WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Ю.А. Целевич-видатний діяч культури - Реферат

Ю.А. Целевич-видатний діяч культури - Реферат


Реферат
на тему:
Ю.А. ЦЕЛЕВИЧ -
видатний діяч культури
(1843-1892)
Помiж визначних просвiтницьких дiячiв, культурно-громадських подвижникiв українського духовного вiдродження другой половини ХIХ ст. по праву слiд назвати Юлiана Андрiйовича Целевича. Народився вiн у с.Павельчi (нинi Тисменицький район) поблизу Станiслава (тепер Iвано-Франкiвськ) в сiм"ї священика. Навчався у Станiславi протягом 1853-1861 рр. Доля повела його шляхами просвiтництва та науки: за плечима залишилися стiни Львiвської духо вної семiнарiї; Львiвського унiверситету, де юнак слухав не тiльки богословськi виклади, а й лекцiї вiдомого тодi iсторика, згодом професора Вiденського унiверситету Генрiха Цайсберга. Засвоївши все найкраще зi скарбницi iсторiчної та фiлосовської думки, Ю.Целевич протягом 1866-1868 рр. студiював у Вiднi, дiставши глибокi знання вiд професорiв Ашбаха, Бiдiнгера, Єгера, Сiмонiя та iн. По закiнченнi унiверситету (1868) вiн учителює у нiмецькiй гiмназiї у Львовi, викладає у гiмназiї Станiслава (1871-1875), потiм переїжджає до Дьвова,мiста, яке було тодi не лише щедре на хлiб насущний для викладача української академiчної гiмназiї, а й н а осягнення ним високих та поважних ступенiв i титулiв. 1878 р. Ю.Целевич стає доктором фiлософiї, а за кiлька мiсяцiв до своєї кончини, вiн не доживши i до полудня вiку, на шостих загальних зборах Наукового Товариства iм.Шевченка був обраний головою цього Товариства.
Ще за життя вченого вийшов у свiт упорядкований ним 1-й том, присвячений українському письменству, де були зiбранi значнi лiтературознавчої ваги матерiали: твори М.Грушевського "Громадський рух на Вкраїнi-Руси в ХII ст.". Т.Рильського "Студiї над основа ми розкладу багатства. Часть I", О.Кониського "Дитинний вiк Т.Г.Шевченка: крит.-бiогр. нарис", О.Колесси "Українськi народнi пiснi в поезiях Богд.Залєського: Лiт.-крит. студiя", О.Барвiнського "Про заснованнє i теперiшнiй розвиток товариства iм.Шевченка у Львовi." Коли ж з"явився 2-й том: "Записки НТШ" (Львiв,1893), на ньому було зазначено: "Незабутнiй пам"ятi Д-ра Уляна Целевича. Наукове Товариство iменi Шевченка".
По смертi вченого у визначному масивi перiодики Львова, всiєї Галичини з"явилося повiдомлення про велику й безцiнну втрату для науки, зокрема iсторiї, всiєї культури, всього народу. "Дiло", "Учитель", "Правда", "Зоря", "Iлюстрований календар товариства "Просвiта" на 1894 р.", iншi часописи вмiстили посмертнi спомини про Ю.Целевича. 1917 р. , у 25-ту рiчницю вiд дня смертi видатного етнолога й iсторiографа НТШ планувало видати працi Ю.Целевича, що розпорошилися першопублiкацiями в "Дiлi", "Зорi", "Правдi","Шкiльнiй часописi". Втiм, тому зашкодив воєнний стан. Богдан Баркiнський мав намiр здiйснити задумане в 1922р., але не вдалося. I тiльки 1927 р. за ухвалою iсторико-фiлосовської секцiї НТШ видало окремо, як 15-й том, працю Б.Барвiнського пiд назвою "Д-р Юлiан Целевич: Його наук. дiяльнiсть на полi укр. iсторiографiї i етнографiї в свiтлi давнiших та новiших дослiдiв".
