WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Зародження писемності в Україні - Реферат

Зародження писемності в Україні - Реферат

мову:
Полска квитнет лациною,
Литва квитнет русчизною,
Без той в Польше не пробудешь,
Без сей в Литве блазнем будешь.
Світські і релігійні книги в Литовській державі писалися також руською мовою: "Литовський літопис", "Люцидарій", "Четья-Мінея".
Люблінська унія 1569 p. проголосила утворення однієї федеративної держави (польсько-литовської) - Речі Посполитої. У цей період у мові українських грамот з'являється чимало полонізмів і запозичених через посередництво польської мови германізмів: маршалок, канцлер, чинш, голдаваньє (у знач. "присяга") тощо, а також латинізмів: маистат, привильє тощо. Однак кількість лексичних запозичень була незначною. Основа термінологічної лексики складалась із слів давньоруських, успадкованих від ділового письменства Київської Русі. Вплив польської мови на морфологію та фонетику був також незначним, оскільки існувало паралельне вживання як польських, так і українських форм: король - круль, волость - влость, добровольне - добровульне та ін. Найбільш стійким залишився синтаксис, він зберігав порядок слів живої української народної мови та пам'яток Київської Русі.
Отже, польська мова, яка з XIV - ХV ст. користувалася латиницею, а мова діловодства була виключно латинською, не могла значно вплинути на мову українських пам'яток, як це може здаватися на перший погляд.
Молдавське письменство відчувало вплив старої української актової мови, адже молдавські господарі мали писарів (канцлерів) українського походження з числа буковинців. Ось для прикладу зразок мови молдавської грамоти: "... Герге, уставши ся з добрыми людьми, перепросиль пана Костю, абы его простиль на тое село и на домы, и пань Косте ся смиловаль на него..."1
Боротьба православ'я з католицтвом певною мірою впливала на розвиток писемних пам'яток. Оборонці православ'я вважали, що треба писати старослов'янською, а католики ганьбили старослов'янську як непридатну для церковного письма. Так Петро Скарга, завзятий пропагандист католицтва, писав: "із слов'янською мовою не можна стати вченим. Та й що це за мова, якої тепер ніхто не розуміє і не розуміє писаного нею. Цією мовою немає ні граматики, ні риторики і бути не може... Звідси загальне неуцтво і помилкові погляди". У відповідь на його книгу "Про єдність церкви Божої" виникає багато творів полемічної літератури, які захищають православну церкву і старослов'янську мову: це твори Христофора Філалета, Іова Борецького, Захарії Копистенського, Івана Вишенського та ін. Потреба зберегти старослов'янську мову в культово-релігійному письменстві, а отже, штучне обмеження сфери вжитку простої народної української мови стало причиною гальмування розвитку української мови.
Оскільки старослов'янська мова уже в ІХ ст. не зазнавала змін, фактично була мертвою мовою і застосовувалася тільки в релігійній літературі, вона дедалі більше ставала незрозумілою народові. Тому з'являються словники, які подають переклад з старослов'янської на українську народну мову. Так у ХVІ ст. був написаний "Лексись с толкованісмь словенскихъ словъ просто" невідомого автора, в якому пояснено 776 слів, 121 слово - без пояснення. Це була вже лексикографічна спроба української мови. Ось приклади перекладів: абиє - заразъ, бращася - боролися, возискаю - шукаю, благодару -дякую, лщерь- дочка, заемлю - позичаю, усп^>ю,- устигну тощо.
Першим друкованим словником став "Лексись сиреч речення, въкратце собраны и изъ словенскаго языка на просты рускій діялект истолкованы" Лаврентія Зизанія, який вийшов 1596 р. Тут пояснено всього 1061 слово:
авва - тато, отсцъ; баснъ - казка, слово, байка; юноша - парубок, младенець; виновны - тот, который єсть чему причиною тощо.
