WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Історія виникнення священиків і просвіти у селі Середній Березів - Реферат

Історія виникнення священиків і просвіти у селі Середній Березів - Реферат

Миколая, де 17 січня 1908 року народилася дочка Олександра. 1912 року в сім'ї Томичів народився син Мілько. На той час отець Микола працював співробтником-експозитом в Чорному Потоці - Надвірнянщина.
Та 28 січня 1915 року молодий священик помер від туберкульозу і на утриманні матері залишилося двоє маленьких дітей. Осиротіла сім'я переїхала до Брустур. В цьому гуцульському селі діти здобули початкову освіту, звідси пролягли їхні дороги в світ, такі важкі, трагічні і сумні. Мілько, закінчивши інститут, виїхав з рідного краю і проживає зараз в Америці. А Леся в 1926 році закінчила Коломийську учительську семінарію і через кілька років отримала роботу на Волині, де одружилася з Денисом Паєвським. Народився син - первісток, чекали другу дитину… Але жорстока війна перекреслила мрії і сподівання молодих інтелігентів: Денис змушений був емігрувати, а Леся в поважному стані із синочком Юрчиком знову повернулася в Брустури до матері.
1944 року в Брустури до сім'ї приїхав Денис Паєвський, але невдовзі був заарештований і пізніше загинув в мордовських таборах.
В 1947 році Леся в двома дітьми та старою матір'ю переїхала в село Бабин і влаштувалася вчителькою в школі.
У 1952 році Леся та її син були заарештовані. За вироком суду Лесю було розстріляно 8 квітня 1952 року, а Юрія Паєвського, як неповнолітнього на час арешту, засудили до 25 років каторги.
Юрій Паєвський, пройшовши через муки, трагедії й горе, проживає зараз в місті Червонограді на Львівщині. Про долю своєї матері він розповідав у вересні 1995 року на сторінках косівського "Освітянського вісника".
Просвіта в Середньому Березові
Українське культурно-освітнє товариство "просвіта" було засновано у Львові в 1868 році. "Просвіта" засновувала українські школи в Галичині, опікувалася виданням українських книжок, проводила заходи для підвищення агротехнічної культури, засновувала кооперативи, крамниці, молочні, ощадно-позичкові каси для українців, призначали стипендії здібній молоді. Поштовхом до розвитку української національної освіти стало видання 22 підручників для українських гімназій.
На початку 1890-х років товариство отримало можливість відкривати власні читальні, які зіграли важливу роль в освітній роботі серед галичан. Головний відділ "Просвіти" у Львові видавав періодичні видання "Читальня", "Аматорський театр", "Народна просвіта", "Бібліотечний порадник". Про важливе значення товариства в житті краю говорить і те, що воно стало основою державного Державного секретаріату освіти ЗУНР, проголошеної в 1918 році.
Польська влада перешкоджала діяльності "Просвіти", під різними приводами відкладала реєстрацію нових філій та читалень. Але, незважаючи на труднощі, товариство організувало широку мережу розповсюдження української книги: проводилися виставки - ярмарки книг, організовувалися "мандрівні" бібліотеки, розсилалися книги поштою, проводився різний книгообмін з іншими регіонами України.
Вся ця робота давала свої результати. В перше десятиріччя нашого століття читальнями "Просвіти" було охоплено 85% населених пунктів краю. У Середньому Березові вперше порушив питання про відкриття читальні "Просвіти" в 1922 році уродженець села, студент-богослов духовної семінарії Михайло Сулятицький, який звернувся з листом до головного відділу товариства у Львові з проханням дати поради щодо цього почину. В скорому часі - протягом тижня - Михайло Сулятицький отримав 5 примірників Статуту і книжечку "Просвіта до українського народу", в якій містилися відповідні поради. Але чомусь у той час читальня не була заснована. Про це все ми дізналися з матеріалів Центрального Державного історичного архіву у місті Львові.
