WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Історія виникнення та віровчення зороастризму - Курсова робота

Історія виникнення та віровчення зороастризму - Курсова робота

вони були присутні в обряді: земля - в священній ділянці, на якій здійснювалося богослужіння; вода і вогонь - в посудинах; небесна твердь - в кремнієвому ножі і кам'яному пестику ступи; рослини - в пучках лозин баресман і в хаомі; тварини - в жертвенній тварині (або вмолоці і маслі).
Насамкінець, сама людина була присутня в обряді, який здійснював жрець, який і ставав, таким чином, співучасником дій богів, виконуючи свій обов'язок задля підтримки світу в стані чистоти і стійкості.
Поняття смерті та загробного життя.
Допоки продовжувався такий зв'язок між людьми і богами, не передбачалось кінця світу. Існувала лишень віра в життя людини після смерті, і, згідно з найбільш раннім уявленням, душа, яка відійшла від тіла - урван - на три дні затримувалася на землі перед тим, як зійти вниз, в підземне царство мертвих, в якому володарював Йіма (санскритською - Яма). Йіма був першим царем на землі і першим з померлих людей.
В його царстві душі жили немов тіні і залежали від своїх нащадків, які продовжували перебувати на землі. Ці нащадки повинні були задовольняти їх голод і забезпечити одягом. Принесення для цих цілей здійснювались в певний час, так, щоб ці дари могли перемогти матеріальні перешкоди. Частіше всього принесення покійним здійснювалося на протязі першого року після смерті. Обов'язок здійснювати це належав переважно старшому синові, який повинен був робити їх на протязі тридцяти років - три декади, тобто приблизно на протязі життя одного покоління.
Обряди перших трьох днів після смерті вважались життєво важливими і для того, щоб захистити душу від злих сил, допоки вона покидає тіло, і для того, щоб допомогти їй досягнути потойбічного світу. Існувало, здається,
досить давнє уявлення про якесь небезпечне місце, можливо переправа чи брід через похмуру річку, яку душа повинна перетнути на своєму шляху. Авестійською мовою воно називалося Чінвато-перету ("Перехід-розлучник").1
Щоб надати більшу допомогу покійнику, сім'я повинна була сумувати на протязі трьох днів, а священнослужителі читали багато молитов. Потім відбувалося криваве жертвоприношення і ритуальне принесення вогню. М'ясо жертви і одежу покійника освячували в третю ніч для того, щоб душа могла відійти в своє одиноке мандрування на зорі наступного дня нагодованою і одягненою. На тридцятий день здійснювалось друге криваве жертвоприношення. Після цього принесення робили раз в місяць до кінця першого року з дня смерті. Через рік робили третє і останнє криваве жертвоприношення.
Вважали, що після цього душа потребувала лишень одноразових принесень в рік на протязі тридцяти років. Тоді душа вже повністю з'єднувалась з усіма померлими і підкріплювалась жертвами, які сім'я здійснювала в час "Свята всіх душ" (авестійською мовою Хамаспатмаедайа).
Похоронна традиція, пов'язана з вірою в потойбічне помешкання мертвих, базувалася на захороненні. Зороастрійське слово дахма значить "могила". Протоіранці належали до однієї з груп так званих "ямних" культур степових жителів. Вони захороню вали членів знатних сімейств на дні глибоких колодязів, покритих земляними курганами.
Пізніше уявлення про загробне життя змінилися. Тому "Перехід-розлучник" почав уявлятися у вигляді мосту, один кінець якого перебуває на вершині гори Хари, а інший веде в гору, на небо. Лишень достойні завдяки багаторазовим жертвоприношенням можуть пройти цим мостом. А душі інших впадуть вниз, в підземне царство мертвих.
Разом з надією, що існує можливість досягнути раю, розвивалася віра у
відродження тіла. Судячи з свідоцтв індійської традиції, вважалось, що на протязі першого року після смерті кістки тлінного тіла воскреснуть і, вдягнувшись у безсмертну плоть, з'єднаються з душею на небі. Можливо, саме із-за цього індоарійці поступово змінили свій похоронний звичай кремацією. Але іранці дуже вшановували вогонь, щоб використовувати його для знищення тіла. Тому серед них замість спалювання був прийнятий звичай виставляти тіло, відомий пізніше у зороастрійців. Тобто труп залишали в пустельному місці, де птахи і хижаки швидко з'їдали його. Сонячні промені ставали шляхом, яким душа піднімалася на небо.
Язичницька релігія іранців, здається, заключалась не тільки в обрядах та звичаях. Віра в богів мала деякі риси, які були зв'язані з уявленнями про істину-аша та божества-ахури. Ці риси наблизились до традиційних вірувань, згідно яких надію на щасливе потойбічне життя мали воїни-чоловіки. Та ці вірування мали величезний вплив на подальший розвиток зороастризму.
Розділ II. Зороастризм як релігія містичного одкровення.
Пророк Заратуштра - міф чи реальність.
Засновником нової релігії вважається пророк Заратуштра (грецькою мовою Зороастр - "Золота зірка"), син Поурушаспи, з роду Спітама, відомий перш за все з Гат - сімнадцяти великих гімнів, які він склав.
Життя та діяльність Заратуштри і в наш час продовжує викликати багато суперечок між вченими. Доводиться визнати, що після скількох років досліджень ще не відомо, коли і де він жив, як і не знаємо багато чого, що стосується його вчення.
Та майже без сумнівів відомо, що Заратуштра не є плід фантазії, а що він дійсно існував. Докази про те, що його видумали для того, щоб було кого протиставити пророкам інших релігій, або що Авеста є пізньою підробкою, зовсім необґрунтовані, і нам потрібно дотримуватись історичних фактів, щоб відкинути ці здогадки. Ім'я, яке носив пророк, також заслуговує на довір'я - таке ім'я дійсно могло існувати в древності в одній з областей Ірану. Ім'я Заратуштра (Zara?u?tra) перекладається краще як "[той хто] веде верблюдів", хоча висувались і інші етимології. Із Авести ми дізнаємося про його приналежність до роду Спітама (Spitama) і про тісний зв'язок з ним сім'ї Хайчатаспи (Ha??ataspa), про його дочку і його друзів; більш пізніші середньоперсидські коментарі наводять навіть імена його матері та батька.
На жаль, немає достовірних відомостей, які б дозволили точно встановити роки життя Зороастра; можна лишень здогадатися, що він, скоріш за все, жив у період, який передував утворенню ахеменідської держави.
Давньоперсидські надписи Заратуштру не згадують, немає відомостей про нього і в Геродота. Грецькі автори відносять час його життя до далекої древності, в епоху до заснування Персидської держави (наведені іноді астрономічні цифри пов'язані з уявленнями іранської секти зерванітів і грецьких платоніків про світові ери). Ксанф Лідянин, найдавніше джерело
в даній області (V ст. до н. е.), діяльність Зороастра відносить за 600 (або 6000) років до Ксеркса.1 Гермодор і Герміпп із Смирни відносили час життя пророка за 5000 років до Троянської війни; Арістотель - за 6000 років до смерті його вчителя Платона.2 Стає ясно, що класичні автори не мали надійної інформації про життя Зороастра, так як перси, які і передали відомості про пророка, навряд чи могли затаїти
Loading...

 
 

Цікаве