Видатною пам'яткою староукраїнської мови с "Пересопницьке євангеліє", написане в 1556-1561 pp. Його мова має виразний народний колорит, насичена фразеологізмами з живої народної мови, живописними заставками, орнаментами в староукраїнському стилі. Переклали книгу Михайло Василевич та архімандрит Пересопницького монастиря Григорій.
Протестантські рухи ХVІ ст. сприяли тому, що до писемної мови все більше залучалися слова з простонародної української мови. Взагалі епохи Ренесансу та Бароко в Україні внесли живомовний струмінь у літературну мову. Загальнонародна розмовна лексика проникла і в книжно-церковну, і в актову, і в художню мову українського письменства.
Іван Франко вважав, що ця епоха була "порою, в котрій у нас народилася і почала гарно розвиватися перша всеукраїнська, дійсно національна література", коли писали "мовою, зрозумілою по всіх усюдах Русі-України".
І хоча література України періоду майже трьох століть була багатомовною (старослов'янська, латинська, польська, російська), вже з'являлися твори, написані близькою до народної української або книжною українською мовою.
За свідченням сучасників тоді існувало безліч рукописних збірників народних пісень або віршів, написаних простою народною мовою. Якщо церква прагнула якомога довше зберігати церковнослов'янську мову як літературну, то світська література, особливо поезія, тяжіла до вживання народної та близької до народної української мови. Про це, наприклад, писав Іван Жоравницький (1575 p.)1. Отже, як бачимо, Іван Котляревський та Григорій Квітка-Основ'яненко починали не на порожньому місці. І цілком зрозумілою с думка Івана Франка, що "Енеїда" Котляревського "не була абсолютно новим явищем в руському письменстві як з погляду мови, так і в плані літературного методу... Котляревський бувпродовжувачем старої руської літературної традиції" 2.
Ділова мова українських сотенних канцелярій наближалась до народної, хоча й мала традиційні риси тогочасного діловодства. Писарі зберігали фрази-стереотипи з Литовського статуту та інших правописних кодексів. Цінні зразки мови дають судові документи, які фіксують живе мовлення свідків і підсудних, адже для точності документів була потреба в дослівному записі свідчень. Тому в них спостерігаються мовні риси різних соціальних верств українського народу.
У другій половині ХVІ ст. в Острозі утворився значний культурний осередок, який очолив князь Костянтин Острозький.
Тут видаються книжки й формується книжна українська мова, яку розвивали письменники ХVІІ ст.
Але не всі освічені люди цього часу розуміли необхідність вживання народної мови як літературної. Хитання у виборі мови для писання творів - характерне для ХV - ХVІ ст. явище. Так гетьман Ходкевич у 1568 р. писав у передмові до "Учительного євангелія", що він хотів перекласти цю книгу зрозумілою для народу мовою, але "мудрі люди" застерегли його, вказавши, що при перекладі "здавных пословиць на новые, помилка чиниться немалая".
Ось як про це писав Павло Житецький: "Мова ця звучала неоднаково в різних краях Литовської держави; це була то українська, то білоруська мова, а то й інша і собі поділялась на багато окремих говірок. Тим то й можна уявити собі, на які труднощі натрапив би письменник, якби він наважився говорити чистою народною мовою, заздалегідь не вивчивши народні наріччя, що в ХVІ віці неможливо було не тільки у нас, а й у Європі"1.
Отже, різноманітність українських говірок стримувала письменників у застосуванні народної мови як літературної. Тому вони й намагалися знайти ту книжну мову, яка була б зрозумілою для всіх. Проте часто їхній вибір зупинявся на латинській, польській, або, в кращому випадку, слов'янській.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:
1. Кадомцева Л., Білодід О. Мова, екологія, етнодидактика // Мова і духовність нації: Тези доповідей регіональної наукової конференції. - Львів, 1989. - С. 4.
2. Мовчан П. Мова - явище космічне // Літ. Україна. - 1989. - № 43-48.
Волховник. - К., 1994. - С. 13.
Loading...

 
 

Цікаве