WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Основні напрямки в розвитку мистецтва - Реферат

Основні напрямки в розвитку мистецтва - Реферат


Реферат
на тему:
"Основні напрямки
в розвитку мистецтва"
Різноманітність суспільного життя проявляється в особливостях образності художнього мислення. Основні напрямки знайшли відображення в незвичайному різноманітті, багатстві стилів і жанрів. Зберігаються бароко і класицизм, виникають рококо, романтизм і сентименталізм. Ці стилі нерідко взаємоперетинаються.
До 17 століття переважав у мистецтві реалізм. Та починаючи з 17-18 століття виникає ціла низка інших цікавих і довготривалих напрямків. Запанувало рококо, мистецтво гедонізму. Художники й поети рококо славили життя як гонитву за швидкоплинною насолодою, як галантну гру "кохання і випадку" як свято Вакха і Венери. Отже рококо мало переважно світський характер. Воно більш камерне й інтимне, щире, пов'язане з побутом людини. Найбільшого свого розвитку воно набуло у галузі прикладного мистецтва. В архітектурі воно майже не використовується в конструкції споруд, але широко застосовується в плануванні та оформленні інтер'єрів. Рококо входить до інтер'єру, щоб перетворити його величавість на приємний комфорт, який відчувається в усьому: меблях, посуді, декоративних тканинах, які оздоблюють житло, бронзі, порцеляні. Асиметрія стає головною характеристикою форми. Вона створює відчуття неспокою, що напружує і бентежить.
Світовідчуття рококо - життєрадісна стихія безконечного свята. Воно створювало ілюзію безтурботного світу, в якому можна сховатися як у затишній раковині (термін рококо походить від слова "рокайль" - раковина), і перечекати негоду. Але така ілюзія була нетривкою, Безтурботність цього витонченого й егоцентричного культу емоційно-еротичної насолоди дещо потьмарується усвідомленням того, що ці радощі життя мінливі й тимчасові. Навіть у знаменитому девізі епохи "після нас хоч потоп", за самовпевненим бравуванням ясно простежувалося передчуття загрози страшного кінця.
Особливе місце в художній культурі ХУІІІ ст. посідав класицизм, який найбільше відповідав епосі просвітництва, відзначався антифеодальною спрямованістю, а тому входив у протиріччя з аристократичним мистецтвом. Протягом століття класицизм зазнав змін.
Наприкінці століття, напередодні Французької революції., знову проявлялася суспільна потреба у мистецтві з яскраво вираженою громадянською ідеєю. Таке мистецтво з'явилося - мистецтво революційного класицизму, яке найповнішого розвитку набуло в ХІХ ст. у творчості Давида і Делакруа.
В творах мистецтва звучать ідеї свободи, утверджуються права особи. Класицизм перестає бути замкненим, ізольованим художнім явищем й тісно стикається з бароко, рококо, сентименталізмом, народною культурою різних європейських країн. Ця взаємодія і взаємовплив значно збагатили класицизм, зробили його більш вільним від умовностей і жорстких нормативів.
Сентименталізм виникає у другій половині ХУІІІ ст. Він був першою опозицією просвітительському обожненню розуму. Він протиставив розуму культ пристрасті.
На останню чверть ХУІІІ ст. припадає виникнення романтизму. Для цього напрямку властивий духовний порив, піднесення над реальністю, що зумовлено небажанням змиритися з суперечностями дійсності. Культ особистості і культ мистецтва як сфери свободи творчості пояснюють особливості мистецтва романтизму.
Напередодні революції архітектура Франції знову повертається до класицизму. Вона прийняла знову класичну простоту, фасади будов визначались простими лініями, античними колонами і фризами, скромною орнаментикою. Цей стиль утвердився в роки імперії Наполеона і отримав назву ампір (імперія). Помітним явищем був також класицизм в архітектурі Англії пов'язаний з іменами І.Джойса і К.Рена. Живопис ХУІІІ ст. поступався за драматизмом і масштабністю живопису ХУІІ ст. Найбільші здобутки живопису пов'язані з творчістю Ж.-А. Ватто, Ф. Буше, Ж.-О. Франагора Ш.-Л. Давіда у Франції, У.Хогарта і Д.Рейндольса в Англії, Ф.Гойї в Іспанії.
