WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культурні епохи - Реферат

Культурні епохи - Реферат

умовах поглибились розмежування між наукою і релігією. Предметом науки стала природа, під якою тепер розумілося все існуюче разом з людиною, все що можна вивчити емпіричним методом і пояснювати, керуючись аргументами розуму. Починалась доба панування механістичного детермінізму, принципи якого розповсюджувались не лише на природу, а навіть на суспільство і людину. Але раціоналізм в тій історичній формі був сумісним з християнською релігією, з її вченням про розумність створеного богом світу. Релігія залишається провідною духовною засадою не тільки народної культури, але й науки. Про бога згадують майже в усіх філософських трактатах того часу. Поширюється, як і в добу Відродження, концепція "двох істин", розвиваються і зміцнюються такі компромісні ідеологічні і світоглядні форми як пантеїзм і деїзм ( де бога або ототожнювали з природою, або значно обмежували в його функціях по відношенню до неї).
З позицій емпіричного, раціоналістичного світогляду діячі культури намагались вирішити і проблему людини. Відбувалась переорієнтація суспільних ідеалів, вони ставали більш прагматичними, позбавлялись героїко-романтичного забарвлення. Для масової свідомості ідеал підприємливої людини, купця, допитливого вченого стає більш привабливим, аніж ідеал лицаря чи ченця-аскета. Але "здоровий глузд" масової свідомості, з її орієнтацією на підприємницький успіх і ділову ініціативу, здійснював не тільки творчу, але й руйнівну роботу в сфері духу, нігілістично відкидаючи моральні й естетичні цінності, якщо вони небули потрібними для досягнення меркантильних інтересів.
Важливим є питання про те як сприймала людина своє життя: оптимістично чи песимістично. В літературі зустрічаємо протилежні відповіді на це питання. Успіхи природничих наук, розкріпачення людського розуму безумовно сприяли ствердженню оптимізму. Але вони одночасно породжують певний песимізм. У новій системі світоглядних координат людина постала маленькою ланкою величного механізму природи, а система суспільних структур протистояла людині як щось незбагненне і вороже. Слід зазначити, що ХУІІ ст. було надто складним за своїми соціальними та духовними процесами. В Європі не припинялись масові кровопролиття. На зміну релігійним війнам, які супроводжували реформацію ХУІ ст., прийшла не менш кривава і руйнівна тридцятилітня війна (1618-1648 р.р.), масовими вбивствами супроводжувались революційні події в Нідерландах, Англії.
В умовах протиставленості людини природі і суспільству поступово виникає тріщина між особистістю і світом, між окремою людиною і суспільним середовищем, що призводить до зростання активності людини, оскільки тепер вона могла покладатися тільки на саму себе.
Бурхливі події соціального життя, наукові відкриття, радикальні зміни у світобаченні і світовідчутті людей не могли не викликати певних процесів у художній культурі, сприяти народженню нових напрямків і методів творчості. У ХУІІ ст. в мистецтві Західної Європи панують два головних напрямки - бароко і класицизм.
Якщо давати загальну характеристику розвитку художньої культури цієї доби, то необхідно відмітити, що відбувалося її загальне піднесення. При цьому світ образів став більш тісно пов'язаний зі світом реальної дійсності. Як ніколи раніше, художня культура була насичена соціальним кліматом епохи. Відкрите соціальне забарвлення було притаманне багатьом художнім творінням ХУІІ ст.
Іншою особливістю художньої культури даного століття є ліквідація розриву між розвитком окремих видів мистецтв. Бурхливий інтенсивний розвиток відбувався в багатьох галузях художньої творчості, в тому числі і в таких "молодих" видах мистецтва, як театр і музика.
Третя особливість художньої культури цього століття пов'язана з формуванням провідних національних шкіл європейського мистецтва в Італії, Іспанії, Фландрії, Голландії і Франції. Саме в мистецтві цих національних шкіл були досягнуті найвищі творчі результати, а особливості художньої епохи набули найбільш яскраве і типове виявлення.
Еволюція окремих видів мистецтв пов'язана з поглибленням осмислення дійсності, з виробленням і розповсюдженням нових жанрових форм. Література того часу представлена іменами таких славетних письменників, поетів, драматургів, як Лопе де Вега, Кальдерон, Мільтон, Корнель, Расін та Мольєр. В музиці відбувалося поступове звільнення від культових форм, зародження та оформлення ораторії та інструментальної музики. З 30-х років виходить на сцену опера - новий, синтетичний за своїм характером жанр драматичної музичної вистави, першими найвизначнішими майстрами якого у ХУІІ ст. були Монтеверді в Італії, Люллі у Франції і Перселл в Англії.
Подібні процеси утвердження нових тенденцій характерні також для еволюції пластичних мистецтв - живопису, скульптури, графіки, архітектури. Так видатний італійський живописець Караваджо заснував художню систему монументалізації буденного світу за допомогою світлотіньових контрастів, що одержала назву "караваджизм". Серед його послідовників були такі всесвітньо відомі майстри як Х.Рібера, П.Рубенс, Д.Веласкес, Рембрандт. В цей час також працюють А.Ван-Дейк,Ф.Сурбаран, Ф.Гальс, Н.Пуссен. Найвищі досягнення в скульптурі та архітектурі пов'язані з творчістю Д.Л.Берніні, Ф.Барроміні, Ж.Ардуен-Мансара.
ЕПОХА НОВІТНЬОЇ КУЛЬТУРИ
Культура ХХ ст. - одне з найскладніших явищ в історії світової культури. По-перше, це пояснюється великою кількістю соціальних потрясінь, страшних світових війн, революцій, які витиснули духовні цінності на периферію людської свідомості і дали поштовх розвитку примітивних націонал-шовіністських ідей, посилення культу тотального руйнування старого. По друге, відбуваються суттєві зміни в галузі економіки та засобів виробництва. Поглиблюється індустріалізація, руйнується традиційний сільський устрій життя. Маси людей відчужуються від звичного природного середовища, переїжджають до міст, що призводить до урбанізації культури. По-третє, поступове перетворення суспільства на комплекс різних об'єднань та угрупувань веде до процесу загальної інституціоналізації, результатом якої є позбавлення людини власного "я", втрати індивідуальності.
У ХХ ст. виразно виявилися дві тенденції. З одного боку, помітною є криза духовності, яка характеризується передусім відчудженням мас від культурних надбань нації та людства, витісненням духовних цінностей на периферію людської свідомості, пануванням стереотипів масової псевдокультури. З іншого боку, посилюється протилежний процес, пов'язаний із
Loading...

 
 

Цікаве