WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культурний процес за рад - Реферат

Культурний процес за рад - Реферат

Осьмачка.
Головними темами прозових творів були наслідки революції та громадянської війни в житті людини і суспільства. У "Синіх етюдах", що пройняті тонким почуттям слова, симбіозом романтичності й грубого реалізму, Микола Хвильовий оспівує революцію, в той час як в "Осені" і "Я" він відображає її суперечності й своє зростаюче почуття розчарування нею. В таких творах, як "У житах", Григорій Косинка майстерно змальовує рішучість селян у боротьбі з чужоземцями. У романі "Місто" скептично-містичний Валер'ян Підмогильний описує, як українському селянинові безбідно жити в чужому для нього місті завдяки тому, що він відмовляється від кращих селянських цінностей. У своєму творі "Із записок холуя" майстер сатири Іван Сенченко висміює безхребетних лакиз, що їх породжував радянський лад. У романі Юрія Яновського "Чотири шаблі" з його яскравими описами селян-партизан проступає дух запорозьких козаків. Але неперевершеним щодо популярності був Остап Вишня, дотепні гуморески якого читали мільйони людей.
Серед драматургів найвидатнішою постаттю був Микола Куліш. Три його п'єси - "Народний Малахій", "Мина Мазайло" і "Патетична соната" - викликали сенсацію своєю модерністською формою і трагікомічним трактуванням нової радянської дійсності, російського шовінізму, "малоросійської" ментальності, анахронічного українського націоналізму, духовної незрілості комуністів-доктринців.
У цей період сталися показові зміни у відносинах між українським Заходом і Сходом. Якщо на межі століть галицькі видання відкривали свої шпальти для письменників з Наддніпрянщини, то в 20-30-ті роки східноукраїнська преса широко публікує галицьких та буковинських авторів. А в Харкові створюється письменницька спілка "Західна Україна" з однойменним журналом, яку після повернення з Америки очолює Мирослав Ірчан. Імена Ярослава Гала-на, Степана Тудора, Петра Козланкжа, Ярослава Кондри, Олександра Гаврилкжа, Василя Бобинського, Катерини Гриневичевої, Мирослави Сопілки розмаїто репрезентують літературно-мистецькі пошуки західноукраїнських авторів.
Новаторським талантом у Західній Україні вирізнявся поет-імажиніст Богдан-Ігор Антонич. Привертають увагу філософським осмисленням буття збірки "Три перстені", "Книга Лева", "Зелена Євангелія", "Ротації". Творчість Б.-І. Антонича співзвучна з поезією П.Тичини.
2. Експеримент і новаторство поширилися також і в освіті. Поставивши за мету збудувати новий соціально-економічний устрій, радянський уряд сприяв створенню нових типів шкіл і підходів у викладанні, що прискорили б розрив із "буржуазним минулим". Радянські педагоги обстоювали необхідність пов'язувати освіту з прищепленням людині комуністичних цінностей та ідеології. Тому згодом у школах було запроваджено програми, в яких особливе значення надавалося поєднанню праці й навчання, колективному навчанню і технічній освіті. Водночас до другорядних було віднесено класичні та гуманітарні дисципліни й цілком заборонено вивчення основ релігії.
Хоча цінність деяких із цих експериментів може бути поставлена під сумнів, але те, що урядові вдалося зробити освіту доступнішою, ніж будь-коли, стало очевидним. Завдяки цьому вже між 1923 і 1927 рр. чисельність школярів в Україні підскочила з 1,4 млн до 2,1 млн. Відповідно рівень письменності за ці ж роки виріс із 24 до 57 %.
Рушійною силою українізації системи освіти був Микола Скрипник - голова комісаріату освіти з 1927 по 1933рр. Працюючи з майже одержимою заповзятістю, він домігся того, що в кульмінаційному для українізації 1929р. понад 80 % загальноосвітніх шкіл і ЗО % вищих навчальних закладів вели навчання винятково українською мовою. 97 % українських дітей навчалися рідною мовою.
Програма українізації вимагала 100 тис. учителів, а їх було лише 45 тис. Ця нагальна потреба підштовхнула М. Скрипника до спроби запросити кілька тисяч учителів із Галичини, але йому не вдалося дістати на це дозвіл Москви - можливо, лякала висока національна свідомість галичан і стала фатальною для самого ініціатора.
Великих змін зазнала також вища освіта. Університети було реорганізовано в численні інститути народної освіти медичного, фізичного, технічного, педагогічного профілю, які готували спеціалістів для керівництва робітничою силою. Хоч за навчання в більшості цих інститутів треба було платити, дітей робітників і селян від оплати звільняли. З 30-40 тис. студентів, котрі навчалися в інститутах України наприкінці 1920-х років, близько 53 % складали українці, 20 % - росіяни і 22 % - євреї.
1920-ті роки стали періодом відродження науки і особливо українознавства, який за масштабами можна порівняти з літературним Ренесансом. Прагнучи продемонструвати свою прогресивність, більшовики сприяли розвитку науки. У 1919 р. вони не тільки кооптували створену в Києві урядом Скоропадського Академію наук, а й навіть оголосили її своїм дітищем. Протягом наступних років Академія з її філіями збагатилася новими дослідницькими осередками. Вчені дістали відносну свободу для проведення досліджень, публікації своїх поглядів і підтримання контактів із зарубіжними колегами, якщо їхні ідеї не являли відкритої загрози радянському ладові.
Незважаючи на те, що більшість видатних вчених України не належали до більшовиків, а деякі навіть відкрито підтримували український націоналізм, радянський уряд не мав іншого вибору, як сформувати з них серцевину Академії.
Першим президентом Академії став славетний вчений Володимир Вернадський. Однак своїм розвитком Академія значною мірою завдячувала й невтомним зусиллям її віце-президента Сергія Єфремова і вченого секретаря Агатангела Кримського. До 1924р. в Академії налічувалося 37 нових членів і близько 400 членів-кореспондентів. Із трьох її секцій - історико-філологічної, фізико-математичної та суспільно-економічної - найдинамічнішою була перша секція, в якій провідна роль належала Михайлу Грушевському. Ця секція видавала часопис "Україна", що став справжнім рупором українознавчих студій. До видатних членів цієї секції належали, крім Грушевського, історики Дмитро Багалій, Михайло Слабченко, Олександр Оглоблін, Йосип Гермайзе, літературознавці Сергій Єфремов та Володимир Перетц, етнограф Андрій Лобода, мистецтвознавець Олексій Новицький і східнознавець Агатангел Кримський.
У суспільно-економічній секції цінну працю з історії українського права написав Микола Василенко і першим дослідником економічної географії України став Костянтин Воблий.
Фізико-математична секція була представлена вченими із світовими іменами. Серед них - математик Дмитро Граве, фізик Микола Крилов, хіміки Лев Писаржевський та Володимир Кістяківський. Академія була хоч і великим, проте не єдиним осередком науки в Україні. Два її члени-історики - Багалій і Слабченко - заснували дослідницькі центри у Харкові та Одесі. Такі ж центри було відкрито й у менших містах, зокрема Полтаві, Чернігові та Дніпропетровську.
3. На розвитку театрального мистецтва 20-30-х років такожпозначився процес українізації, що трагічно закінчився "розстріляним відродженням".
Новим етапом у розвитку українського театру
Loading...

 
 

Цікаве