Юлiан Целевич мав особливий нахил до культурницької працi. Ще за часiв вiденських унiверситетських студiй вiн захоплювався iсторiографiєю Закарпатської України. Задуми матерiалiзувалися у дослiдженнi "Дещо за поселеннє угорської України русинами i за унi ю церкви православної угорських русинiв з Римом" (1868), яке, до речi, вперше було написане живою українською мовою. Опрацювавши значну кiлькiсть джерел, переважно архiвних, працi А.Петрушевича, I.Шараневича, О.Калитовського, В.Лозiнського, Ю.Целевич пос тупово пiдiйшов до написання своєї капiтальної працi "Iсторiя Скиту Манявського враз з Збiрником грамот. листiв i деяких судових документiв, дотичних того монастиря" (Львiв,1887), вивчаючи iсторiю Скиту вiд 1611 до 1705 р. Ю.Целевич розкрив стан правосла вної церкви, показав багатоаспектну дiяльнiсть монастиря, в тому числi й просвiтницько-видавничу, подає цiннi матерiали до життєпису Iова Княгинського, про заснування Маняви, тощо. Неабияку наукову вартiсть i на сьогоднi становить друга частина видання Ю.Целевича - збiрник грамот та деяких важливих судових документiв, приватних листiв, що, з одного боку, має пряме вiдношення до iсторiї Скиту Манявського, а , з другого, є незаперечн им лiтературно-лiнгвистичним джерелом, яке зафiксувало й зберегло унiкальнi свiдчення духовної культури того часу. "Iсторiя Скифу Манявського" Ю.Целевича мала успiх серед iсторикiв, етнографiв, мистецтвознавцiв, лiтераторiв. Про неї писали захоплюючi резензiї О.Калитовський, М.Драгоманов, М.Пав- лик, Д.Дорошенко, Б.Барвiнський та iншi дослiдники. Iван Франко в рядi праць, зокрема, "Иоанн Вишенський (новые данные для оценки его литературной и общественной деятельности)", "Iва н Вишенський i його твори", "Нарис iсторiї українсько-руської лiтератури до 1890 р." та iнших, досить високо оцiнує iсторичнi нариси, а також монографiчнi дослiдження Ю.Целевича, особливо "Iсторiю Скиту Манявського". Найбiльшої популярностi серед науковцiв з-помiж усього написаного Ю.Целевичем набули розвiдки, есеї, iсторико-етнографiчнi нариси та окремi шкiци про галицьких опришникiв, з точки зору як соцiально-полiтичного та нацiонального явища. Особливої уваги варт i: звiт "Про Олексу Довбушука та єго попередникiв i наступникiв" (1882), розвiдка "Ще дещо про Олексу Довбушука та єго наступникiв (1888), великий iсторичний нарис "Дальшi вiстi про опришкiв ватаги: Олекса Довбушук i Василь Баюрак" (1890), фольклорно-етн ографiчний есей "Останнi iсторичнi вiстi про опришкiв ХVIIIт. а) Iван Бойчук, другий наступник Довбушука б) Ще деякi перекази й легенди про Олексу Довбушука" (1891).
Пiзнiше пiсля смертi вченого, завдячуючи М.Павлику, цi працi увiйшли до своєрiдної iсторичної антологiї "Розвидки про народнi рухи на Українi-Руси в ХVIII ст.", з передмовою М.Грушевського. Простежуючи манеру письма кожного з дослiджень, переконуємося, що всi вони рiзнi за iсторико-документальним матерiалом, ступенем вкраплення у канву викладу живого ферменту, тобто свiдчень старожилiв, усних переказiв, легенд, притч, мiфiв, пiсенних зразкi в тощо. В останньому есеї спочатку переважає спокiйний оповiдний тон, що грунтується на iсторичних документах, архiвних свiдченнях, а далi, коли йдеться про Iвана Бойчука, у викладi переважає бiблiографiчнiсть. Для аргументацiї доказiв дослiдник наводить матерiали судових свiдчень, подає бiографiчнi вiдомостi про Iвана Варцаба, Стефана Зеленчука, Олексу Головчука. Затим нiби нашаровується етнографiчний зрiз: автор подає точнi описи життя й побуту, натури опришкiв, їхнiх звичаїв
Loading...

 
 

Цікаве