WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культурні епохи - Реферат

Культурні епохи - Реферат


Реферат
на тему:
"Культурні епохи"
Упродовж розвитку людства виокремились певні культурні епохи: антична культура, культура середньовічна, культура доби Відродження; окремі форми культури: політична, соціальна, правова, економічна, екологічна, фізична, моральна і т.д.
АНТИЧНА КУЛЬТУРА
Антична культура - це культура Стародавньої Греції і Риму, яка заклала підвалини європейської культури. "Античний" (від лат. antios) означає "давній". У працях істориків античним світом традиційно називають суспільства Стародавньої Греції та Стародавнього Риму з IX ст. до н. е. по V ст. н. е. У наш час поняття античності поширюється також і на крито-мікенську епоху (III-II тис. до н. е.), так звана егейська культура, яка існувала на о. Крит, островах і узбережжі Егейського моря та в материковій Греції. Розквіт її (2100-1500 рр. до н. е.) супроводжувався створенням ви-сокохудожніх архітектурних пам'яток, керамічних виробів тощо. Деякі елементи цієї культури виявлено на території найдавніших землеробських племен Трипілля. Таким чином, історія античності охоплює період формування, розквіту і загибелі рабовласницьких держав Середземномор'я з III тис. до н. е. до середини V ст. н. е., коли перестала існувати Західна Римська імперія.
Антична цивілізація межувала зі стародавніми цивілізаціями Сходу - Єгиптом, Фінікією, Персією та ін., підтримувала з ними жваві торговельні та культурні контакти. Хоч антична культура, особливо у початковий період свого розвитку, чимало запозичила з більш розвинених на той час культур Сходу, вона була явищем глибоко оригінальним. Характерною рисою культур Сходу був геоцентризм, обожнення царської влади, безумовна влада авторитету, підкореність особистості державі, монументальність, символічність, декоративність. Антична ж, особливо еллінська, культура звернена до людини, і це природно, бо породило її зовсім інше суспільство.
Основою суспільного життя в античних державах був поліс, тобто місто-держава, що об'єднувала місто і навколишні землі з селами. Поліс був самостійною політичною, господарською, культурною одиницею, об'єднанням вільних громадян. Саме з розвитком полісів створювались акрополі, склалася система архітектурних ансамблів, яка знайшла свій подальший розвиток у класичний період. З VI ст. до н. е. в більшості полісів встановилась демократична форма правління, що охороняла права кожного громадянина, робила його активним і свідомим учасником політичного життя. Майже всі громадяни полісів були грамотними. Сутністю полісного життя була єдність незалежних людей в ім'я спільного існування, безпеки та свободи. Ці обставини сприяли вихованню в еллінів та римлян патріотизму, розвиненого почуття власної гідності, волелюбності, мужності, допитливості, схильності до раціонального осмислення світу.
Погляд на людину як на унікальне явище природи, повага до особистості громадянина поліса зумовили таку характерну рису античної культури, як антропоморфізм, - перенесення властивих людині рис на природу і навіть на богів. Останніх греки, а пізніше і римляни уявляли у виг-ляді людей - безсмертних, прекрасних і вічно молодих. Одвічне прагнення до гармонійного розвитку людини, єдність фізичної і духовної краси знаходилися в центрі античної філософії, мистецтва, міфології. Все це зумовило непересічне значення античної доби для людства, його культурного поступу.
КУЛЬТУРА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
Протягом усієї своєї тисячолітньої історії Візантія була центром своєрідної культури, яка формувалася під впливом римської, грецької та елліністичної традицій.
У культурному житті розмаїта візантійська культурологія розмежовується на такі основні періоди:
1) відмирання античності і встановлення нової середньовічної культури в дусі християнського віровчення (IV- VII ст.); 2) культурний спад у зв'язку з економічним занепадом та аграризацією міст (кінець VII- початок IX ст.); 3) нове культурне піднесення Константинополя та інших провінційних міст (середина IX-X ст.); 4) найвищий розвиток візантійської культури, зумовлений розквітом міського життя (XI-XII ст.); 5) занепад культури, викликаний політичним ослабленням Візантії (кінець XII-XIII ст.); 6) зародження обмеженого візантійського гуманізму, характерною ознакою якого було відновлення античної освіченості (XIV - початок XV ст.).
Слід підкреслити, що культура Візантії - це своєрідний міст від античності до середньовіччя. Одночасно цей міст єднає культури Заходу і Сходу, є особливим проявом їхнього синтезу, зумовленого географічним положенням і багатонаціональним характером Візантійської держави. Пере-плетення європейських та азіатських впливів, греко-римсь-ких і східних традицій наклало відбиток на суспільне життя, релігійно-філософські ідеї, літературу та мистецтво Візантії. Своєрідність візантійської цивілізації полягає в тому, що вона відрізняється від середньовічної культури Західної Європи елементами східних цивілізацій і спадкоємністю культур Стародавньої Греції та Стародавнього Риму.
У Візантії існувала мовна та релігійна спільність. Етнічну основу цієї держави становили греки та еллінізоване населення областей, де панували грецька мова й античні звичаї. Тут довго зберігалася романізація адміністративного апарату, армії та судочинства. Державною мовою була латина, а з VII ст. - грецька мова. В духовному житті візантійського суспільства панувало християнство, антична культурна спадщина тут була піддана відчутному впливу його греко-православного різновиду.
Відмінності православ'я від католицизму відбились у своєрідності філософсько-богословських поглядів грецького Сходу, в догматиці, літургії та обрядовості православної церкви, системі християнських етичних та естетичних цінностей Візантії.
Оскільки візантійська культура, на відміну від середньовічної західноєвропейської, спиралася не лише на християнство, але й на античну спадщину, це проявилося не тільки в мистецтві, але й в науці, зокрема медичній. Лікарі Візантії були добре знайомі з творами медиків Греції і Риму.
Лікар візантійського імператора Юліана Відступника Орибазій (326-403 рр. н.е.) зібрав грецьку медичну літературу і створив численну медичну енциклопедію "Синопсис" у 70-ти томах. Крім витягів з робіт різних авторів, Орибазій включив у книгу власні висновки і узагальнення.
Подібно до Орибазія, енциклопедистами у Візантійській імперії були Олександир Тральський, Аецій Амідійський (VI ст.), Павел Егінський (VII ст.). Створення таких енциклопедій стало значним вкладом
Loading...

 
 

Цікаве