WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Зародження писемності в Україні - Реферат

Зародження писемності в Україні - Реферат

періодизації історії української мови. Чимало запропонованих схем періодизації виявилися спірними, адже вони грунтувалися на принципі зміни суспільних формацій: мова феодалізму, мова капіталізму, мова соціалізму. Така схема, звичайно, не могла відобразити всіх етапів розвитку української літературної мови, оскільки сама по собі зміна формацій не відбилась ні на звуковій системі, ні на граматичній будові української мови. Українська літературна мова розвивається і збагачується насамперед за допомогою нової лексики, вироблення чітких граматичних і правописних правил, розширення літературних стилів, засобів вираження думки тощо.
Нині потребує перегляду і така ортодоксальна формула, як єдина "давньоруська" мова, спільна для "трьох братніх народів".
Ця ідеологічна догма нав'язувалася всім, без винятку, науковим інститутам саме за радянської доби і мала слугувати імперським інтересам СРСР. Наукові факти, досліджені неупередженими вченими ще на початку цієї доби, ігнорувалися або проголошувалися шкідливими. Так, академіки Олексій Шахматов та Агатангел Кримський писали:
"Спільноруська прамова розпалася на окремі наріччя ще за доби передісторичної, наприкінці VІІІ чи на початку ІХ віку" 1.
Олексій Шахматов - один з небагатьох російських вчених, який відстоював права української мови ще у 1905 р. У 1916 p. він присвятив дослідженню української мови працю "Короткий нарис історії малоруської (української) мови". Агатангел Кримський - український енциклопедист, мовознавець, дослідник української та східних культур, поет, переслідуваний і відлучений від наукової праці в 30-х роках і вивезений в ешелоні заарештованих у 1942 р. до Казахстану, де й помер. Його праці з українського мовознавства цінні для нас, сучасних українців, котрі будують свою незалежну державу, насамперед своєю правдивістю, науковою виваженістю та сумлінністю.
У своїй праці "Українська мова, звідкіля вона взялася і як розвивалася" (1922) 1 Агатангел Кримський дослідив українські мовні риси Х - ХІ ст. (Ізборник Святослава, 1073 p.), простежив розвиток південноруської мови XIV ст., яка вже була близькою до сучасної української мови, а також мову літературних творів ХV - ХІХ ст. в її розвитку. Вчений також вказав на необхідність об'єднання обох літературних мов (наддніпрянської та наддністрянської) на основі української мови центральної України.
Риси української мови чітко помітні у давньоруських пам'ятках. Це насамперед українська лексика: гребля, стріха, лагодити, лінощі, дивуємося, ліпший, яруга, туга, гримлять, полоняник, повінь, баня (рос. "купол" церкви) та ін.
Для уважного читача давньоруських пам'яток відкривається ряд фонетичних рис української мови: німая, сім'я, стіни (пор. з рос. немая, семья, стены); перехід Е в О після шиплячих: жона, чоловік, нічого, замість жена, человек, ничего; кінцева літера В у дієсловах там, де в російській мові Л; ходив, косив, брав. Ці явища академік А. Кримський знайшов у збірнику Святослава 1073 p. Досить часто в пам'ятках староруського письменства зустрічаються такі суто українські мовні явища як чергування приголосних Г-3, К-Ц, Х-С в давальному відмінку: дорозі, дівці, кожусі (пор. рос. дороге, девке, кожухе). Або споконвічні українські форми займенників: тобі, собі (рос. тебе, себе) тощо.
Багатий матеріал для дослідників дає така граматична категорія як дієслово. Тут знаходимо стільки українських форм, що самий лише перелік їх переконливо засвідчує: південноруські пам'ятки писалися літописцями українського походження. Це м'яке закінчення 3-ої особи: носить, косить (пор. рос. носит, косит) або зникнення флексії -ть: є (замість есть), бере (замість береть), буде (замість будеть). Цікаво, шо в українській мові збереглась більш архаїчна форма майбутнього часу порівняно з російською: знатиму, читатиму, робитиму (пор. буду знать). У давнину ця форма мала такий вигляд: знати + имамь (де имамъ - допоміжне слово, яке загубило початкове И і видозмінилося в сучасну українську форму). Дуже давня також кінцівка -МО в дієсловах: знаємо, ходимо (пор. рос. знаем, ходим).