У 1926 році парох села Юрій Генсьорський, війт Іван Сулятицький та Микола Левицький повідомили воєводство в Станіславі про намір заснувати читальню "Просвіта" в Середньому Березові. Саме з того часу починається діяльність середньоберезівської читальні "Просвіта". У 1927 році читальня вже мала власну печатку, створювала бібліотеку з дарованих та закуповуваних книг, передплачувала часописи "Громадський колос" та "Новий час" діяла сільськогосподарська кооператива "Сила". У цьому ж році відпоручникам від сільської просвіти на загальні збори Матірного товариства у Львові був обраний отець Генсьорський.
Незважаючи на відсутність будинку читальні та заборону польських властей, у стодолі Івана Ігнатюка, де влаштували імпровізовану сцену, було поставлено більше десятка п'єс: "Знахарка Солоха", "Сатана в бочці", "Чорт не жінка", "Знімчений Юрко", "Пещена дитина", "Захотіла пана, втратила Івана", "Свідки". Всі кошти від вистав, з коляди, членські внески збиралися на будівництво читальні. Чимало допомагав і сільський гурток Союзу України. Березівський газда Іван Клим'юк в кінці 20-х років передав безплатно земельну ділянку в центрі села під будівництво, але будова розпочалася лише в 1934 році.
Головою читальні в перші роки був Микола Левицький, заступником - Володимир Сулятицький, писарем - Дмитро Мошкович, скарбником - Микола Ігнатюк, бібліотекарем - Анна Ігнатюк, господарем - Іван Ігнатюк.
З новою силою закипіла просвітницька робота в 1936 році, коли був зведений будинок читальні, який будувала вся громада. В той час читальня нараховувала 172 члени. Під керівництвом Василя Симчича - пізніше відомого актора і режисера - працювали драматичний та самоосвітні гуртки. Діяв гурток "Сільський господар", заснований у 1935 році, велася хроніка читальні.
Головою "Просвіти" в той час був Василь Жураківський, член гуртка "Рідна школа" в Нижньму Березові, заступником - Петро Негрич, Степан Арсенич, сільський вчитель - інтелегент, виконував обов'язки вчителя з 1929 року, скарбником був Петро Брустурняк, господарем - Василь Ігнатюк. Членами комітету читальні "Просвіта" в різні роки, крім згадуваних, обиралися Петро Сулятицький, Іван Стріпачук, Іван Геник, Ілько Симчич, Петро Бодруг, Михайло Малкович, Степан Ігнатюк, Микола Симчич, Степан Урбанович.
Відомо, що у 1938-1939 роках на території Березова проводилася пацифікація - поляки арештовували активних людей, знищували українські книги. Зараз важко сказати, як вдалося зберегти в той час книги бібліотеки, але в 1942 році, за свідченням колишніх членів "Просвіти" бібліотека була досить великою. Драматичний гурток продовжував свою роботу і після розпаду Польщі, коли Галичину захопила радянська армія і в1940 році посів першемісце в огляді серед драмколективів Станіславської області. Саме тому, стверджує Іван Кузич - Березовський в "Автобіографії", в лютому 1941 року до Середнього Березова приїжджали режисери з Київської кіностудії імені Олександра Довженка для зйомок масових сцен до кінофільму "Олекса Довбуш" за участю членів середньоберезівського драмгуртка та, фільм не був створений через те, що почалася війна. В час німецької окупації роботою гуртка керував Микола Симчич.
Роки віддаляють нас від минувшини. Більшість з цих людей вже померли, та залишили вони після себе згадку про добрі справи, які є гідними для наслідування. Нехай ці слова будуть даниною пам'яті померлим та шаною - живим.
1996 рік для Середнього Березова був ювілейним - виповнилося 70 років з часу заснування читальні "Просвіта" та 60 років - відколи побудовано будинок читальні, який зберігся донині і служить людям.
Loading...

 
 

Цікаве