мовою українську (хоча в багатьох випадках це означало родинну традицiю, а не реальну мовну ситуацiю). Другою за чисельнiстю етнiчною групою є росiяни (22,1%), зосередженi переважно в мiстах, особливо Сходу й Пiвдня. Для 98,3% росiян рiдною мовою є росiйська.
Iншими значними етнiчними групами є євреї (0,9% у 1989 роцi, нинi це число зменшилося майже вполовину через iнтенсивну емiграцiю; в Українi мешкають переважно в великих мiстах, протягом останнiх рокiв вiдродили мережу шкiльництва, культурних товариств, преси); бiлоруси (0,9%, у смузi українсько-бiлоруського пограниччя); молдавани й румуни (0,9%, мешкають в Буковинi й на Одещинi); болгари (0,5%, зосередженi на Одещинi, 69,5% назвали рiдною мовою болгарську); поляки (0,4%, реальне число є, очевидно вищим; зосередженi переважно на Житомирщинi й у Львовi, створили розгалужену мережу культурницьких товариств, тiсно взаємодiють з Польщею та Ватиканом). Угорцi, що складають 0,3%, проживають компактною групою в Закарпаттi, практично не пiддалися асимiляцiї (понад 95% назвали рiдною мовою угорську), мають низку культурних iнституцiй.
Права нацiональних меншин в Українi, у тому числi культурнi, застережено нацiональним законодавством про нацiональнi меншини, що мiжнародними експертами визнано як одне з найдемократичнiших у свiтi. За представниками меншин визнано право вiльного розвитку їхнiх мов (викладання в державних школах здiснюється окрiм української також росiйською - по всiй Українi, в школах з росiйською мовою викладання навчається майже 50% всiх учнiв, що зумовлено мовною ситуацiєю, яка успадкованою вiд СРСР; а також польською, румунською, угорською, болгарською, кримсько-татарською та мовою iврит). Справами нацiональних меншин опiкується Мiнiстерство у справах нацiональностей, мiграцiй та культiв.
Соцiологiчнi дослiдження останнiх рокiв показали: соцiально-етнiчний склад населення України є складнiшим вiд того, про який говорять результати перепису. В цiлому населення України приблизно на 94% складається з трьох великих мовно-етнiчних груп: україномовних українцiв (близько 40%), росiйськомовних українцiв (33-34%) та росiйськомовних росiян (21 %). При цьому iснує зумовлена iсторичними причинами поляризацiя вказаних груп мiж пiвнiчним заходом та пiвденним сходом України.
Найнаочнiше цей розподiл виявився в результатах президентських виборiв 1994 року. За Леонiда Кравчука, який виступав пiд гаслом змiцнення нацiональної незалежностi та прiоритетного розвитку української культури, проголосували 12 областей Заходу й Центру України та мiсто Київ. В цих регiонах україномовнi громадяни складають 78%. Ще в двох центральних областях (Полтавська та Кiровоградська), голоси мiж Кравчуком та його опонентом Леонiдом Кучмою, який обстоював посилення iнтеграцiйних процесiв з Росiєю та надання офiцiйного статусу росiйськiй мовi, розподiлилися приблизно порiвну (за невеликої переваги останнього). Натомiсть Л.Кучма беззастережно перемiг в областях Сходу, Пiвдня та Криму, де україномовне населення складає лише 16 % (решта - росiйськомовнi українцi - 48%, росiяни - 30%, iншi меншини - 6%).
Цей розподiл знайшов вiдбиття i в конфесiйнiй ситуацiї в Українi. На Галичину, Волинь та Київщину припадає майже 90% з близько 2500 храмiв Української православної церкви Київського Патрiархату, що проводить богослужiння українською мовою, обстоює українську державнiсть та вiдродження нацiональної культури, а на виборах схилялася до пiдтримки кандидатури Л.Кравчука. Українська греко-католицька церква, що була забороненою в 1946-1987 роках, має тепер близько 3000 храмiв i явно домiнує в Галичинi. Натомiсть Українська православна церква (автономна частина Московського Патрiархату), що цiлком домiнувала в часи СРСР i проводить богослужiння росiйською мовою, обстоює "духовну" єднiсть iз Росiєю, беззастережно домiнує на пiвднi, сходi, в багатьохцентральних областях (близько 5000 храмiв). На президентських виборах УПЦ- МП цiлком пiдтримувала Л.Кучму.
Значнi регiональнi розбiжностi - господарчi, етнiчно-культурнi, полiтичнi, - за тiєї обставини, що кошти, якi видiляються на культуру мiсцевими органами влади, в декiлька разiв перевищують фiнансування з бюджету Мiнкультури України, значно утруднюють здiйснення єдиної державної культурної полiтики.
Описанi мовно-культурнi регiональнi вiдмiнностi найбезпосереднiшим чином вiдбиваються й на функцiонуваннi державних закладiв культури - й на рiвнi суто зовнiшньому (театри Донбасу й Криму, що формально зберегли свiй україномовний статус, в кращому разi мають у робочому репертуарi двi-три україномовнi вистави), та i на глибшому (неважко побачити вiдмiннiсть поточного репертуару театру iм.Заньковецької у Львовi та iм. Артема в Донецьку: перший має виразний нацiонально-просвiтницький, а другий - комерцiйно-розважальний ухил). Сказане вище узгоджується й з виявленими в ходi соцiологiчних дослiджень орiєнтацiйними вiдмiнностями мiж мешканцями Сходу й Заходу: якщо для галичанина вiдродження нацiональної духовостi замикає трiйку прiоритетiв, то для донеччанина воно взагалi не потрапило до десятки.
Отже, як видно, існує чимало проблем культурного відродження України, однак це ні в якому разі не має стояти на перешкоді культурного розвитку українського народу та народів, які мешкають на території України.
Використана література:
1. Культура українського народу. - К., 2000.
2. Зарубіжна та українська культура. - Харків, 2001.
Loading...

 
 

Цікаве