Розглядаючи театр і музику, важливо усвідомити, що в ХУІІІ ст. вони посідали в ієрархії духовних цінностей провідне місце. Театр виявився близьким тому часові за самою своєю суттю. Життя нібито йшло назустріч театральному мистецтву: чимало його форм у ХУІІІ ст. піддаються повній театралізації. Придворний етикет, церковна служба все більше набувають рис театрального видовища; знаменитий венеціанський маскарад, що тривав близько року, стає певною формою побуту.
Театр стає кафедрою і трибуною просвітників. Сатиричні комедії Філдінга й майже вся драматургія Гольдоні, "Весілля Фігаро" Бомарше та "Розбійники" Шіллера розраховані не на вибраних поцінувачів: вистави були адресовані демократичному глядачеві, то були акти громадянської боротьби. Разом із класичною трагедією ХУІІІ ст. відкрило міщанську драму, новий жанр, що зробив внесок у демократизацію театру. Нарешті особливого розквіту досягла комедія, представлена такими майстрами, як Хольберг, Гей, Філдінг, Шерідан, Бомарше, Гольдоні.
Якщо образотворче мистецтво рококо прагнуло передусім прикрашати життя, театр - викривати і розважати, то музика епохи Просвітництва вражає масштабністю і глибиною аналізу самих потаємних куточків людської душі. У ХУІІІ ст. зростає потреба у світській музиці, посилюється її значення. Церковна хорова й органна музика починає наповнюватись світським життєстверджуючим змістом.
Розвиток художньої культури в Європі в першій половині ХІХ століття був пов'язаний із противоборством та послідовною зміною трьох художніх напрямків: класицизму, романтизму, реалізму. Вже зверталась увага на те, що на рубежі ХУІІІ та ХІХ ст.ст. складається новий тип класицизму, який відрізнявся за своїм змістом та ідейною спрямованістю від класицизму Буало, Корнеля, Расіна, Пуссена. Мистецтво класицизму доби буржуазних революцій було вже виразно раціоналістичним. В творчості класицистів починають переважати сюжети, в яких втілювалась ідея про необхідність підкорення приватних індивідуальних інтересів окремих осіб інтересам держави, суспільства, політичного або релігійного руху. Проте піднесення класицизму було короткочасним. Поступово він перетворився в офіційне академічне мистецтво, яке втрачало зв'язки з реальним життям.
Романтизм як система ідейно-художніх принципів, що протистояли класицизму, домінував у культурному житті Європи в першій третині ХІХ ст. Різні суспільні верстви відчували в цей період повне розчарування в наслідках антифеодальних революцій. Стан, в якому опинилося суспільство в добу вільної конкуренції, мало нагадував "царство розуму" з його ідеалами свободи, справедливості, рівності, про яке мріяли філософи-просвітителі ХУІІІ ст. Реальність історії виявилася непідвладною "розуму", повною таємниць і непередбаченостей.
Важливо усвідомити, що специфічною для романтичного мистецтва є проблема двох світів, тобто протиставлення реального і уявного світів. Реальна дійсність "проза життя" з її утилітарністю і бездуховністю протиставляється справжньому, ціннісному світу. Ствердження і розгортання прекрасного ідеалу як реальності, яка здійснюється хоч би вмріях - сутнісна сторона романтизму.
Відкидаючи сучасну йому дійсність як зібрання всіх вад, романтизм біжить від неї, здійснюючи подорожі в часі і просторі. Втеча за реальні просторові межі буржуазного суспільства здійснювалась в трьох основних формах, а саме:
1. Втеча в природу, яка була або камертоном
Loading...

 
 

Цікаве