Агатангел Кримський стверджує: "...порівняльно-історичні міркування показують, що оце -МО далеко старіше' навіть від доби Київської держави". У своїй праці "Українська мова, звідкіля вона взялася і як розвивалася" він робить висновок: "Мова Наддніпрянщини і Червоної Руси часів Володимира Святого та Ярослава Мудрого має здебільшого вже всі сучасні малоруські особливості"1. Про сучасну російську мову він писав: "Північ витворила свої власні язикові риси, чужі для Півдня"2.
3. ПЕРШІ СЛОВНИКИ
Для вивчення історії мови велике значення має лексикографія - галузь мовознавства, яка займається укладанням словників та вивченням їхньої історії. Перші лексикографічні спроби були вже за часів Київської Русі. Так, "Повість врем'яних літ" мас кілька місць, які можна назвати тлумаченням імен: пояснення імені Феодосій, назви міста Переяслав. У Збірнику Святослава є цілий розділ, де подано пояснення незрозумілих слів з Євангелія та інших книг. .На сторінках церковних книг трапляється чимало так званих "проізвольників" - записів, зроблених тими, хто, читаючи, сам вписував на полях пояснення слів, незрозумілих іншим читачам. Все це свідчить про те, що потреба у словниках існувала ще за часів Київської Русі.
У Новгородському списку Кормчої книги зберігся словник "Рёчь жидовскаго языка преложена на роускоую, неразоумно на разоумъ", де так пояснювалися давньоєврейські імена: Сара - приди, Ревекка - радость, Рахиль - присёщеніє; а також деякі географічні назви та деякі грецькі імена. Всього тут пояснено 174 слова, а в ХV ст. переписувачі додали ще 350 слів. Другим відомим в Україні словником був словник 1431 p. під назвою "Тлёкованіс неудобъ познаваемомъ въ писаныхъ речемъ...", в якому пояснювались слова грецької, сербської, болгарської та словенської мов.
1 Кримський А. Твори.: У 5 т. - Т. З. - С. 267. 2 Там же.- С. 268.
УКРАЇНСЬКА МОВА ХІІІ - ХVІ СТ.
Феодальна роздробленість і татаро-монгольська навала завдали нищівного удару по культурі й всьому життю давніх українців. Значних руйнувань та знищення зазнали міста, горіли бібліотеки і документи. Списки творів письменства Київської Русі збереглися головнимчином у Новгородській та Псковській землях, які не зазнали повного розгрому. Найбільшому спустошенню піддалися Київська, Чернігівська, Переяславська землі. Але, незважаючи на жорстокі часи, культурне життя на завойованих землях не припиняється. Писемні пам'ятки цього періоду: "Галицько-Волинський літопис", "Слово о погибелі Руської землі", "Києво-Печерський патерик". Для мови творів цього періоду характерна образність, урочистість стилю, на-. родно-поетичні вислови, афоризми.
Ослаблені південноруські та західноруські землі в XIV ст. потрапляють у нову залежність: Київщина, Чернігово-Сіверщина, Переяславщина (Полтавщина), Поділля, Волинь аж до ХVІ ст. перебувають під владою Великого Литовського князівства; Галичина з 1387 p.- під Польщею, Закарпаття - з XIV ст. входить до складу Угорщини, а Буковина - до Молдавського князівства. Рівень культури держави-завойовниці був нижчим, ніж на завойованих нею землях. Тому, незважаючи на велику військову могутність, Литовське князівство не змогло обійтися без руської мови, яку було визнано за державну. Про це свідчать пам'ятки ділового письменства, грамоти XIV - ХVІ ст., "Судебник" Казимира Ягайла 1468 p., "Литовський статут" 1566, 1588 pp.
Ось що написано в "Литовському статуті" про мову:
"А писар земський маєть по-руску літерами і словы руськими вси листы, выписы и позовы писати, а не иным языком и словы"1.
У рукописному примірнику "Литовського статуту" вміщено вірш Яна Казимира Пашкевича про руську
Loading...

 
 

Цікаве